Проти течії

Веслувальний слалом — доволі екзотичний для України вид спорту, хоча на човні по річці, долаючи якісь перешкоди, плавав, мабуть, чи не кожен з нас. Українські професіонали у цьому виді веслування гучними здобутками похвалитися поки що не можуть, хоча останнім часом помітно прогресують. Попри скромне фінансування (бюджет федерації складає всього 200 тисяч гривень на рік), цей вид олімпійської програми в Україні існує і навіть розвивається. Хоча не так швидко, як хотілося б головному тренеру збірної Юрію Ковальову, про що він і розповів кореспондентові «УМ».

«Прогрес є, але до Олімпіади ще не доросли»

— За останні чотири роки ми досягли певного прогресу. Якщо раніше наші спортсмени на міжнародних турнірах посідали місця в районі шостого—сьомого десятка, то останнім часом піднімалися вже до 21–го. Нещодавно ми взяли курс на омолодження складу, тож нинішнім збірникам, які донедавна змагалися серед юніорів, від 18 до 24 років. Сподівався, що нашій молоді вдасться прорватися на Олімпійські ігри, хоча поки що ці сподівання не справдилися.

— А що треба було зробити для здобуття олімпійських ліцензій?

— На цьогорічному чемпіонаті світу в Бразилії байдарочникам необхідно було ввійти до числа 15 найкращих країн. Позитивний результат забезпечувало навіть 25–те місце індивідуального заліку. Але Олена Ус, єдина наша представниця в усіх видах, показала 31–й результат, і Україна опинилася лише 17–ю.

Проте наступного року на чемпіонаті Європи у Кракові відбудеться другий етап відбору, де розіграють два додаткових місця. Звісно, буде складно, проте шанс у нас є. Чи скористаємося ми ним? Думаю, швидше так, ніж ні.

— Чим поступаються наші спортсмени своїм зарубіжним колегам?

— Досвідом і технічною майстерністю. Щоб складати конкуренцію провідним спортсменам, треба якомога частіше виходити на міжнародні старти. Адже змагальний досвід, коли доводиться долати психологічний тиск і мандраж, не замінять ніякі контрольні зустрічі.

Зарубіжні спортсмени беруть участь приблизно у 30 турнірах щорічно. А ми... лише у трьох. Щоправда, цього року у зв’язку з наближенням Олімпіади нам виділили більше грошей, ми змогли трохи більше «поганяти» і, як наслідок, одразу ж зросли результати. За цей сезон наші слаломісти, якщо враховувати напівтренувальні старти з росіянами і білорусами, провели більше 10 гонок. А щоб пристойно змагатися на міжнародному рівні, треба хоча б 15—20.

До того ж, аби шліфувати технічну майстерність, треба мати штучний канал, а в Україні його немає. Тож на змаганнях нашим спортсменам, крім усього іншого, доводиться звикати до складної траси.

— Скільки часу потрібно, щоб приноровитися до нової дистанції?

— Зазвичай тижня вистачає. Тож намагаємося приїхати на змагання якомога раніше, аби потренуватися. Стараємося прорахувати всі можливі варіанти розстановки воріт, проте це не завжди вдається.

«Тренери працюють не лише із спортсменами, а й із собою»

— На яких каналах українці показують кращі результати — на природних чи штучних?

— Штучні складніші за ті, що створила природа, але саме такі нам більше і підходять — з сильною течією. Бо тут велике значення мають функціональна і силова підготовка, а в цьому українці практично не поступаються іноземцям. Тож наше відставання в техніці трошки нівелюється. До речі, канал у Кракові, де відбудеться першість Європи, не надто складний, що має полегшити завдання здобути олімпійські ліцензії.

— Де готуються українські слаломісти до міжнародних стартів?

— На Вінниччині, Київщині — біля Богуслава, на річці Рось. Улітку проводимо збори у Первомайську Миколаївської області, на Південному Бузі — саме тут найбільше тренуємося. У Вінниці планують побудувати канал другої категорії складності, який має стати гарною трасою для юнаків.

— А за кордоном тренуєтеся?

— Нечасто. Цього року виїздили до Словаччини, з федерацією якої у нас склалися дружні стосунки. Тож вони не беруть з нас орендну плату за канал, на якому, між іншим, проводять навіть чемпіонати світу й Європи. Ще буваємо у Польщі, Білорусі, Чехії. Підготовка у Португалії, Іспанії чи Греції — це розкіш, яку ми собі не можемо дозволити. А тренуватися треба на різних каналах — спортсмен набуває більший запас рухів, поповнює свій технічний і тактичний арсенал.

— Чи є у нас кваліфіковані тренери, які зможуть виховати чемпіона?

— Сподіваюся, що так. Лише половина з них має фахову підготовку, тож тренери вивчають методичну літературу і працюють не лише над спортсменом, а й над собою. З іншого боку, треба відшукати юнака чи дівчину, які зможуть вигравати. Якщо таке обдарування віднайдеться, то, на мою думку, тренери зможуть вивести його на належний рівень.

— А наскільки конкурентоспроможне підростаюче покоління вже сьогодні?

— Кілька років тому ми значно збільшили кількість змагань для юніорів, які незабаром мають поліпшити результати нинішніх дорослих спортсменів. Так, цього року наш 15–річний вихованець посів 24–те місце на першості Європи, де змагався зі старшими на два–три роки юнаками.

— Наскільки ви задоволені цим сезоном?

— Однозначно важко відповісти. Часом у наших спортсменів виходить перша половина гонки, а друга — ні. Однак фрагментами вдається долати відстань досить непогано. Так, Олена Ус в одній зі спроб на цьогорічному юніорському чемпіонаті Європи була навіть п’ятою, але в другій — перевернулася. Бажання рости у наших слаломістів є, та поки що воно не підкріплюється досвідом.

— Який клас веслувального слалому ви вважаєте найперспективнішим?

— Жіноча байдарка–одиночка і чоловіча каное–одиночка — у цих видах найвища конкуренція. Мабуть, їм першим і вдасться прорватися на верхи табелю про ранги. Проте не можна не брати до уваги й каное–двійку. Сьогодні вінничани Максим Фільварков та Сергій Непитаєв не мають собі рівних в Україні.

— Завдання на наступний сезон зрозуміле?

— Так, адже 2008–й рік — олімпійській. Чоловічі каное–одиночка й двійка, а також жіноча байдарка повинні докласти всіх зусиль, аби вибороти путівку до Пекіна.

Олена ТАРАНЕНКО

ДОВІДКА «УМ»

Веслувальний слалом (Canoe/Kayak Slalom) — вид веслувального спорту, що передбачає гонку по бурхливому потоку води через установлені ворота. Для проведення змагань використовуються річки або штучні канали зі швидкістю течії не менше 2 м/с при проходженні траси IV–V категорій складності.

До програми Олімпійських ігор 1972 року як експеримент був включений слалом на байдарках–одиночках для чоловіків і жінок та на каное–двійці — лише для чоловіків. У кожному номері програми національна федерація мала право виставляти по три човни. З Олімпіади 1992 року в Барселоні у слаломі розігрують чотири комплекти медалей.

Дисципліни веслувального слалому:

C–1 (каное–одиночка) — чоловіки

C–2 (каное–двійка) — чоловіки

K–1 (байдарка–одиночка) — чоловіки і жінки.