А вас ніхто не питає...

Минулої суботи, коли на одеських вулицях настали сутінки, на одній із центральних площ спалахнули прожектори — почалося дійство, яке місцева влада назвала відкриттям пам’ятника засновникам Одеси, а представники організацій більш як 600–тисячної зрусифікованої більшості міста — цинічним «антиукраїнським шабашем, глумлінням над державністю та історичною пам’яттю українців».

Синьо–жовтих не пропускати!

Усі підступи до монумента з написом «Императрице Екатерине Второй» ще зранку зайняли представники охоронних структур та активісти проросійського «Єдіного отєчєства», а вхід на саму площу перегородили з трьох сторін півтораметровими подвійними металевими парапетами посилені наряди міліції. Ближче до 17.00, коли запланували відкриття монумента, місцеве міліцейське керівництво вишикувало в чотири ряди поміж парапетами близько 170 правоохоронців, яким було доручено пропустити на площу колону громадян з прапорами Партії регіонів, російським триколором та символікою Руської православної церкви і російських царів Романових, включно з біло–жовто–чорними прапорами та гербом російської монархії. І не допустити жодного одесита з «чужою символікою» — синьо–жовтими прапорами або стягами партій УНП, «НСНУ», ПРП чи «Свободи». Коли ж група активістів «НСНУ», прибулих на чолі з Тарасом Прокопечком з міста Південне, все–таки почала розгортати прапори «НСНУ», на них напали представники пропущеного міліцією російського козацтва. Журналісти стали свідками ганебного видовища, коли кремезні молодики з пов’язками «триколора» на рукавах, що верховодили за міліцейськими кордонами, силою виривали в жінок–активістів помаранчеві стяги, кидали на землю і топтали їх. Правоохоронці мовчки за цим спостерігали. Щоправда, тут же піднесли кілька прапорів, пронесених на площу під куртками, «нашоукраїнці»–чоловіки. Зафіксували репортери й гасла учасників акції протесту: «Пам’ятник Катерині ІІ — державний злочин!», «Цариця Катерина ІІ — символ рабства і розпусти!», «Катерини ІІ в Одесі не буде! Гурвіца — теж!» та інші.

Тим часом з гучномовців залунала музика, і група представників «Єдіного отєчєства» затягнула біля підніжжя монумента «Боже, царя храні». Учасники акції протесту, відгороджені від площі міліцейським кордоном, відповіли на це співом Державного гімну України. Реакцією представників чорносотенних організацій став свист. Впритул до них ініціатори знесення пам’ятника «Потьомкінцям — нащадки» і заміни його скульптурою Катерини ІІ організовано привели колону з двохсот «регіоналів», намагаючись створити надійний захист скульптури Катерини ІІ...

«Пам’ятник із зображенням російської цариці– україноненависниці став не лише символом російського рабства, віками нав’язуваного українському народу, а й ще одним символом поділу України, — поділилася враженнями з журналістами вчителька Олеся Чайківська. — Дуже дивно, що державна влада України не реагує на такі прояви. Сьогодні в Одесі порушено наше громадянське право на висловлення власної політичної позиції».

Салют з ганьбою

Утім до п’єдесталу монумента вже прямували депутат міськради Руслан Тарпан (обраний за списками блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція»), депутат Верховної Ради України 5 скликання Дмитро Волошенков (Партія регіонів) та настоятельниця Свято Архангело–Михайлівського жіночого монастиря Серафіма (УПЦ Московського партрірахату), яким було доручено відкрити пам’ятник. Їхні виступи глушили звуки дудок та скандування «Ганьба!», які адресували міській владі учасники акції протесту. А над головами протестувальників з’явилася величезна гумова лялька, яка, судячи з напису, представляла собою постать цариці–страстолюбиці Катерини ІІ. Тим часом покривало зі скульптури було скинуто, і пролунав багатократний салют...

Власне, усе це дійство з установленими кордонами, якими влада перекрила доступ громадянам–платникам податків до спорудженої скульптури, чомусь більше нагадувало не свято мешканців «вільного міста Одеси», а «пишне торжество влади над населенням, 62 відсотки якого становлять українці», як висловився один з учасників акції протесту. Бо «думкою одеситів щодо потреби переміщення з центру міста пам’ятника морякам–потьомкінцям і встановлення монумента цариці влада напередодні не поцікавилась, як традиційно дезінформував глядачів одного з центральних телеканалів ватажок «Єдіного отєчєства».

Царі, облави, «воронки»...

