Якість «совкової» гуманітарної освіти була дуже низькою, проте випускники технічних вузів вважалися одними з кращих у світі. Здібних дітей виявляли й «вели в науку» ще зі шкільного віку. В СРСР діяли гуртки юних техніків та юних натуралістів тощо. З часом ці гуртки об’єднали в дитячу, тобто Малу академію наук .
За незалежності МАНУ набула юридичного статусу, проте довго не мала достатнього фінансування. Останні три роки Малу академію наук фінансують з державного та обласних бюджетів. Та чи вистачає цих грошей на діяльність МАН, адже останнім часом усі проблеми в освітній сфері пояснюють браком коштів.
Переможців конкурсів МАНУ забирають вузи
— Територіальні відділення фінансує місцева влада, — пояснює Оксен Лісовий. — Фактично кількість грошей, яку виділяють на МАНУ, залежить від стосунків директора відділення з обласним управлінням освіти. Центральний заклад академії знаходиться в підпорядкуванні Міносвіти, отож і виходить, що фінансують нас значно гірше, ніж, скажімо, сумське відділення.
На призи для переможців тих чи інших відділень ми шукаємо спонсорів. Діти отримують телевізори, мобільні телефони, флешки, комп’ютери. Але призи — це не все, що отримують переможці всеукраїнського конкурсу. Діти–переможці МАН та всеукраїнських олімпіад, загалом 280 осіб, щомісяця отримують стипендії Президента України — це близько 500 грн.
— Чи мають переможці конкурсів Малої академії наук пільги при вступі до вузів?
— До переможців конкурсів МАНУ можуть бути застосовані особливі умови вступу. Для «олімпійців» установлено інші правила — ректори зобов’язані їх брати. Але олімпіади — це значно простіше. «Олімпійці» повинні продемонструвати швидкість роботи розуму і готовність правильно видати інформацію. У МАН же виграють більш інтравертні діти, здібні до впертої, постійної, грунтовної роботи. Вони беруть одну тему та рік–два над нею працюють: вивчають, досліджують, ставлять експерименти, перевіряють інформацію. Члени МАНУ і так без проблем вступають до престижних вузів. Наприклад, в Університет ім. Шевченка, КПІ забирають наших фізиків та «технарів» за співбесідою. Харківські вузи, Сумський університет забирають усіх переможців не лише третього, але й другого етапів конкурсу без іспитів.
Щоб бідність не передавали у спадок
— У багатих батьків є можливість дати своїм дітям кращу освіту. Чи справді серед переможців МАНУ більше дітей із забезпечених родин?
— Кияни, як правило, потужно виступають, бо тут і наукова база, і бібліотеки кращі, батьки мають можливість найняти репетитора. Але і діти з регіонів показують високі результати. З цього року більше сільських дітей бере участь у заходах МАНУ. Це завдання, яке ми обов’язково ставимо перед місцевими відділеннями: наша мережа повинна так працювати, щоб сільські учні мали можливість займатися наукою, якщо в них є бажання і нахили. Загалом матеріальний стан сім’ї не дуже впливає на рівень підготовки дитини. І ми постараємося, щоб так було й надалі, бо це — дуже негативний момент. Це — передача бідності у спадок.
У МАНУ все залежить від дитини, її здібностей. Колись, прослухавши захист роботи одного учня, академік Віктор Бар’яхтар, директор Інституту магнетизму, вирішив подивитися його анкету. «Це рівень кандидатської, яка тягне на докторську, — пояснив науковець. — Щось мені це підозріло». Виявляється, батько учня — кандидат фізико–математичних наук. Академік розчарований: «Так, усе ясно, хто писав. Давай сюди цього хлопця». Він спілкується з дитиною півгодини, а потім каже мені: «Знаєш, це готовий учений». Ми думали: батько написав роботу. Виявляється, ні, він просто добре підготував дитину!
Є й інші випадки. Якось член–кореспондент Національної академії наук Віталій Кордюм, унікальна людина, фахівець з біогенетики, читав учасникам МАНУ лекцію. Всі ці начитки ми організовуємо у рамках конкурсу. Сидить перед ним хлопчик — малесенький, ногами не дістає до підлоги, в спортивних штанях. Думаю: хто це братика привів і посадив у першому ряду? До того ж братик відверто позіхає лектору в обличчя. Вчений закінчив лекцію, звертається до аудиторії, чи є у когось запитання. Хлопчик тягне руку, ставить запитання. По суті. Причому досить складне. Потім інші діти розпитують науковця. Хлопчик знову тягне руку й ставить вузько спеціалізоване запитання. Звісно, що вчений знає відповідь, але він все одно здивований, бо не чекав запитань такого рівня. Він відповідає, а хлопчик знову тягне руку. Виявилося врешті, цей семикласник переміг на обласній олімпіаді з інформатики, на конкурсі імені Петра Яцика з української мови, в одній з Інтелівських програм, а в нас він захищався на хіміко–біологічному відділенні! Дивимося батьків: мати — домогосподарка, батько — дрібний підприємець. Такі в нас діти!
