Журналіст Юлія Косинська з директоркою музею Майєю Бауге. (Фото Олега КРУКА.)
До півострова Бюгдой в Осло курсують рейсові теплоходи і снують численні туристичні автобуси. Досвідчені мандрівники розуміють причину паломництва: в цьому куточку норвезької столиці кожен прагне поставити «зарубку» у власному маршруті. Бюгдой відомий завдяки трьом музеям «норвезької слави» — кораблів вікінгів, полярного «Фраму» Фрітьофа Нансена і плоту «Кон–Тікі». В останнього з них цього року ювілей. Щоправда, звичне велелюддя біля «Кон–Тікі» від принагідного мало чим відрізняється. Музей щороку відвідує понад 300 тисяч туристів. 65 відсотків відвідувачів — іноземці, каже Майя Бауге, директор музею. В її затишному кабінеті все «заповнене Хейєрдалом». Велика книгозбірня творів всесвітньо відомого норвежця, його портрети на стінах... Привітна Майя не приховує, що сама — фанатка свого видатного земляка. І гостинно цікавиться: «Спершу чай чи екскурсія?» Звісно ж, пліт!
Біля нього фотографуються, «ритуально» обходячи по колу дивовижну конструкцію з бальси, а напнуте вітрило химерно посміхається зображенням бога давніх індіанців Кон–Тікі. Коли Хейєрдал вирішив перепливти на цьому плоту Тихий океан, його називали божевільним, відмовляли від необдуманої авантюри або просто хапалися за голову. «Ну що він надумав, цей дивний норвежець?» — панікували розсудливі науковці. І справді, що?..
Ще школярем Тур Хейєрдал зрозумів, що суспільство сповзає в прірву власних суперечностей. «Повернення до природи — найкращий порятунок від цивілізації, яка веде людство до загибелі», — вирішив юний романтик. План повернення до «первісного раю» Тур розробив під час навчання в університеті Осло, подавши його як наукову експедицію. І разом із молодою дружиною напередодні Різдва 1936–го вирушив на полінезійський острів Фату–Гіва. Однак заховатися від технічного прогресу і знайти душевний спокій не вдалося. Річний експеримент у джунглях завершився невдачею: реальність виявилася прозаїчнішою за мрії. Але на сусідньому острові Гіва–Оа увагу Тура зачепили кам’яні велетні, які дуже нагадували подібні скульптури Південної Америки.
Отож додому Хейєрдал повертався з наміром дати якусь раду цьому відкриттю. В науковій праці він спробував обгрунтувати можливість стародавніх плавань із Південної Америки в Полінезію. Роботу перервала Друга світова війна. Повернувшись із фронту, Хейєрдал завершив науковий трактат. Однак його рукопис «Полінезія і Америка. Нарис доісторичних контактів» науковці сприйняли холодно. Поневіряння «дилетанта від науки» восени 1946 року сягнуло кульмінації, коли один із учених, доктор Герберт Спінден скептично зауважив: усе це фантастика. Жоден народ Америки, мовляв, не міг дістатися островів Тихого океану. Не було для цього потрібних суден — і крапка! «Але ж вони будували бальсові плоти», — заперечив Тур. «Плоти? А ви пройдіть на такому до тихоокеанських островів», — кинув роздратований учений.
Рукописами стіну усталеності не здолати, зрозумів Хейєрдал. І тому вирішив відтворити плавання стародавніх індіанців до островів Полінезії. Наполегливість норвежця вражала: він бере позики у кількох кредиторів і шукає однодумців. Примкнути до «гурту божевільних» погодилися однокласник Тура Ерік Хесельберг, фронтові друзі Кнут Гаугланд і Торстейн Робю, а також інженер Герман Ватсінгер і шведський етнограф Бенгт Даніельсон.
Пліт будували у перуанському порту Кальяо. Місцеві жителі спостерігали за процесом з непідробним жахом. Подивитися на «дивних білих» сходилися всі — від простих моряків до адміралів. Ніхто не давав утішних прогнозів. Кожен висував власну теорію: пліт перекинеться, бо малий, зламається на двох хвилях, просякне водою і піде на дно, в’язка перетреться і колоди розваляться. Якщо бодай один із прогнозів справдиться — екіпаж чекає вірна смерть. Місцева влада, побоюючись міжнародних ускладнень, узяла з Тура розписку, що за наслідки цієї «витівки» команда відповідає сама. Хейєрдалу залишалося тільки вірити у власну теорію.
Потрапивши у течію Гумбольдта, пліт плив лише на захід — змінити курс уже ніщо не могло. Початок подорожі став серйозним випробуванням: шторм три дні жбурляв пліт, наче тріску, похитнувши оптимізм мореплавців. На щастя, далі океан особливо не докучав. Кожен із членів команди заповнював будні за власною програмою: Бенгт виконував обов’язки економа або читав одну з 73 книжок, які прихопив із собою. Герман провадив метеорологічні виміри і надсилав результати у Вашингтон. Кнут і Торстейн клопоталися біля радіостанції, яка мала працювати серед бризок і вологи. Тур вів записи та організовував кінозйомку, Ерік лагодив вітрило або щось із такелажу, а опівдні вимірював координати.