І закінчилося «свято», що відбулося без участі керівництва міста, традиційними затриманнями противників влади — близько десятка протестувальників–одеситів та гостей міста правоохоронці вихопили з–поміж учасників акції і вивезли на «воронках» до Шевченківського, Порто–франківського та Хаджибеївського відділень міліції. Причому одних представників продержавницьких партій та організацій затримували під час сутички, розв’язаної провокаторами поряд з пам’ятником, а інших люди в цивільному вистежували на різних вулицях Одеси. Судячи з усього, не велів начальник міського управління міліції Едуард Добринін «брати» тільки представників проросійських організацій. Причому захопили «правоохоронці» й накинули на руки кайдани одному з журналістів — кореспонденту газети «Полтавська громада», 29–річному Ігорю Загребельному. І що найточніше характеризує суть події — журналіста фактично сховали від суспільства: на багаторазові запити лідера одеської організації ВО «Тризуб» Кирила Філімонова про місцеперебування журналіста в міськуправлінні міліції незмінно відповідали: нічого про таку особу не знаємо. Тільки завдяки зусиллям одного з членів Громадської ради при МВС України було встановлено: побитого під час затримання кореспондента, що пред’явив міліціонерам у цивільному своє посвідчення, півтори доби таємно утримували в КПЗ на території сусіднього від місця подій Суворовського району. І так само таємно доставили близько 12 години в понеділок в будівлю суду — причому не Приморського, а сусіднього району. Сплатити штраф — таким виявився вирок суду, канцелярія якого взагалі не мала підстав реєструвати подання міліції Суворовського району Одеси. Хоча, мабуть, зайве говорити про законність дій тих, хто навіть відмовив журналісту в залученні до його захисту кваліфікованого одеського юриста Олександра Славського.

Інших учасників акції протесту, затриманих під різними приводами, звільнено з–під варти ще в суботу після 22–ї години. «Це — Павло Гречаний, Ігор Борисюк, Андрій Висоцький, Ігор Загородній, Володимир Мусяк та Віктор Лобан, яких офіцери міліції змушували давати пояснення щодо участі в масовій акції протесту», — поінформував «УМ» заступник голови Одеської облорганізації Української народної партії Андрій Карпенко. За його словами, «деяких представників українських громадських організацій, наприклад В. Лобана, правоохоронці в цивільному зупинили під час повернення додому, на перехресті вулиць Пушкінської і Ланжеронівської, і під приводом перевірки документів супроводили до Приморського райвідділу міліції. Хоча пан Лобан пред’явив паспорт особам у цивільному». Причому, за свідченнями очевидців, «одна з бійок між прихильниками відкриття монумента і учасниками акції протесту сталася внаслідок того, що працівники міліції пропустили крізь свої ряди групу провокаторів з боку Партії регіонів — близько десятка тренованих молодиків, які зірвали і кинули під ноги два партійні прапори Української народної партії. «Качки» спробували також зірвати прапор ВО «Свобода», однак отримали належну відсіч з боку активістів партії та представників Українського козацтва».

Як тут не згадати оцінку подій, що відбуваються в Одесі, висловлену на прес–конференції одним з одеських правозахисників Сергієм Блажієвським: «Одесі загрожують соціальний вибух і масові заворушення. Це засвідчують принаймні два факти: скандали навколо пам’ятника засновникам Одеси (Катерині II. — Ред.) та позову міськвиконкому до промринку «Сьомий кілометр».

Вінцем такої політики може стати, як пропонує Лесь Танюк, встановлення в центрі Одеси ще двох пам’ятників. «Чому б не звести, поряд з пам’ятником Катерині ІІ, пам’ятників Сталіну та Гітлеру — як знавіснілим катам та гнобителям українського народу?»

КОМЕНТАР

Олег Медведєв, політолог:

— В Україні не повинно бути пам’ятника цій сучці. І це має зрозуміти Одеса. Втім, з ким і в якій кількості, і чи тільки з людьми, кохалася Катерина Друга, для України не має жодного значення. Вона ліквідувала рештки української автономії, знищила Запорозьку Січ, остаточно запровадила в Україні кріпацтво, утопила в крові Правобережну Україну, обгрунтувала засади русифікаторської політики. Що ще треба було зробити з Малоросією, щоб в незалежній Україні їй поставили пам’ятник?! Достойний вінець гуманітарної політики Януковича–Табачника. Ми бачимо їхні справжні цінності: вони глибоко вдячні всім, хто нищив Україну. Для них навіть Голодомору не було, бо любов до Москви очі застить. А якщо хто побачить Гурвіца, то плюньте в нього від мого імені, бо з Києва до Одеси не долетить.