Запливи для зростання: на зимовому ЧС українські плавці оновили національні рекорди, але залишилися без нагород
На Олімпіаді в Парижі вітчизняні плавці виступили зовсім не так, як очікували від них їхні наставники та вболівальники. >>
Кім Ткаченко.
Державний тренер збірної України з важкої атлетики залишився задоволений виступами національної команди на недавньому чемпіонаті світу в Таїланді і в розмові з кореспондентом «УМ» спрогнозував більш вдалі результати «синьо–жовтих» на Олімпіаді в Пекіні.
— У Таїланді українські важкоатлети вдало завершили справу здобуття олімпійських ліцензій, почату на торішньому світовому форумі, — каже Кім Ткаченко. — Наші штангісти й штангістки отримали дев’ять із десяти можливих перепусток до Пекіна–2008. За результатами двох останніх чемпіонатів світу ми посіли четверте місце серед жінок, що дало максимальну кількість путівок на Олімпіаду — чотири. Чоловіки ж опинилися у цьому заліку восьмими, виборовши п’ять із шести можливих ліцензій. Тож у цілому своє завдання ми виконали непогано. Хоча трохи невдоволення виступами деяких наших спортсменів залишилося.
Не всім вдалося підняти ті кілограми, на які ми розраховували. Сподівалися на медаль маріупольця Артема Удачина, але в нього не склалося із коронною вправою — ривком. А от Ольга Коробка й Наталка Давидова з Чернігівщини бронзовими нагородами підтвердили свій рівень.
— Чи можна розглядати чемпіонат світу як репетицію Олімпіади? Адже принаймні клімат у Таїланді й Китаї схожий.
— Певною мірою так. Подібний досвід зайвим не буває. Умови в Таїланді справді були нестерпні — спека, висока вологість, а в залі, де проходили змагання, навіть кондиціонерів не було. Тож, виходячи до штанги, атлети почувалися, наче в лазні. Не вважаю це виправданням, адже всі перебували в однакових умовах. Однак, гадаю, саме через це чимало спортсменів не змогли впоратися зі звичною для них вагою, а дехто навіть травмувався. Сподіваюся, на Олімпійських іграх умови будуть кращими.
— Українці змогли уникнути травм?
— Так, бо ми виступали обережно й не йшли на ризик, адже отримати травму у важкій атлетиці дуже легко. Тренери дивилися вперед, працюючи з прицілом на Олімпійські ігри. Кажуть, Ольга Коробка не надто напружувалася. Але вона насправді ще не готова конкурувати зі своїми головними суперницями з Китаю й Кореї.
— Таїланд — цікава країна. Наші спортсмени мали можливість побачити там ще щось, крім залу?
— У готелі, де ми мешкали, туристичні агенти за 30 доларів пропонували поїздку в гори в буддійський храм. Ті, хто виступив раніше, із задоволенням з’їздили подивитися на шоу зі слонами.
— Зараз майже всі наші спортсмени перебувають на зборі в Одесі, — продовжує розмову Кім Володимирович. — Останні півроку вони провели на базі в Кончі–Заспі, тож вирішили, що зміна обстановки піде їм на користь, дозволить відпочити психологічно. Бо коли для тебе існують лише готель, їдальня та зал, можна й вовком завити. За часів СРСР до спортсменів приїжджали артисти й влаштовували невеликі концерти. Нині такого «централізовано» вже не буває, але ми іноді все ж влаштовуємо культурні заходи для психологічного розвантаження команди.
— У збірній є психолог?
— Професійні спортсмени за довгі роки звикають до жорсткого режиму тренувань, тому психологічна стійкість у них виховується з дитинства. Звичайно, інколи проблеми виникають, але не настільки серйозні, щоб звертатися до психолога. Хоча до нас приходили люди з пропозиціями допомогти, але на це не погоджувалися ані тренери, ані спортсмени. Найкращий психолог — це якраз тренер. Ну й сам атлет повинен бути сильною особистістю.
— Наскільки вас задовольняє резерв збірної? І взагалі, у якому стані зараз українська важка атлетика?
