Запливи для зростання: на зимовому ЧС українські плавці оновили національні рекорди, але залишилися без нагород
На Олімпіаді в Парижі вітчизняні плавці виступили зовсім не так, як очікували від них їхні наставники та вболівальники. >>
Відомий плавець Денис Силантьєв зараз переживає новий період своєї кар’єри. Переїхавши із Запоріжжя до Києва й помінявши тренера, прапороносець збірної України на Олімпійських іграх–2004 в Афінах вирішив включитися в громадську діяльність. У спілкуванні 31–річний спортсмен, чемпіон світу та Європи — проста й приємна людина. Не дивно, що цю зірку можна часто зустріти в метро...
— Денисе, днями ви з Яною Клочковою стали одними з головних творців навколоспортивних новин. Що за «підпільну» організацію ви створили?
— Спортсмени вже звикли, що чиновники різного рангу обіцяють їм золоті гори, але фактично нічого для цього не роблять. Про спорт же зазвичай згадують лише за кілька місяців до головного старту чотириріччя: «От, чорт! Це ж скоро Олімпіада, треба якось медалей назбирати». Тому в мене з друзями–бізнесменами виникла ідея власними силами організувати фонд, який би допомагав атлетам, для початку — плавцям. Не лише фінансово, а й створенням для них гідних умов тренувань. Я запросив Яну, яку давно знаю як порядну людину, підтримати мене, і вона з радістю погодилася.
Існуватиме фонд за рахунок внесків як приватних осіб, так і бізнес–структур. «Україна спортивна» фінансуватиме і професіоналів, і талановитих юних спортсменів, встановлюючи для них стипендії. Ми будемо організовувати змагання, преміювати переможців. Маємо серйозні наміри добитися нарешті побудови в Києві сучасного басейну. Головне ж — просуватимемо ідею зведення фізкультурно–оздоровчих центрів у кожному районі столиці, а потім і в інших містах країни; у тому числі для дітей та інвалідів. Адже в Москві, скажімо, функціонує близько 8 тисяч подібних об’єктів, а в Києві за роки незалежності нічого так і не збудували.
— Виходить, ви переймаєте на себе функції державних мужів?
— Не зовсім так. Хоча ми й розраховуємо на підтримку наших проектів з боку міської влади, «спортивного» міністерства. Мерія, наприклад, могла б виділити землю під басейн, а фінансування його будівництва фонд поділить із державою. Сподіваюся, імена Клочкової і Силантьєва допоможуть нам реалізувати свої плани задля здоров’я людей.
— Робота у фонді не відволікатиме вас від плавання? Адже кар’єру ви ще не збираєтеся завершувати.
— Мені подобається займатися справами фонду, знайду час і для нього, і для плавання, тож конфлікту інтересів не буде.
— Де в столиці ви тренуєтеся?
— У басейні ЦСКА або в Палаці водних видів спорту, а можемо й у відкритому басейні «Юність». Поруч із нами в басейнах займаються звичайні любителі плавання, а це дещо заважає. Насправді, в Україні дуже мало басейнів, що задовольняють усім сучасним нормам (серед них — броварська «Купава» й дніпропетровський «Метеор»). Але бази, де плавці могли б постійно тренуватися й не відволікатися на побутові проблеми, взагалі немає. Тому українці й проводять збори за кордоном. Хоча за ті гроші, які виділяються на зарубіжні мандри, можна було б створити нормальну базу. Той же «Метеор» реконструювали чомусь аж три роки, «вбухали» в нього силу–силенну грошей. За ці 45 млн. грн. можна було побудувати три басейни...
— А в яких умовах ви тренувалися у Запоріжжі?
— Навіть узимку нерідко плавали у відкритому басейні. Звісно, температура води підтримувалася на прийнятному рівні, а от із підігрівом повітря було важче. У такі моменти було шкода тренера, який за 27–градусного морозу мусив проводити півторагодинне тренування. Думаю, якби славнозвісні Фелпс чи Торп побачили умови, в яких ми готуємося бити рекорди, вони б із глузду з’їхали.
— Ваше ставлення до плавання з роками змінюється?
— Ми свою справу виконуємо гідно — здобуваємо медалі престижних змагань, а от чиновники мало що роблять для нашого спорту. Тій же Клочковій обіцяли басейн і в Сімферополі, і в Харкові, і в Києві, але так ніде й не побудували. Тож із часом з очей спадає полуда чиновницьких обіцянок.
— Останніми роками у ваших результатах спостерігався певний спад. Це пов’язано із втратою інтересу до плавання?
— Навряд чи. Можливо, я обрав не надто зручну для мене техніку плавання. Поки був молодим і тренувався у Сергія Гусєва, вона мене влаштовувала, а коли організму стало важче переносити навантаження, дала збій. Та й настрій був не найкращим, особливо коли плив, хоч як це дивно, «своїм» батерфляєм.
Півроку тому, перебравшись до столиці, я почав займатися у наставника Клочкової — Ніни Кожух. Вона підправила мою техніку — й результати пішли стрімко вгору. Недавно у Парижі 200 метрів я проплив за 1 хв. 55,48 сек., що лише на 0,06 секунди гірше мого ж рекорду України. Знайомі кажуть, що я став іншою людиною, що в мене в очах палає вогонь. Гадаю, що можу пливти швидше, тому на Олімпіаді у Пекіні збираюся претендувати на медаль, і ці надії мають під собою реальне підґрунтя.
