Минулої суботи до Биківнянського лісу заїхало багато авто з затемненими шибками. Був військовий оркестр, хлопці з Президентського полку і кілька десятків цивільних, переважно польськомовних, з букетами білих і червоних квітів. Та ще кільканадцять фотокорів, кілька хлопців з телекамерами. В ямі за великим хрестом — повно домовин. У них, за словами організаторів, поскладали останки близько двох тисяч людей, розстріляних тут у 1937—1941 роках енкаведистами, щоб перепоховати їх із почестями. На домовинах розпростерли державні прапори Польщі й України... Траурний мітинг, на якому виступили секретар української Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій Віталій Казакевич і генеральний секретар Ради охорони місць пам’яті боротьби та мучеництва Польщі Анджей Пшевозьнік. Молитва католицьких священиків, гімни України, потім Польщі, військовий салют... Усе ж було дивно: такий важливий міждержавний захід, а чомусь не видно представників української влади, працівників Українського інституту національної пам’яті, директора Національного заповідника «Биківнянські могили». З високих осіб — лише Посол Республіки Польща в Україні. І ніяких офіційних заяв, прес–конференцій, публічних обговорень і виставок.