«Навіть двічі по 109 — це менше, ніж 110»

Вирішальний етап закінчився так, як мало хто очікував. Перед гонкою в Інтерлагосі Кімі Райкконен відставав на сім очок від Хемілтона і на три — від Алонсо, але після фінішу саме він... ні, не дав волю емоціям, а з характерним відстороненим виразом обличчя колупався у вусі, і якщо й посміхався, то рідко й делікатно. Не дарма ж цей білявий фін заслужив прізвисько Айсмен — «Крижаний чоловік». Саме Райкконен, лідер команди «Феррарі», який замінив на цьому «посту» славнозвісного Міхаеля Шумахера, став 29–м чемпіоном в історії автоперегонів «Формула–1». До речі, тим самим Кімі зробив собі чудовий подарунок на 28–річчя — день народження Райкконена припав на 17 жовтня, але головні святкування, ясна річ, припали саме на неділю.

Хамство Хемілтона у кваліфікації

Етап у Бразилії забезпечив уболівальникам видовище на всі смаки. «Пригоди» почалися вже у кваліфікації. «Без п’яти хвилин чемпіон» Льюїс Хемілтон, повертаючись на трасу з боксів, свідомо завадив Райкконену показати найшвидше коло. Причому такою нешляхетністю супроти фіна темношкірий британець відзначився навіть двічі! В результаті «поул–позишн» виграв господар — бразилець Феліпе Масса, поруч із ним на першій лінії розташувався Хемілтон, третім починав Райкконен, і лише четвертим — Фернандо Алонсо. При цьому команда «Феррарі» була великодушною й не подала протест на дії Хема.

Чому загальмував дебютант

«Упевнений, що в гонці в мене буде можливість домогтися успіху», — сказав Райкконен журналістам перед головним заїздом. І домігся свого. Мабуть, це була найдраматичніша розв’язка за всю історію «Ф–1».

Одразу ж після старту Масса почав грати на користь партнера по команді й відтер Хемілтона, аби Райкконен вийшов на друге місце. А поки британець переймався боротьбою з двома пілотами «Феррарі», в наступному повороті на третю позицію проскочив Алонсо. В результаті цієї атаки Хемілтон опинився на узбіччі, а головне — наприкінці очкової зони. І це був не останній випадок в Інтерлагосі, коли у сенсаційного дебютанта «королівських перегонів» проявився брак досвіду. Молодий британець відпрацював свій перший сезон на високому рівні і майже без збоїв до 15–го етапу. У Китаї — на 16–му етапі — він не фінішував, і в Бразилії теж надмірно перехвилювався. Намагаючись надолужити втрачене, Льюїс на восьмому колі помилився при перемиканні передач і просто став посеред дороги, як укопаний. Боліди суперників і аутсайдерів пролітали повз, символізуючи втрачену «синицю в руках». Адже Хемові для чемпіонства було достатньо фінішувати цього дня п’ятим! До честі британського гонщика, він зумів піднятися з 18–го (!) місця на сьоме. Але цього вистачило лише для «срібної» позиції в генеральній класифікації. Маючи стільки ж очок, як і Алонсо (по 109), Хемілтон піднявся вище партнера завдяки більшій кількості подіумів упродовж сезону–2007.

«Навіть двічі по 109 — це менше, ніж 110», — із сумом констатував один із керівників «Макларена» Норберт Хауг. Що ж, тепер уже цілком зрозуміло: Льюїсу та Фернандо слід було менше боротися один з одним і більше конкурувати з «червоними». У підсумку — «Срібні стріли» і в Кубку конструкторів залишилися з нулем (через відомий «шпигунський» скандал), і в особистому заліку жоден пілот «Макларена» не досягнув такої близької вершини.

Натомість запорукою тріумфу «Феррарі» стала якраз потужна командна гра. У ситуації, коли Хемілтон виявився фактично «поза грою», для пілотів «Скудерії» було справою техніки не пустити Алонсо на перше чи друге місце. Тим більше, що Фернандо сам визнав: у неділю його болід поступався за технічними характеристиками обом червоним. А в тому, що Масса пропустить Райкконена, можна було не сумніватися.

Щодо інших штрихів цієї захопливої гонки, то внаслідок поламок і аварій не фінішували загалом восьмеро пілотів. Зокрема, і Хейккі Ковалайнен, котрий «живописно» врізався в загородження. Так молодий фін із «Рено» не став першим дебютантом «Ф–1», який здолав усі етапи від початку до кінця.

Із прицілом на новий сезон

Після завершення останньої гонки команда «Тойота» влаштувала зворушливе прощання з Ральфом Шумахером, який виступав під її кольорами з 2005 року. Німцеві подарували частину антикрила його боліда з автографами колег по «стайні». Не виключено, що Шумахер–молодший надалі виступатиме в новій команді — «Форс Індія». Це, по суті, модернізований «Спайкер», придбаний індійським магнатом Віджеєм Мальєю.

ЦИТАТА

Кімі Райкконен,
гонщик команди «Феррарі», новий чемпіон «Формули–1»:

— Я дуже хочу подякувати команді за все те, що вона зробила в цьому сезоні. Навіть коли були важкі часи і здавалося, що «Феррарі» вже не зможе відігратися, ми не опускали руки, й сьогодні це принесло свої плоди. Я домігся того, чого прагнув довгий час. Тепер мене сповнюють неймовірні емоції, а решта — відходить на другий план. Це був сезон, коли «Формула–1» подобалася мені як ніколи раніше. Ще раз хочу подякувати Феліпе: його допомога була життєво необхідною для мене.

