Суперагент національної безпеки

31.10.2007

Шифровані листи Мазепи

В історії української гетьманської дипломатії проводилися таємні операції та вживалися шифри. Справжні шпигунські пристрасті вирували навколо політики Батурина, обмеженого московським підданством і вирішальними статтями українських гетьманів із царями. Достеменно відомо, що у зносинах з європейськими політиками використовували таємне письмо, де за загальним змістом після спеціальної обробки паперу (як правило, при підігріванні) відкривалися приховані записи. Листи гетьманів шифрували, а коди утаємничували.

Серед суперагентів гетьмана Івана Мазепи варто назвати єзуїта Заленського, який під час Північної війни був кур’єром між гетьманом, польським і шведським королями. У грудні 1707 року, забувши про безпеку, він у кареті щодуху мчав до столичного Батурина з надзвичайною інформацією. По–перше, шведський король Карло ХІІ вирішив здійснити похід углиб Московії, а отже, перенести театр воєнних дій ближче до України. По–друге, місяць тому польський король оголосив універсал українському народові про покровительство. Подібного роду документи мали зачитуватися на Батуринському сеймі. Але на під’їзді до столиці, у селі Оленівка, кур’єра затримала гетьманська охорона й далі не пропустила. На зустріч до Заленського прибув генеральний писар Пилип Орлик, який повідомив, що, відповідно до гетьманської волі, агент мав поселитися в його Бахмацькому палаці. Інформація про вказані монарші рішення тоді не могла бути зачитана на Батуринському сеймі, бо в його засіданнях була кількаденна перерва на Різдвяні свята. Й після свят вона так і не оголошувалася, проте Заленського прийняв у Гончарівській резиденції сам гетьман. Тоді Іван Мазепа після зустрічі дорікав Пилипу Орлику в необережності агента, якому краще було не їхати до Батурина, а викликати до Вінниці гетьманського посланця. Якби московський цар Петро І дізнався про місію Заленського, то це перевершило б дипломатичний скандал 1690 року, коли царські агенти перехопили листа Івана Мазепи польському королеві. Але Посольське правління (приказ) в Москві визнало його підробним, бо український гетьман у титулі улесливо назвав себе підданим королівської милості, що, на їхню думку, було очевидним фактом фальсифікації.

Рівно за рік, коли військові дії вже точилися на українській території, московська військова розвідка перехопила лист Івана Мазепи до польського короля. Очевидний успіх призвів до «шкандалю» з самим Петром І. Московські аналітики та перекладачі слабо знали латинську мову, а тому доповіли цареві про здобутий лист «зрадника» Мазепи до шведського короля Карла ХІІ. Петро цьому безмежно зрадів і негайно оголосив грамоту про єретицтво Івана Мазепи (оскільки йшлося про зраду православної віри), друковану копію якої наказав розвісити до відома в кожному місті. Але невдовзі виявилася фатальна помилка, й цар був змушений наказати негайно в усіх містах познімати свою грамоту. Надалі Петро І говорив лише про зраду українського гетьмана, але ніколи про порушення ним віри й єретицтво.

Колотнеча на Батуринському ярмарку

Прибутки українських гетьманів скріплювали могутність їхньої влади й поділялися на державні та приватні. Гетьмани на правах власників володіли просторими маєтностями, копальнями, підприємствами. Державні прибутки також поділялися на гетьманські або військові. В Гетьманській Україні з найдавніших часів виділялися землеволодіння з фортецями та цілими містами на утримання правителя. Такі маєтності називалися «гетьманськими ключами», з яких найпотужнішими були Батуринський і Гадяцький. Гетьмани персонально оголошували універсали на право підприємницької діяльності. Як підрядники вони замовляли підприємцям, архітекторам, митцям виконання певної сфери діяльності, про що укладали «інтерцизні угоди» за двома підписами (гетьмана та виконавця). До «скарбу військового» збирали податки з виробничої діяльності та торгівлі. Варто зазначити, що гетьман Іван Мазепа як володар ливарень також сплачував військовий податок на загальних умовах. Головний державний податковий чиновник називався «ексактором», а його штатні працівники «факторами індукторськими». Справно платили податки володарі гут (заводів), ливарень, але з купцями «фактори» мали постійні сутички через несплату або приховування податків.

Батуринський ярмарок періодично відбувався на столичному базарі й був найбільшим у Гетьманській Україні. На нього приїжджали купці з різних країн, а серед місцевих особливе авторитетне становище займали єврейські. Це був не лише шопінговий полігон, а й театралізоване видовище, подібне до сучасного Сорочинського ярмарку. Очевидно, що сутички податкових «факторів» із купцями привертали увагу оточуючих. Оці купці (як свідчить подібний документ) «бардзо нестатечно факторові промовляли». Коли податкові чиновники не могли вирішити питання, то для розв’язання залучали вищих батуринських чиновників. Якось на Батуринському ярмарку закордонний єврейський купець продавав горілку й мав з того значні прибутки. Фактор відібрав «до скарбу військового» у нього податки, але невдовзі другий фактор провів «ексакцію», тобто знову відібрав гроші до скарбу. Справу розглядав гетьманський племінник Іван Обідовський, який дорікав знатному військовому товаришу Івану Забілі, що належало «не ново вимагати даток великий, для поговору й осуди людської того не чинячи, і жеби не донеслося власті найвищій, же так багато береш Вашої милості мостивий пан». Отже, єврейському купцю не лише повернули збитки, а й дали добру нагороду, лише аби «гетьманові не донеслося».