— Бачу, у вас багато симпатичних молодих дівчат захищається не лише на відділенні «філологія» чи «мистецтвознавство», а й на фізико–математичному, хіміко–біологічному відділеннях. Я думала, що лише в американських фільмах довгоногі блондинки можуть бути спеціалістами з ядерної фізики.
— У нас вистачає розумних блондинок і брюнеток.
Втрати інтелекту України — не через «відтік мізків»
— Чи справді Мала академія наук активно співпрацює з «великою», тобто Національною академією наук України, як це здається з назви? Чи скоро діти переженуть наших науковців?
— Діти легко переженуть. Тут у чому проблема. Я знаю, що в нас є всі інтелектуальні ресурси, є досвід, навіть база. Питання тільки в державній політиці.
Що ж стосується співпраці з НАНУ... Відродження Малої академії наук почалося відтоді, як її президентом став член–кореспондент НАН Станіслав Довгий, якого рекомендував особисто Борис Євгенович Патон. Спільно з НАН у нас побудовано систему громадського контролю за конкурсом, формування журі.
— Чи були в членів МАНУ цікаві конструкторські розробки?
— У нас є багато винахідників. Дуже багато креативу йде в галузі інформаційно–обчислювальної техніки та програмування. Керівник із Запоріжжя Андреєв кожного року готує переможців у науково–технічному відділенні. Його учні винайшли новий тип вітрової електростанції. Він працює при швидкості вітру 2,5—3 метри за секунду. При тому, що «дорослі» вітряки працюють — від п’яти метрів за секунду. Хлопчина з Полтавщини винайшов додаткову фару далекого світла, яка не сліпить зустрічні автомобілі. Хлопець буде на цьому винаході заробляти.
— Куди потім ідуть випускники МАНУ — стають науковцями, виїзджають за кордон?
— На жаль, у нас немає системи, яка б прослідковувала розвиток талановитої дитини від школи, вузу і до аспірантури. Хоча, наскільки я знаю, є доктори, кандидати наук з випускників академії. Звичайно, не всі пішли в науку. У нас чомусь вважається, що ми втрачаємо інтелект, бо молодь виїжджає за кордон. Ми провели дослідження. Відсоток таких дітей просто мізерний. Справді талановиті люди знаходять собі застосування.
У цьому році п’ятеро наших вихованців зі Східної України поїхали вчитися до Москви. Вони навряд чи повернуться, бо таких дітей там цінують. Але це лише п’ять осіб. Втрати інтелекту в нас відбуваються зовсім через інші причини, причому колосальні втрати. Спеціалісти стверджують, що для розвитку обдарування людина має вчасно отримати потрібну інформацію. Якщо ж талант не отримує цього, не розвивається, він вмирає. Ми не плекаємо наші обдаровання, і саме тут ідуть колосальні втрати. До речі, із тих, хто виїздить за кордон, відсотків 20 повертається висококласними спеціалістами.
Детальніше — на сайті МАНУ http://man.gov.ua/
ДОСЬЄ «УМ»
Оксен Лісовий родом з–під Києва, 1972 р.н. Син репресованого радянською владою філософа й правозахисника Василя Лісового й талановитого педагога Віри Лісової. Закінчив Решетилівське художнє училище народних промислів за спеціальністю «художник–кераміст» та Київський державний інститут культури за спеціальністю «бібліотечно–інформаційні системи». Працював учителем у Києво–Могилянському колегіумі, тренером із фехтування, підтримував діяльність громадської юнацької організації «Січ», працював на керівній посаді в генеральній дирекції ВАТ «Укртелеком». Четвертий рік є директором Малої академії наук. Одружений, виховує двох синів.
ДОВІДКА «УМ»
Мала академія наук України (МАНУ) — це позашкільний навчальний заклад, у якому школярі займаються науковою діяльністю. Юридично МАНУ підпорядкована Міністерству освіти і науки України.
МАНУ була започаткована у 30–х роках минулого століття, коли СРСР були потрібні молоді технічні кадри. Сьогодні Мала академія наук має розширену регіональну мережу. Студії різних напрямів (хіміко–біологічного, фізико–математичного, технічного, історичного та філологічного) знаходяться при школах, у Палацах дітей та юнацтва або в еколого–натуралістичних центрах, центрах юних техніків.
У проектах МАНУ щорічно беруть участь близько 100 тисяч дітей віком від 10 до 18 років. 10 тисяч з них стають переможцями областей у різних номінаціях і близько тисячі виходять на всеукраїнський рівень. Переможці фінального етапу конкурсу отримують президентські стипендії.