Портрет манери художника

       Владислав Єрко вважається одним із найкращих ілюстраторів в Україні, а можливо, і на території усього пострадянського простору. Недарма ж він отримав титул «Людина книги» на московській виставці «Нон-Фікшн» у 2003 році, оформлена ним «Снігова королева» була удостоєна гран-прі українського конкурсу «Книжка року» в 2000 році, а ілюстровані  ним нові  «Казки Туманного Альбіону» (видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА») мають усі шанси здобути гран-прі «Книжки року-2003». Оформлення книжок Карлоса Кастанеди та Пауло Коельо (видавництво «Софія») вже відносять до класики  жанру. До речі, нещодавно «Софія» окремо видала альбом ілюстрацій Єрка до книжок Пауло Коельо, що свідчить про самодостатність малюнків. Ми спробували з'ясувати в автора, що ж основне для художника-ілюстратора такого рівня: талант, наполегливість, зв'язки, вміння «потрапити в струмінь» чи щось інше, про що ми й гадки не маємо.

«Багато людей свято люблять книгу, але роблять при цьому жахливі ілюстрації»

      — Пане Владиславе, що лягає в основу  ілюстрації — образи з книги,  сюжет чи щось іще? Чи обов'язково художнику відчувати книгу, «пропускати її крізь своє серце»?

      — Якихось правил, рецептів для створення ілюстрації, навіть однозначної відповіді на питання, що таке ілюстрація, не існує, інакше всі книжки були б схожими між собою. І слава Богу, що кожен художник підходить до процесу ілюстрування по-своєму. Можна зробити гарну книгу, ставлячись до теми, автора і до самої цієї книги іронічно, так само, як геть погану книгу, обожнюючи її, намагаючись дотриматись усіх канонів, правил і  законів. Усе залежить від таланту, смаку, професійності художника. Багато людей свято люблять книгу, але при цьому роблять жахливі ілюстрації. Я знаю багато людей, які ілюстрацією займаються як «лівим» підробітком, але роблять це геніально.

      До того ж, думаю, є книжки, які не піддаються ілюструванню. Один із прикладів — це марні спроби проілюструвати «Майстра і Маргариту» Булгакова. З усього, що я бачив, мені не сподобалося нічого.

      — Які книги ви ілюстрували? Які з них для вас найважливіші?

      — Я зробив масу книг. З них, як мені здається сьогодні, величезна кількість жахливо негарних. Я починав працювати ще в радянські часи, й ілюструвати мені спочатку доводилося якихось ідейних письменників. Вони писали про хоробрих міліціонерів, які воювали з жорстокими  наркоманами чи з іншими проявами «гнилого буржуазного світу». Слава Богу, це вже доживало своє, тому мене  ніхто надто уважно не контролював, і я міг дозволити собі досить формальні ілюстрації.

      — А що ви закінчували?

      — Я не закінчив Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова. Довчився до кінця, але диплом не захищав. У мене були претензії до рівня викладання, там не вчили ілюстрування. Для цього треба було ходити в Художню академію, де у мене були гарні друзі. Ми і зараз товаришуємо з Андрієм Блудовим, Віталієм Сердюковим. А в інституті вчили дизайну, макета — трохи нецікавих мені речей, які, однак, дуже необхідні.

      — У кого ж ви вчились ілюстрування, хто з художників справив на вас враження в цій сфері?

      — До 89-го року в мене було відчуття, наче зі мною чогось важливого не відбувається. Начебто вмієш усе, що потрібно, але не виходить так, як хотілося б. Саме в той час я побачив роботи словаків Дюшен Калаi та Бруновського... Ідеологічно це була моя пластика, моє бачення. У Бруновського я набрався всього, чого тільки міг набратися. Це не була клептоманія, просто я всотував його впливи протягом кількох років. Зараз я вибрався з-під його магічного впливу, хоча досі в мені живуть якісь його віяння. Оформлення «П'яного корабля» Артюра Рембо Бруновським я до сьогодні вважаю шедевром свого жанру. Так само, як і ілюстрації до «Дон-Кіхота», творів Овідія. Крім того, Бруновський був чудовим офортистом. Його мідні протравлені дошки для офортів зберігаються в багатьох музеях світу і є зразками для всіх, хто працює в цьому жанрі. Кількість деталей на квадратний сантиметр абсолютно зашкалює за всі уявлення про те, що можливо, а що ні, і до того ж це не деталі заради деталей — все дуже цільно, класно. Він чудово працював у 60-х і 80-х роках; те, що він зробив у  90-х, мені подобається менше.

