А у вас не «бахне» газ?

Ціна економії коштів — життя

Безумовно, остаточно говорити про те, що призвело до трагедії у Дніпропетровську, можна буде лише після оприлюднення офіційної версії причин вибуху по закінченні розслідування. Сьогодні йдеться лише про теоретично допустимі варіанти того, що трапилося. «Найбільш вірогідним може бути припущення, що в системі газопроводу низького тиску сталося підвищення тиску десь до 1,5 кілограма на кв. см, що, звісно, недопустимо при розрахунку на 0,05 кг, — поділився з «УМ» своїм баченням заступник голови правління з питань надзвичайних ситуацій і капітального будівництва ВАТ «Київгаз» Євген Шевчук. — Це міг бути збій в роботі одного з газорегулятивних пунктів. Нині обладнання демонтовано і відправлено на експертизу. Лише після цього можна буде говорити про щось більш предметніше».

За його словами, найчастіше збої в роботі стаються вночі, коли найменше споживання «блакитного палива» і газ накопичується в одній точці. Очевидно, така ж ситуація виникла у Дніпропетровську. Тим паче що мешканці зруйнованого будинку стверджують, ніби сильний запах був відчутний ще звечора, а самі вони декілька разів телефонували газовикам. «Саме тут доцільно говорити про професійність тамтешніх газовиків, які чомусь не відреагували на це, не вжили заходів, — веде далі Євген Євгенович. — Звісно, можна тепер списувати все на заіржавілу пружину чи несправний клапан. Однак у столиці обладнання подекуди такої ж давнини, як у Дніпропетровську, проте якщо за ним доглядати і вчасно підтримувати дієздатну функціональність, біди не станеться».

Євген Шевчук каже, що в газовій царині надзвичайно важливим є досвід працівників. Саме тому ВАТ «Київгаз» ніколи не скорочував кількість співробітників. У Дніпропетровську ж робітників неодноразово звільняли з метою економії коштів. Відтак коли напередодні на пульт чергового «Дніпрогазу» почали дзвонити стурбовані мешканці будинку в районі Перемоги, на місце прибула не спеціальна бригада, якої, очевидно, з метою економії коштів, теж немає, а приїхав головний інженер, який намагався самотужки усунути неполадку.

Безконтрольність загрожує смертями

Найжахливіше, що дер­жавна політика нині не дозволяє контролювати такі процеси й не існує законодавчих важелів, за допомогою яких можна змусити власника конкретного підприємства дослухатися до голосу розуму й не економити на людських життях. Начальник територіального управління Держгірпромнагляду по Києву та області Степан Дунас каже, що органи державної влади фактично ніяк не можуть вплинути на такі підприємства. А необхідні для цього законодавчі ініціативи в парламенті досі не розглянуті. «Україна має законодавчо прописати відповідальність власників газорозподільчих підприємств», — резюмує пан Дунас.

За його словами, після аварії Кабінет Міністрів видав постанову, завдяки якій представники комітету в регіонах отримали право промоніторити не лише умови праці, а й безпеку подачі газу з технічної точки зору, від чого раніше були відсторонені. Тепер інспектори будуть контролювати питання суто технічного нагляду. Тобто визначення достовірних технічних причин аварії і нещасних випадків та вжиття заходів щодо їх попередження. Раніше такі перевірки були регулярними. «Коли існувала вертикаль управління газовими системами, яка йшла зі столиці, порядку було значно більше. Адже кожен боявся звільнення, в разі якщо з Києва раптово й несподівано завітає перевірка. Гадаю, тепер ту модель контролю за стратегічною галуззю повернуть. Інакше гарантувати українцям безпеку держава просто не зможе», — переконаний Степан Васильович.

Держгірпромнагляду роз­робив проект Закону «Про промислову безпеку». Пан Дунас каже, що як тільки запрацює новообраний парламент, законопроект подадуть на затвердження.

Однак чи буде він схвалений, сказати важко. Адже очевидно, що власникам підприємств зайва пара очей інспекторів не потрібна. А зважаючи на те, що колишня коаліція Партії регіонів, соціалістів і комуністів палець об палець не вдарила, щоб пришвидшити прийняття такого закону, складається враження, що такі власники, як Вексельберг, почувалися дуже впевнено, маючи гарантії від уряду, а може, й Верховної Ради, про те що необхідні закони не будуть уведені у дію.

Гарантія — це відповідальність і кваліфікація

Дати гарантію, що подібне газове НП не станеться у будь–якому іншому місті, мабуть, може лише Всевишній. Однак звести до мінімуму ризики повторення дніпропетровської трагедії не лише під силу, а й зобов’язана влада кожного населеного пункту. Ситуація з контролем за газорегуляторними пунктами у Києві значно краща, аніж в інших регіонах. Можливо, причина в тому, що ВАТ «Київгаз» — єдина компанія в Україні, яка досі перебуває в руках міської влади і належить територіальній громаді столиці. Тут гарантують: повторення вибуху в столиці практично неможливе. Хіба що у випадку диверсії.

«Робота всіх газорегуляторних пунктів контролюється нашими співробітниками, згідно з визначеними і встановленими нормами. Тобто службовець приходить на ГРП, проводить його перевірку, записує показники в журнал для звітності. Відповідно, якщо на якомусь ГРП відбувається збій у роботі, негайно вживають заходи», — розповідає Євген Шевчук.