— Останні три–чотири роки отримуємо прийнятне фінансування, тому маємо можливість проводити навчально–тренувальні збори для молоді, і зараз у нас дуже сильні юніори. Наприклад, кримчанин Артем Іванович у цьому році став чемпіоном світу, виховали ми й кількох срібних та бронзових призерів світових та континентальних першостей. Тож нині із резервом усе гаразд, хоча за перше десятиліття незалежності ми багато чого втратили.
Були й проблеми з інвентарем. Непогані штанги виробляють у Луганську, але вони поступаються тим, що використовують на змаганнях. Інколи можемо собі дозволити придбати дорожчі, але значно якісніші, штанги у Швеції.
Існує проблема з харчуванням, бо важкоатлетам треба добре «заправлятися». Але з цим нас виручають школи вищої спортивної майстерності й централізовані навчальні збори.
Загалом, важкою атлетикою в Україні займаються 15 тисяч дітей. Ми їх розглядаємо не лише як нові кадри для збірної. Хай не всі вони сягнуть світових вершин, але принаймні матимуть гарну фізичну підготовку.
— Які регіони «поставляють» до збірних найбільше спортсменів?
— За підсумками року найкращі показники у Харкова. Добре працюють Донецьк, Дніпропетровськ, Львів, Чернігів, Луганськ, Одеса. Прикро, що зникла важка атлетика в Чернівцях, на ладан дихає в Черкасах і Полтаві.
— А з нестачею тренерів стикатися не доводиться?
— За звітністю, в нашій царині працює 380 фахівців, але тих, хто привозить своїх вихованців на змагання, — трохи більше 100 чоловік. Деякий попит на українських тренерів є і за кордоном. У Сирії, наприклад, працює донеччанин Петро Алаєв. Після розвалу СРСР багато тренерів поїхало за кордон, і це дало нове дихання розвитку важкої атлетики у світі. Нині ж, якщо говорити про тренерів–легіонерів, найчастіше звертаються до послуг болгар, росіян, турків.
— Кіме Володимировичу, чи можна вже зараз говорити про «медальні» плани українських штангістів на Пекін?
— Звісно, розраховуємо на Коробку й Давидову. Сподіваємося, поліпшить свої показники й Удачин. Тобто маємо трійку явних лідерів, але очікуємо, що в Пекіні зможе «вистрілити» ще пара «темних конячок».
Серед кандидатів на поїздку на Олімпіаду — талановитий Олександр Лагодний із Білої Церкви, бронзовий призер чемпіонату Європи Костянтин Пілієв, Анатолій Мушик із Кузнецовська Рівненської області. У дівчат швидко прогресують Тетяна Жукова із Запоріжжя й волинянка Надія Миронюк.
— Хто вважається фаворитом Олімпіади–2008?
— Безумовно, багато нагород завоюють господарі. Посперечаються з ними турки, поляки, росіяни й білоруси. Серйозно готується Казахстан, не залишиться без трофеїв і Корея.
— Перед головним стартом чотириріччя плануєте брати участь в інших змаганнях?
— Головна боротьба для нас уже закінчилася. Спортсмени ж деяких країн, які ще не вибороли ліцензії, сперечатимуться за них на континентальних чемпіонатах. А оскільки наші головні сили вже цілеспрямовано готуються до Олімпійських ігор, то на міжнародні змагання ми відправимо резервістів.
На Олімпіаді в Парижі вітчизняні плавці виступили зовсім не так, як очікували від них їхні наставники та вболівальники. >>
Підбивати у футболі наприкінці року підсумки роботи подобається далеко не всім, адже, серед іншого, оцінювати доводиться лише половину зіграного сезону, відтак і оцінки часто носять половинчастий характер. >>
Після перемоги навесні на чемпіонаті світу в дивізіоні IB українська хокейна збірна у серпні-вересні спробувала відібратись на Олімпіаду-2026. >>
Футболіст збірної України Михайло Мудрик, який наразі грає за лондонський Челсі підтвердив, що його проба на допінг виявилася позитивною. >>
Statbet — це спортивний портал, який пропонує не лише актуальні новини, але й глибокий аналіз подій та розширену статистику. >>
Григорій Козловський очолив ФК «Рух» у незвичному хокейному матчі з «Шахтарем». Козловський став MVP матчу, забивши 8 голів >>