      Не знаю, з чим це пов'язано, але ми знали набагато краще, що відбувалося у Східній Європі, ніж у Західній. Зараз я дуже часто бачу прекрасні ілюстрації, але — біда — не можу запам'ятати імен авторів, у мене на імена й прізвища дуже погана пам'ять.

      — А чи є у вас якісь секрети техніки?

      — Я працюю просто. «Снігову королеву» і те, що було зроблено до неї, я робив винятково руками, без використання комп'ютерних технологій. «Казки Туманного Альбіону» — це ручна техніка, а потім — сканування й доопрацювання на комп'ютері. Я не дуже добре знаю різні технічні «примочки», тому на комп'ютері працюю практично так, як і на папері, лише фарба ніколи  не закінчується і деякі деталі можна дуже легко перегрупувати. Головне — не користуватися фільтрами, клонуванням чи іншими неприродними речами. З ілюстрацій до творів Коельо повністю мальованими руками були «Алхімік», «Вероніка...» та «П'ята гора», «Одинадцять хвилин» зроблені в техніці колажу. Саме так, мені видалося, слід ілюструвати цю книгу.

      — Чула, що Коельо вважає ваші ілюстрації до своїх романів найкращими в світі. Чи зустрічалися  ви з цим письменником, чи він просто бачив свої книги у вашому оформленні?

      — Ми спілкувалися з Коельо, коли він минулого року приїздив до Москви. В офісі видавництва «Софія» була тепла і дружня зустріч, кожен міг сказати кілька слів відомому письменнику. Я не бачив усіх книг Коельо, але мені здається, що лише «Софія» вирішила повноцінно ілюструвати його романи. Ті книги, які я бачив, були зроблені як покет-бук, де художньо оформлена тільки обкладинка.

      — Зараз і в нас є  тенденція до спрощення. Книгу роблять якомога швидше і з мінімальними затратами, щоб вона не була надто дорогою, а тому більш доступною.

      — Особливо цю тенденцію помітно в Москві. Там є величезна кількість дитячих видавництв, які видають купу дитячих книжок. Але коли подивишся на їх оформлення — в убогому постдіснеївському стилі (блакитноокі дітки з величезними головами, ядучі примітивні кольори), це суцільний жах. Зараз просто час такий — гарні художники йдуть з ілюстрації або їдуть працювати за кордон. Бути художником тут, на пострадянському просторі, дуже важко. Виїхали Спірін, сім'я Дугіних  і багато інших професіоналів. Тепер вони працюють у Штатах, Німеччині, Франції й приносять славу іншим країнам.

      Я працюю з «Софією» і дитячим видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» і поки що усім задоволений. Мене влаштовує те, що  ніхто не «жене в шию». Знаєте, коли кажуть, що до початку наступного місяця ти повинен зробити 200 ілюстрацій, бо книжку внесено до темплану, це, м'яко кажучи, не надихає. Бувають і пропозиції з-за кордону: «Зробіть нам щось схоже на «Снігову королеву», але тільки в нас. Приїздіть, поживіть у нас пару місяців, щось заробите...» Але зробити гарну і якісну книгу за 2-3 місяці просто нереально. Робота ілюстратора до певної міри фанатична — якщо вона не приносить задоволення ілюстратору, то дуже важко прорватися крізь себе, крізь обставини і зробити все по-справжньому класно.

«Я не зміг би проілюструвати треш чи панк»

      — Чи не хотілося б вам спробувати себе в іншому жанрі, наприклад, зробити цикл фотографій, зняти відеоролик, кліп, виразити себе «на невідомій території», адже талановита людина часто буває талановитою в багатьох областях?

      — Я дуже люблю фотографію кінця XIX — початку XX століття, дуже люблю кіно, особливо німе, починаючи з Чарлі Чапліна й закінчуючи Фрицем Лангом, Мурнау, Дреєром, Мельєсом. Дуже люблю чорно-білого Куросаву. Але знімати кіно ніколи не хотілось. Я не знаю, з якого боку за це братися. Мабуть, це на фізіологічному рівні властиво певному організму. Народилася людина кінорежисером або фотографом, ось ним вона і буде. Якщо я народився ілюстратором, значить, я не народився живописцем чи екслібрисистом, чи скульптором, чи кимось iще. Я в ілюстрації відчуваю себе найкомфортніше.

      — А диск нових пісень Марії Бурмаки хіба не ви оформили?