«Відхилення від норми не означає, що обов’язково станеться трагедія, навіть коли в мережі міського типу тиск зросте вдвічі. Інша справа, що при відповідальній і кваліфікованій роботі працівників таких випадків узагалі не буває. За мій майже тридцятирічний стаж роботи пам’ятаю лише один, і то наприкінці 60–х, але тоді не було жодних наслідків, — продовжує Євген Євгенович. — «Київгаз» має досить стабільний і кваліфікований колектив, який професійно забезпечує безпеку наших ГРП і розподільчої системи в цілому».

У «Київгазі» є один непорушний пункт: найважливішим документом для газовиків є правила безпеки систем газопостачання, у яких чітко вказано про періодичність виконання тих чи інших норм. Це така собі настільна «конституція» газовика. Якби цих правил дотримувалися і газовики, і мешканці, то, гарантують тут, жодних НП ніколи б не виникало.

Окрім чітко розписаного графіка контролю за безперебійним функціонуванням ГРП, «Київгаз» є одним з небагатьох господарств, яке має систему телемеханічного контролю. Завдяки цьому працівники ВАТ, навіть не покидаючи будівлю, натисканням однієї кнопки за декілька секунд можуть побачити, який тиск на вході у трубу, а який — на виході. На екран виводиться повна картина стану газопостачання й функціонування роботи газової системи столиці. Тому якщо навіть на якійсь ГРП спостерігатиметься підвищення тиску, на центральний пункт надходить сигнал, і вже за кілька хвилин фахівці будуть на місці поломки й виправлять несправність.

Столичне підприємство працює на обладнанні як шістдесятирічної давнини, так і на зов­сім новому. «У нас є газопроводи, де труби зроблені кілька десятків років тому з американської сталі. Коли ми перевіряли їхній стан, то з’ясували, що, незважаючи на вік, вони блищать, як дуло танка, і будуть працювати ще дуже довго, — розповідає пан Шевчук. — Тому, повторюю, все залежить від того, які фахівці їх обслуговують, як доглядають за ними й вчасно ремонтують. Однією з версій трагедії в Дніпропетровську називали іржаву пружину. Але чому хтось допустив, що вона була в такому стані? За моїми даними, в журналах з обслуговування ГРП, що в «Дніпрогазі», немає жодної відмітки про нагляд за газорегулятивними пунктами протягом останніх двох років! Я не стверджую, що саме це стало причиною трагедії, але...».

Система газопостачання має багато складових: вуличні розподільні газові мережі високого, середнього та низького тиску, дворові вводи; труба, яка проходить по зовнішній стороні будівлі, після чого потрапляє всередину, вже належить до внутрішньобудинкової мережі й закінчується газоспоживаючим агрегатом. Перевірка всіх цих ланок має певну періодичність, яка встановлена загальноукраїнськими нормами. До речі, їхня частота в Києві значно регулярніша, аніж за кордоном, стверджують у «Київгазі».

У столиці свій Вексельберг

«Київгаз» — досить велике господарство. Незважаючи на це, можу запевнити, що обслуговування киян є на досить високому рівні, — додає Степан Дунас. — 90% ГРП мають гідрозатвори, які автоматично перекриють подачу газу в разі підвищення в трубі тиску. Це досить надійне обладнання, аніж те, що буцімто не спрацювало в Дніпропетровську».

Чому Україна фактично втратила контроль за роботою приватних компаній? У світі є чимало прикладів професійної роботи газових підприємств, які перебувають у власності держави. Приміром, «Вашингтонгаз» — суто державна компанія. А «Газ де Франс», 73% акцій якої теж у власності держави, є однією із найсильніших на газовому світовому ринку. Проте існують приклади добротної роботи і приватних компаній. Приміром, у Німеччині, де газопостачання відбувається на надзвичайно високому рівні. Фахівці переконані: все залежить від того, наскільки правильно й професійно, з урахуванням інтересів держави виписана нормативна база, а також, як вона контролюється громадськістю.

Саме через відсутність зрозумілих і обов’язкових до виконання правил для приватних структур нині «Дніпрогаз» і взагалі може стати банкрутом, якщо не зможе від­шкодувати державі збитки, а власник просто відмовиться від компанії, бо йому це буде дешевше. «Київгаз», приміром, застрахований від аналогічних випадків: якщо щось схоже і трапилося б, то всі витрати взяла б на себе страхова компанія, а не держава. Проте і в столиці є проблема. Через затори на дорогах газовики не завжди мають можливість за лічені хвилини прибути на місце ймовірної НП. «Система реагування на надзвичайні ситуації має бути оперативною аварійною службою. У Києві ми можемо проїхати навіть з «маячком» інколи за 20 хвилин усього 200 метрів. Тому правління ВАТ «Київгаз» прийняло економічно невигідне для себе рішення: збільшити кількість персоналу та техніки, розосередивши наші аварійні бригади, зробивши відділення у кожному районі — щоб до імовірного місця аварії відстань була якнайменшою, проте тут наткнулися на опір міської влади. Приміром, адміністрація Шевченківського району столиці виселяє чотири наші опорні пункти, бо, звісно, віддати приміщення чи землю бізнесмену економічно вигідніше», — обурюється Євген Шевчук.