Любий Августiмов

      Український пенсіонер, попри запевняння в доброму ставленні до себе з боку держави, й досі не відчув усієї насолоди бути в центрі її реформаторських потуг. Сьогодні мільйони громадян, які досягли встановленого законодавством вікового цензу, із приреченим виглядом очікують своєї «нової» пенсії. Хоча наперед здогадуються: особливо радіти нема чому. Згідно з уже оприлюдненими даними, середній розмір зростання пенсії після 1 січня становить 4, 2 відсотка.

      Щоб розпочати в українському суді захищати свої законні права, пенсіонер повинен мати добру генетику, потужний голос і університетські знання економіки та права. Тому сьогодні в судах ви не побачите черг знедолених державою громадян похилого віку. Зате помітні черги найжвавіших і задерикуватіших можна спостерігати поблизу районних відділень Пенсійного фонду. Вони сподіваються звести рахунки з рідною державою якщо не тут, то на Страшному суді.

      Приблизно так і розмірковував той урядовий клерк, який направив скаргу Віталія Августiмова до Пенсійного фонду. Хоча скарга була не до відомства, яке очолює шановний пан Борис Зайчук, а до установи, якою кермує пан Віктор Янукович. А тому цією скаргою належало б опікуватися Мін'юсту, чиїм шефом є Олександр Лавринович. Утім згаданим панам походеньки якоїсь там скарги нецікаві, їм злиденне існування на пенсійні копійки не загрожує. Адже державні службовці в Україні отримують добрі пенсії. А з 1 січня цього року отримуватимуть ще кращі, причому стабільно — і не стільки з бюджету, як дехто думає, а за рахунок Пенсійного фонду, створеного на внески пересічних громадян.

      Так-от, Віталій Августiмов з упертістю зразкового піонера-відмінника вивчив купу законодавчих актів, кодексів і пішов в атаку на самий Кабмін. Аби це мало серйозний і переконливий вигляд, завзятий пенсіонер подав скаргу в Печерський районний суд столиці. Треба зауважити, що вже це є неабияким іспитом на громадянську зрілість і правову обізнаність (на жаль, в Україні цим не може похвалитися переважна більшість населення, та й не кожен у цьому віці наважиться на роль такого собі «Тарзана» у джунглях українського пенсійного законодавства). Тому сприйматимемо Віталія Леонідовича як національного героя. Йому довелося тричі подавати документи до суду (судився він перший раз у житті), аж поки вона не набула належного, як вважає суддя Олена Умнова, вигляду. Пояснимо, чому саме цій мужній жінці довелося зустрічати атаку заповзятого пенсіонера. Спілкуватися з високою кам'яницею на Грушевського їй доводиться згідно зi штатним розкладом — адреса Кабміну входить до територї, яку належить обслуговувати судді, згідно з її функціональними обов'язками. Слугою закону бути тут нелегко. Пані Умнова проводить важкі телефонні переговори з чи не наймогутнішою установою країни, аж поки не зважить усі «за» і «проти» і не прийме відповідне рішення.

      Ось і цього разу дочікуватися рішення доведеться стільки, скільки вистачить терпіння... насамперед у Кабміну, якому напередодні президентських виборів належить проявляти максимум лояльності щодо «ненаситних» пенсіонерів. Адже гасло про пенсійну реформу було вирішено зробити чи не найголовнішим у перебігу передвиборчої кампанії. На жаль, не вийшло. І цього разу рука схибила. Позначилася погана спадковість рідної держави, яка звикла свої проблеми вирішувати за рахунок гаманця безіменної маси пенсіонерів. Так і не сталося розділення повноважень Пенсійного фонду і бюджету у сфері пенсійних виплат, як про те палко розповідали громадянам не один і не два роки ті, кому «нагорі» належить опікуватися «соціалкою». Що це означає для пересічного українця? Нічого доброго. Просто із загального казана, яким є Пенсійних фонд, що живиться відрахуваннями із зарплат тих, хто працює у різних галузях економіки, забиратимуть кошти для людей, яким пенсію належить сплачувати з державної казни.

      Саме такий висновок змушений був із прикрістю зробити Віталій Августiмов, коли ознайомився з постановою Кабінету Міністрів України № 1783 від 20 листопада 2003 року. У ній зазначається, що за основу для перерахунку пенсій слід узяти 306 гривень 45 копійок — як середню зарплату в галузях економіки за 2002 рік. Ми можемо лише робити припущення, чому Віталій Леонідович, на відміну від мільйонів законослухняних українських пенсіонерів, запідозрив, що рідний уряд вводить його в оману. Пан Августiмов відкрив зведення Державного комітету статистики і виявив, що насправді середня заробітна плата в галузях економіки України у 2002 році становила 376 гривень 38 копійок. За підрахунками Віталія Леонідовича, уряд зекономив завдяки своїй новації 4,2 мільярда гривень, тим самим зменшивши обсяг виплат пенсіонерам приблизно на 20 відсотків.