Дехто з колег не вірить у таке відродження, гадаючи, що ми вживаємо допінг. А я не намагаюся змінити цю думку, підтверджуючи, що ми разом із Кожух і Яною знайшли класні препарати й нас ніхто не ловить (сміється).
— Збираєтеся компенсувати загублену медаль з Ігор у Сіднеї?
— Справді, та медаль десь у численних переїздах загубилася. Але сподіваюся, що вона таки знайдеться у якихось закутках, до яких ще руки не дійшли. Можливо, десь у батьків.
Якось щось там шукав і хотів посунути коробки, які виявилися несподівано важкими. Думаю, що ж вони сюди понакладали? А там... — призи, що я назбирав з дитинства й до останнього часу. Я навіть здивувався, що їх так багато (посміхається). А колись медалі вішали на килим на стіну, так він упав під їхньою вагою.
— А як узагалі професійне плавання заманило вас у свої сіті?
— У дитинстві я часто хворів, і лікар порекомендував батькам мене загартовувати, віддати у спортивну секцію. Спочатку ходив на стрибки у воду, а потім, коли почав стрімко рости, перейшов на плавання. Хоча воно й не дуже спочатку вабило (подобатися почало лише в 16 років), але батьки змушували. «Дельфіном» у мене виходило краще, тому саме на нього й почав налягати.
— Чому ви вирішили переїхати до Києва?
— Бізнесу моєї дружини стало тісно в Запоріжжі, і вона переїхала сюди на запрошення подруги. Любить бурхливе життя, вона справжня бізнес–леді, навіть познайомилися ми з нею у банку.
— Яна Клочкова каже, що відкрила для себе багато чого цікавого поза спортом, коли вирішила відпочити від плавання. А ви багато втратили через постійні тренування й змагання?
— Думаю, ні. Тут багато чого залежить від людини, її інтересів, оточення, яке може щось цікаве підказати. І якби я взяв таку тривалу паузу, як Яна, гадаю, в басейн уже не повернувся б.
Хоча, звісно, щось ми втрачаємо через постійні тренування. Мій попередній тренер скаржився, що за 20 років зміг побувати лише на трьох днях народження власної дочки, бо мав їхати кудись на турніри чи збори.
— А ви як свій день народження святкуєте?
— Дивлячись, куди доля занесе — і в інших містах, буває, навіть у літаку. Цього року на зборах у Євпаторії пригостив колег тортиками, і не більше, бо треба дотримуватися режиму. Я професіонал, тому розумію, коли можна собі дозволити розслабитися. Хоча це буває рідко.
— Денисе, ви частенько бували за кордоном. Пропозицій виступати за якусь іншу країну не отримували?
— Ні, зі мною такого не було. Та й жити за кордоном не хочеться, я почуваюся там не у своїй тарілці. Можна лише тиждень–другий відпочити, а потім тягне додому — тут цікавіше. Тому я й намагаюся зараз зробити щось для України.
— Те, що ви відомий спортсмен, допомагає в житті?
— Виручає, коли зупиняють даішники. Причому пізнають у різних містах. А коли не одразу розуміють, з ким розмовляють, я їм підказую (сміється). До речі, моя дружина теж цим чудово користується.
Денис Силантьєв
Заслужений майстер спорту з плавання (основний стиль — батерфляй)
Народився 3 жовтня 1976 р. в Запоріжжі.
Учасник трьох Олімпіад — 1996, 2000 і 2004 рр. Срібний призер Олімпійських ігор 2000 р. у Сіднеї (200 м батерфляєм). Переможець і багаторазовий призер чемпіонатів світу і Європи; рекордсмен Європи. Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ і ІІ ступеня.
Зріст — 187 см, вага — 80 кг.
Закінчив Запорізький державний університет. Кандидат педагогічних наук (захистив дисертацію на тему «Реабілітація дітей зі слабким зором способом плавання»).
Перший тренер — Сергій Проняєв, нинішній тренер — Ніна Кожух.
Одружений, виховує сина.
На Олімпіаді в Парижі вітчизняні плавці виступили зовсім не так, як очікували від них їхні наставники та вболівальники. >>
Підбивати у футболі наприкінці року підсумки роботи подобається далеко не всім, адже, серед іншого, оцінювати доводиться лише половину зіграного сезону, відтак і оцінки часто носять половинчастий характер. >>
Після перемоги навесні на чемпіонаті світу в дивізіоні IB українська хокейна збірна у серпні-вересні спробувала відібратись на Олімпіаду-2026. >>
Футболіст збірної України Михайло Мудрик, який наразі грає за лондонський Челсі підтвердив, що його проба на допінг виявилася позитивною. >>
Statbet — це спортивний портал, який пропонує не лише актуальні новини, але й глибокий аналіз подій та розширену статистику. >>
Григорій Козловський очолив ФК «Рух» у незвичному хокейному матчі з «Шахтарем». Козловський став MVP матчу, забивши 8 голів >>