Батуринські пам’ятки

Столичний Батурин й досі приховує свої секрети, бо серед українських музеїв не виставляються в постійній експозиції його пам’ятки, розпорошені не лише по всій Україні, а й по цілому світу. Спробуємо назвати хоча б деякі з батуринських гетьманських предметів, що збереглися до сьогоднішнього дня як пам’ятки матеріальної культури.

1) Державний штандарт Івана Самойловича й Івана Мазепи, який було виставлено в Гончарівській резиденції. Цю велику хоругву 1686 року було передано московськими царями гетьманові Самойловичу. На одному боці тканини вишито чорного двоголового орла та Георгія Переможця, а з іншого — золотий хрест на всю ширину, на кінцівках якого зображено восьмикутну зірку, вінець з листя, хрест і меч. Прапор з жовтого шовку із зображенням двоголового орла мав форму крила, довжиною 2 м та 4 м завширшки. Зберігається серед музейних запасників у Харкові.

2) Санктуаріум, або золота мощехранительниця гетьмана Івана Мазепи, довжиною 6,5 см, шириною 4,5 см. З одного боку зображено розп’ятого Христа, під ногами якого — Адамів череп і кості, прикрашені стилізованим виноградним гроном і листям. З іншого боку вміщено муки Христові, блакитні незабудки та гетьманський герб «Курч». У санктуаріумі Іван Мазепа зберігав рештки святих мощей. Цей предмет мав для духовності гетьмана не менше значення, аніж владні клейноди. Тож не випадково у столичному Батурині неодноразово відбувалися церемонії з привезення духовних мощей, виняткових для православної церкви й важливих для всього українського народу. Довгий час санктуаріум був у США.

3) Євангелія Івана Мазепи. Власне, це московське Євангелія, вручене Петром І під час нагородження Івана Мазепи орденом Андрія Первозванного. Український гетьман замовив золотареві Григорію Дробусу виготовити оклад. Це один із найкоштовніших предметів матеріальної культури в Україні, зберігається в Києві серед музейних запасників.

4) Гармата «Лев» з Батуринського арсеналу. Гармата має багате барокове вбрання з кількома гетьманськими гербами. Її відлив 1705 року людвісар Карпо Балашевич. Має довжину 395 см. Зберігається у Московському Кремлі.

5) Парадна шабля гетьмана Івана Мазепи з головою козака на руків’ї. Характерною особливістю є значно більше витягнуті вуха у козака, аніж на шведському портреті Івана Мазепи. Зберігається серед запасників «Ермітажу».

6) Ювілейна теза–гравюра Київської Мазепо–Могилянської академії на честь українського гетьмана. Має величезні розміри. Її виготовив київський художник Данило Галяховський 1708 року. Могла зберігатися як в батуринській гетьманській резиденції, так і в Києво–Могилянській академії. Зараз зберігається у музейних запасниках у Варшаві.

7) Мазепин дзвін. Власне, це дзвін з Батуринської Воскресенської церкви, відлитий 1699 року людвісаром Карпом Балашевичем. Характерною особливістю дзвона є зображення на ньому постаті Івана Мазепи та герба «Курч». Дзвін — невеликий за розміром (діаметр низу 100 см.). Між зображенням птаха та написом у картуші, на всю ширину корпуса дзвону, врізаючись до смуги з янголів — рельєфний образ воскресіння. Симетрично до нього з протилежного боку — великий князівський герб Івана Мазепи з півмісяцем і шестикутною зіркою, та монограмою навколо герба. Праворуч від герба — постать гетьмана Івана Мазепи на весь зріст у жупані, довгому плащі, у широкій шапці, з шаблею на боці. Його ліва рука спирається на стегно, права тримає булаву. Довгий час зберігався в Думницькому монастирі, було вивезено закордон.

8) Синодник Батуринського Крупицького, заснований 1687 року ігуменом Дмитром Тупталом. У рукописній книзі вміщено алегоричний портрет гетьмана Самойловича, копії гравюри з хроніки гартмана Шеделя «Танок смерті» (виданої 1493 року в Нюрнберзі), а також записи про відомі гетьманські та старшинські роди. Зберігається у Чернігові.

На цьому обмежимося переліком батуринських пам’яток, пов’язаних з українськими гетьманами. Хоча не слід виключати нових знахідок, бо столиця українських гетьманів й досі неохоче розкриває свої таємниці.