      Допитливому шукачеві справедливості чомусь не сподобалася така еквілібристика з цифрами з боку Кабміну, який на словах звів у ранг державної релігії «соціальну спрямованість» урядової Програми дій. Пенсіонер образився. Мабуть, він подумав: «А чому я повинен втрачати зароблені кошти, які у вигляді персональних пенсійних нарахувань належать мені і тільки мені?». І далі він поставив цілком логічне запитання: «Якщо частина моїх коштів належатиме не мені, то кому ж призначається решта?». Наступні розвідки Віталія Августiмова привели ще до одного відкриття. Виявляється, законом про бюджет на 2004 рік передбачено виділення коштів для виплати пенсій держслужбовцям, а також особам, які отримували зарплату з держбюджету. Однак ідеться про досить малу суму. Ще одним пунктом у цьому ж законі зазначено, що у випадку, якщо цих коштів не вистачатиме, решту слід брати у Пенсійному фонді. Ось тому й з'явилася на світ постанова Кабміну, в якій «вручну» урядовці визначили «потрібну» базову цифру для перерахування пенсій у 2004 році.

      «Яка нахабна постанова! Заднім числом змінювати вихідні дані, порушувати міжнародні домовленості про критерії обрахування мінімуму зарплати!» — вигукнув Августiмов і саме тодi почав писати скаргу на владу, вимагаючи визнати урядову постанову №1783 від 20 листопада 2003 року неправомірною. Знав би Кабмін, з яким пенсіонером має справу, ніколи б не пішов на таку авантюру. Тим більше що з громадянськими правами в контексті дальшого перебування України в Раді Європи спостерігаються певні проблеми. Ось, наприклад, чого вартий постійний моніторинг щодо цих прав, котрий проводить ця міжнародна установа в особі Ханне Северiнсен, яка днями побувала у Києві. Невідомо, чи отримала ця шановна пані інформацію про те, що у Печерському районному суді готують до розгляду скаргу не лише громадянина Августiмова, а й вісімдесяти галузевих (зокрема профспiлки працівників спільних підприємств) і регіональних профспілкових організацій. Зате достеменно відомо, що нинішній головний вартовий пенсійної справедливості в уряді, згідно з функціональними обов'язками, віце-прем'єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник разом iз першим вiце-прем' єром Миколою Азаровим минулого понеділка провели нараду, на якій намагалися з'ясувати, як наблизити мiнiмальну зарплату до прожиткового мiнiмуму . При цьому, кажуть, він радився з роботодавцями і, схоже, навіть побачили світло в кінці тунелю, бо запланували створити робочу групу з урегулювання конфлiкту  i призначили наступну зустріч не пізніше 10 лютого.

      Дивним чином це трохи збігається з перебігом подій у залі судового засідання, яке, попри примхи вітчизняної Феміди, все-таки відбулося 19 січня у Печерському районному суді за скаргою Віталія Августiмова. Щоправда, тривало воно кілька хвилин, оскільки було оголошено перерву через неявку суб'єкта оскарження, тобто представника Кабміну. Судове засідання перенесли на 12 лютого. Позивач, у свою чергу, анітрохи не знітився, а навіть поцікавився: по-перше, чи призупинив суд дію згаданої урядової постанови; по-друге, чи накладуть штраф на відповідача за неявку на засідання. Йому ніхто не відповів. Стіни Печерського районного суду звикли до риторичних запитань своїх громадян. І ніщо поки що не спроможне сколихнути величність української Феміди. Наступна зустріч iз цією пані, в присутності якої всім належить вставати, і саме очікування, можливо, стануть знаменною подією не тільки для Віталія Августiмова.

      До цього часу ніхто з громадян не наважувався подати скаргу на Кабінет Міністрів у зв'язку з неправильністю нарахування пенсії. Досі ніхто й гадки не мав, що саме в такий спосіб, як незаконне урізання пенсій, можна оплачувати піарівські примхи кандидата на посаду майбутнього Президента, і що з цим рішенням є сенс посперечатися. Зазирнути суворій Феміді в очі, а відтак — в очі кабмінівським вождям, оприлюднити факти, що свідчать про «компетентність» урядового фінансового менеджменту, зрештою, розправити плечі замість плазувати навколішки — таке в нас відбувається вперше. Схоже, це і є початок великого шляху, який має пройти наш пенсіонер, виконуючи місію Прометея і переживаючи при цьому не менші муки. «Боже, чи довго тягти?» Зате на іншому кінці шляху його чекає не тільки жаданий додаток до прожиткового пайка, а й привид справедливості. Вийшовши зі стану вівці, приреченої на заклання, пенсіонер відчує, як його груди переповнює почуття власної гідності. Тож чи буде він під час президентських виборів голосувати за представника влади, яка так ганебно ошукала його, — питання риторичне.