ТАБЛО

17–й етап чемпіонату світу. Гран–прі Бразилії.

Сан–Паулу (Інтерлагос, автодром ім. Карлоса Пасе). 305,939 км (71 коло)

Залікова вісімка: Райкконен («Феррарі») — 1:28.15,270 (10 очок); Масса («Феррарі») — +1,493 (8); Алонсо («Макларен») — +57,019 (6); Росберг («Уїльямс») — +1.02,848 (5); Кубіца («БМВ–Заубер») — +1.10,957 (4); Хайдфельд («БМВ–Заубер») — +1.11,317 (3); Хемілтон («Макларен») — +1 коло (2); Труллі («Тойота») — +1 коло (1).

Підсумковий залік чемпіонату: Райкконен — 110 , Хемілтон — 109, Алонсо — 109, Масса — 94, Хайдфельд — 61, Кубіца — 39, Ковалайнен («Рено») — 30, Фізікелла («Рено») — 21, Росберг — 20, Култхард («Ред булл») — 14, Вурц («Уїльямс») — 13, Уеббер («Ред булл») — 10, Труллі — 8, Баттон («Хонда») — 6, Веттель («БМВ–Заубер») — 6, Р. Шумахер («Тойота») — 5, Сато («Супер Агурі») — 4, Ліуцці («Торо россо») — 3, Сутіл («Спайкер») — 1.

Кубок конструкторів: «Феррарі» — 204, «БМВ–Заубер» — 100, «Рено» — 51, «Уїльямс» — 33, «Ред булл» — 24, «Тойота» — 3, «Хонда» — 6, «Супер Агурі» — 4, «Торо россо» — 3, «Спайкер» — 1, «Макларен» — 0 (не нераховано — 218).

Усі чемпіони «Формули–1»:

1950 Джузеппе Фаріна Італія Alfa Romeo

1951 Хуан–Мануель Фанхіо Аргентина Alfa Romeo

1952 Альберто Аскарі Італія Ferrari

1953 Альберто Аскарі Італія Ferrari

1954 Хуан–Мануель Фанхіо Аргентина Maserati, Mercedes–Benz

1955 Хуан–Мануель Фанхіо Аргентина Mercedes–Benz

1956 Хуан–Мануель Фанхіо Аргентина Ferrari–Lancia

1957 Хуан–Мануель Фанхіо Аргентина Maserati

1958 Майк Хоторн Англія Ferrari

1959 Джек Бребхем Австралія Cooper–Climax

1960 Джек Бребхем Австралія Cooper–Climax

1961 Філ Хілл США Ferrari

1962 Грем Хілл Англія BRM

1963 Джім Кларк Шотландія Lotus–Climax

1964 Джон Сертіс Англія Ferrari

1965 Джим Кларк Шотландія Lotus–Climax

1966 Джек Бребхем Австралія Brabham–Repco

1967 Дені Х’юлм Н. Зеландія Brabham–Repco

1968 Грем Хілл Англія Lotus–Ford

1969 Джекі Стюарт Шотландія Matra–Ford

1970 Йохен Ріндт Австралія Lotus–Ford

1971 Джекі Стюарт Шотландія Tyrrell–Ford

1972 Емерсон Фіттіпальді Бразилія McLaren–Ford

1973 Джекі Стюарт Шотландія Tyrrell–Ford

1974 Емерсон Фіттіпальді Бразилія McLaren–Ford

1975 Нікі Лауда Австрія Ferrari

1976 Джеймс Хант Англія McLaren–Ford

1977 Нікі Лауда Австрія Ferrari

1978 Маріо Андретті США Lotus–Ford

1979 Джоді Шектер ПАР Ferrari

1980 Алан Джонс Австралія Williams–Ford

1981 Нельсон Піке Бразилія Brabham–Ford

1982 Кеке Росберг Фінляндія Williams–Ford

1983 Нельсон Піке Бразилія Brabham–BMW

1984 Нікі Лауда Австрія McLaren–TAG Porsche

1985 Ален Прост Франція McLaren–TAG Porsche

1986 Ален Прост Франція McLaren–TAG Porsche

1987 Нельсон Піке Бразилія Williams–Honda

1988 Айртон Сенна Бразилія McLaren–Honda

1989 Ален Прост Франція McLaren–Honda

1990 Айртон Сенна Бразилія McLaren–Honda

1991 Айртон Сенна Бразилія McLaren–Honda

1992 Найджел Менселл Англія Williams–Renault

1993 Ален Прост Франція Williams–Renault

1994 Міхаель Шумахер Німеччина Benetton–Ford

1995 Міхаель Шумахер Німеччина Benetton–Renault

1996 Деймон Хілл Англія Williams–Renault

1997 Жак Вільньов Канада Williams–Renault

1998 Міка Хаккінен Фінляндія McLaren–Mercedes

1999 Міка Хаккінен Фінляндія McLaren–Mercedes

2000 Міхаель Шумахер Німеччина Ferrari

2001 Міхаель Шумахер Німеччина Ferrari

2002 Міхаель Шумахер Німеччина Ferrari

2003 Міхаель Шумахер Німеччина Ferrari

2004 Міхаель Шумахер Німеччина Ferrari

2005 Фернандо Алонсо Іспанія Renault

2006 Фернандо Алонсо Іспанія Renault

2007 Кімі Райкконен Фінляндія McLaren–Mercedes