Сумувати не випадало. Щодня навідувалися непрохані гості: велетенські кити кружляли навколо, а один якось навіть заплив під пліт. Те ж саме утнула і китова акула — найбільша риба у світі. Одного її удару було досить, аби рознести «Кон–Тікі» на друзки. Щоденник експедиції ряснів записами про не менш драматичні зустрічі з чудернацькими черепахами, кальмарами, гігантськими скатами, а також світлими кулями невідомого походження, що рухалися у воді. Згодом команда навчилася ловити акул за допомогою стального троса і кількох зв’язаних до купи гачків.
Жахливі хвилини пережили мореплавці, коли Герман, замірюючи силу вітру, оступився і випав за борт. Пліт рухався вперед із незмінною швидкістю, а хвилі відносили невдаху все далі й далі від борту... Ще й линву рятувального круга, як на зло, заклинило у найдраматичніший момент. Коли надії на порятунок майже не залишалося, Кнут пірнув в океан із рятувальним кругом, і після виснажливої боротьби з океаном товариші витягли знесилених Германа й Кнута. Після цієї пригоди команду ще довго лихоманило.
Уперше земля зблиснула на горизонті через три місяці після старту в Кальяо. І хоча пристати до берега не вдалося, сміливці зрозуміли: вони перетнули Тихий океан. За кілька днів «Кон–Тікі» опинився біля атолу Ангатуа. Від берега наблизилася пірога з людьми: полінезійці радо взялися допомогти скерувати пліт у лагуну і запропонували запустити двигун. Та, зрозумівши, що ніякого двигуна немає, перелякано кинулись навтьоки.
На сто перший день плавання «Кон–Тікі» наткнувся на кораловий риф атолу Рароіа. Кілька разів потужні хвилі били плотом об скелі, ледве не розваливши його, команда в той час залізно трималася за такелаж. Коли рештки плоту винесло на риф, команда вискочила на берег. Вдалося зберегти майже неушкодженими відзняті кіноплівки, щоденники, документи. До прибуття французької урядової шхуни, яка забрала мореплавців на Таїті, команда жила серед тубільців.
Аби повернути борги, відразу по завершенні плавання Хейєрдал узявся за написання книги. І хоча на гучний успіх автор не сподівався, за кілька місяців видання «Експедиція на «Кон–Тікі» стало бестселером у скандинавських країнах. А невдовзі завоювало ринки Європи і США, де тиражі розходилися миттєво. Книгу переклали майже 70 мовами світу, в тому числі й українською.
Розповідь про неймовірне плавання через Тихий океан зробила екіпаж «Кон–Тікі» надзвичайно популярним у світі, їх, як кінозірок, запрошували на зустрічі у різні країни. А для Тура Хейєрдала плавання стало початком дивовижної кар’єри експериментатора–мореплавця, науковця, археолога, історика, автора популярних книжок. Він пережив не менш захоплюючі подорожі на папірусних кораблях «Ра» через Атлантичний океан та очеретяному «Тигрісі» через Індійський, експедиції в різних куточках світу. Наприкінці 1999 року газетне опитування в Норвегії назвало дослідника найпопулярнішим норвежцем ХХ століття.
«Експедиція «Кон–Тікі» повністю змінила мою долю і наукову кар’єру. Хоча, як виявилося, важче змусити науковий світ повірити в нові теорії, аніж боротися з природними стихіями. Тому океанічні та археологічні подорожі були для мене радше відпочинком у перервах між боротьбою з науковим товариством. Мабуть, найголовніше, чого я навчився під час своїх численних подорожей, — оптимізму. За хмарами завжди сонце. Ніколи не варто забувати про це. І доки є хоча б маленька іскорка життя, не можна втрачати надію на велике полум’я», — говорив нам Тур Хейєрдал під час інтерв’ю у 2000 році.
... На жаль, українських примірників «Кон–Тікі» на книжкових стелажах у кабінеті Майї Бауге ми не знайшли. Аби певною мірою компенсувати прогалину, даруємо для книгозбірні музею свою книгу «240 пригод з життя Тура Хейєрдала», яка розповідає, зокрема, і про сто відважних днів на «Кон–Тікі».
— До ювілею ми обновили всі музейні виставки, зробили нове освітлення, — ділиться привітна господиня, розливаючи ароматний чай із цитриною. — З’явилися дві нові експозиції. На одній зобразили родову печеру острова Пасхи, яку для науковців світу відкрив Тур Хейєрдал, а інша присвячена екологічній катастрофі на тому ж острові. Як відомо, багато років тому острів вкривали ліси, винищені пізніше тубільцями. Тур Хейєрдал під час своєї експедиції 1955 року у відкладеннях згаслих вулканів зібрав насіння багатьох рослин. Деякі з них науковці виростили в ботанічних садах, але спроби повернути їх у природне середовище острова Пасхи поки що зазнають невдачі.
Прибутки від діяльності музею, каже пані Майя, зазвичай ідуть на нові наукові дослідження міграцій народів у Полінезії та Океанії, зокрема археологічні та лінгвістичні. Останнім часом багато коштів музей виділяє на вивчення ДНК, які проливають світло на переміщення народів у стародавні часи.
... Ідемо сказати «до побачення» плоту. Кілька шматочків справжньої бальси стоїть поруч на стелажах. Так що немає потреби «ламати» легендарну конструкцію, аби доторкнутися до історії. Бальса на дотик гладенька і пахне океаном. «Зняти вас на згадку?» — пропонує турист–італієць.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