      — Я не оформлював його. Це просто Малкович, директор видавництва  «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», дозволив їй використати фрагмент ілюстрації до «Снігової королеви» в оформленні альбому. Я також не був проти. Набагато гірше, коли, наприклад, харківська фірма хутряних виробів по всьому місту розвішує обкладинку «Снігової королеви» як рекламу своїх шуб, або коли московські ресторани свої «різдвяні посідєлкі» прикрашають плакатами чи лайт-боксами з відвертим використанням моїх ілюстрацій із тієї ж «Королеви...».

      А щодо ілюстрування музики, то мені не хотілося б оформлювати ту музику, яку я не люблю. Люблю я джаз, джаз без блюзової основи, люблю музику з етнічним присмаком. Я не зміг би оформить треш, панк, я просто не відчуваю, як це можна було б зробити гарно.

      — Мабуть, часто доводиться захищати своє авторське право?

      — У нашій країні, та й у найближчих сусідів авторське право не надто поважають. А особливо якщо це стосується якихось мистецьких речей. Ти ж уже начебто намалював (варіант — написав пісню, книгу), отримав за неї гроші, тож тепер усі можуть її використовувати, як заманеться. Тяжко доводити свої права «браткам», особливо коли тобі кажуть: «Ми, може, і дамо тобі грошей за те, що вкрали у тебе картинку, але підуть вони тобі винятково на ліки».

      — Так, тема невесела. А що у вашому оформленні з'явиться найближчим часом?

      — Я роблю для «Софії» ілюстрації до «Чайки Джонатана Лівінгстона» Річарда Баха. Це дуже тепла річ, і я працюю з нею з великим задоволенням. Найближчим часом у «Софії» виходить двомовне видання «Гамлета»: зліва — колонка оригінального тексту Шекспіра, справа — переклад Лозинського з моїми ілюстраціями в оформленні, я вважаю, кращого дизайнера в Україні — Євгена Ржанова. Ці ілюстрації я зробив ще в 1993 році. Довго ця книга для мене за «драйвом», задоволенням від її створення, була найкращою. Малкович хоче перевидати книгу «Мандри Гуллівера» в моєму оформленні з дозволу «Нiка-Центру», де її раніше видавали. Звичайно, зараз я проілюстрував би її трохи інакше. Але вона непогана. В 1996 чи в 1997 році, точно не пам'ятаю, ця книга разом з Італо Кальвіно  «Незримые города» та «Нічними оповіданнями» Гофмана отримала 3-тю премію по Україні за художнє оформлення.

      Зараз, коли мене вже знають як художника, мені часто кажуть: «Малюй усе, що тобі хочеться, нам усе подобається». Але я розумію, що все це — надто слизька доріжка. В кожну наступну книгу треба вкладати більше зусиль, таланту, ніж у попередню. Так що надто багато свободи й довіри теж буває не на користь.

«Я малюю для себе, але маленького»

      — Розкажіть  про свої захоплення: що вам подобається, що викликає обурення чи протест?

      — Я дуже тихий, хоча час від часу можу бути «нєвмєняємим», не люблю телебачення з його засиллям реклами, найбільше люблю працювати до болю в спині. Мені дуже приємно прожити день у роботі. Коли день проходить у біганині по замовниках чи в якихось інших справах, я не дуже радий. Найкраще — це сидіти й працювати під улюблену музику або коли фоном іде вже триста разів бачений фільм. Інколи можна відволіктися на обід чи якісь фізичні вправи.

      Алкоголем я ніколи не захоплювався, мені просто не подобається стан, коли ти втрачаєш здатність повноцінно володіти своїм тілом. За знаком зодіаку я Рак, але, як каже мій друг Женя Ржанов, «рак-недоносок», адже мама народила мене восьмимісячним.

      — Наполеон також був недоношеним...

      — Так? У нас є певні спільні риси, але мені ще треба барабан і «треуголку». (Сміється).

      — Рецензенти кажуть про ігровий, дитячий, у найкращому значенні цього слова, спосіб мислення, помітний у ваших ілюстраціях. Ви зберегли це вміння бачити гарне і чудесне в усьому з дитинства чи воно відродилося у вас iз появою власних дітей, адже з ними, кажуть, ми вчимося відкривати світ заново?

      — Дитина в мене вже «пристаркувата». Моїй дочці 18 років. А щодо вміння... Є в «Маленькому принці» присвята, яка мені дуже зрозуміла: «мені, коли я був маленьким». Я намагаюся малювати так само — для себе, коли я був маленьким. І, чесно кажучи , не бачу іншого рецепта для творчості.

Розмовляла Настя БОГУСЛАВСЬКА.