У понеділок Марічка Бурмака, Фома з гурту «Мандри», кобзар Тарас Компаніченко з гуртом «Хорея козацька» і Олег Скрипка з «Воплів Водоплясова» презентували в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна максісингл «Українська героїчна пісня». До 6 грудня, Дня Збройних сил України, заплановано випустити збірку повністю, де буде 15 козацьких, стрілецьких, партизанських і повстанських пісень у сучасному виконанні Тараса Чубая, «ДримбиДаДзиґи», Василя Гончарського, запорізької групи «Хорта», «Еффа» з Кіровограда і луганської «Назад шляху немає», а також авторські, які не порушують тематичної цілісності альбому. Поки до Покрови приурочили демонстративний збірник, куди ввійшло лише 5 пісень: «Марш січових стрільців» Тараса Компаніченка і «ВВ», «Гей, на горі, на маківці» Марічки Бурмаки , «Пливе човен» «Танку на майдані Конго», «Ой, як люблю ці гори» «Флайззи» і «Я сьогодні від вас від’їжджаю» гурту «Хвилю тримай». Олег Скрипка як співідейник презентованого синглу (другий автор проекту — львівський правознавець Сидор Кізіна) подарував ліцеїстам 300 дисків.
— Я здогадувався, а тепер переконався, що багато наших пісень були перекладені на російську і виконувалися як марші Радянської армії, тільки з іншими іменами і акцентами. Півроку тому виникла думка оприлюднити ці пісні у виконанні сучасних рокерів. Я давно плекав мрію об’єднати сильних українців на базі фестивалю «Рок–Січ», який зібрав музикантів–однодумців. Ця думка отримала резонанс, — каже продюсер «Української героїчної пісні» Олег Скрипка.
Коли «ВВ» відзняли кліп на героїчну романтику «Катерина», то зрозуміли, що цей некопаний шар культури найважче просунути в інформаційний простір. Піонерами такого напрямку був «Плач Єремії» з альбомом «Наші партизани». За словами Скрипки, це дуже вдалий проект, але локалізований лише на Галичині. В Києві його слухали тільки в мистецьких колах. Однак там тільки «упівські» пісні. «Українська героїчна пісня» не мала містити політики, тому вибирали сентиментальну героїку, зрозумілу для молоді.
Оскільки альбом видали за сприяння Міноборони України, логічно, що презентацію провели у Військовому ліцеї ім. Богуна. На думку Олега Скрипки, сингл із героїчними піснями доцільно розповсюдити, в першу чергу, серед майбутніх захисників. А повноформатний диск уже піде у продаж. Лідер ВВ мріє, щоб у переході на Майдані замість «Любе» звучали пісні з цього альбому.
«Тартак» з Андрієм Підлужним виконають в альбомі авторську, а не історичну пісню — «Не кажучи нікому». Вони презентували її 14 жовтня на Софійській площі і присвятили воякам УПА. На цю пісню хлопці також відзняли кліп у Луцькому замку, але він не потрапить в альбом. За словами Скрипки, це дуже дорого коштує, а спонсорське фінансування обмежене. «Ми хотіли з Міністерством оборони зняти кліп про січових стрільців, але не вистачило грошей. На бюджет одного кліпу можна зробити 5 таких альбомів. Вибрали друге».
На думку Положинського, в Україні потрібно не тільки відновлювати героїчну пісню, а піднімати патріотичне виховання, оскільки цьому питанню не надає значення ні школа, ні вища школа, ні, тим більше, влада. Немає всеукраїнської організації, яка б гуртувала молодь. Тому доводиться це робити на рівні ентузіазму і такими музичними проектами. «Альбом дуже важливий для кожного з нас, але, сподіваюся, це тільки перший крок».
Сашко Положинський свого часу навчався у Львівському військовому ліцеї. «Коли я був ліцеїстом, це був тільки третій набір, а цей заклад має, напевне, 100–річну історію. Я там провчився трохи більше року і засвоїв найкращий урок — виживання в колективі. Звісно, тут набагато крутіше. Видно, що і в радянські часи було краще фінансування, і зараз вони привілейованіші. Та я не знаю, який ліцей краще готує курсантів, для цього мені треба якийсь час пожити в Богуна».
«Вони вже, слава Богу, не знатимуть того, що за пісню на слова Олександра Олеся можна бути виключеним з ліцею, — сказала Марія Бурмака. — Я настільки була зворушена на сцені перед цими юними хлопцями, що забула слова своєї старої пісні, яку виконувала з тисячу разів».
З’ясувалося, що цей проект почався з подачі Тараса Компаніченка.
— Я почав записувати стрілецькі пісні у 1985 році, — сказав відомий кобзар «УМ». — Коли настала незалежність, залишив тему патріотизму політикам, бо хотів донести до народу високу культуру — бароко, ренесанс. А виявилося, що немає кому співати на вечорах пам’яті наших героїв, немає кому піднімати дух нації, виховувати еліту.
Тарас запропонував Скрипці декілька дисків записів героїчних пісень, які збирав багато років, а той випробовував кожну на мелодійність і жвавість. Тоді склав список з 50 пісень, який запропонував рокерам. Кожен із музикантів вибрав пісню до душі, а от гурт «Танок на майдані Конго» і Фома з «Мандрів» зверталися до музиканта за порадою.
На презентації Тарас Компаніченко з гуртом «Хорея козацька» виконав один із гімнів УПА, написаний Василем Пачовським, «Ми лицарі без жаху і без смерти». Компаніченко згадав про свого діда зі Слобожанщини, який просидів на спецпосланні 30 років. Від нього у кобзаря зародилася любов до патріотичних пісень. Каже, що всі пісні мають автора, але це ретельно замовчувалося, нібито ми не нація з елітою, а такий собі хохляцький народ, який любить поспівати після чарки горілки з салом.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
