«Це довбане життя — смердюча купа лайна, щоб його...» — характерна фраза з лексикону Емінема. «Який жах!» — полотніє чергова гречна пані, викидаючи на смітник черговий диск «цього жахіття», що від нього в шаленому захваті її чадо. А тим часом чадо вже несеться до друзів, аби послухати «забороненого» Емінема десь потайки від батьків. І що з того, що самим підліткам по 13–15, а їхньому кумиру позавчора виповнилося 35? Вони його розуміють, як ніхто. Бо він не боїться «казати те, що думає». А інші дорослі так люблять брехати...
Звісно, можна багато розмірковувати про те, добре це чи погано — виховуватися на такій правді, яку каже Ем. Але моралізуватимемо іншим разом, а зараз — про іменинника, який усього в житті добився сам. Бо життя в єдиного білого репера, якого темношкірі колеги тепер із повагою називають «чорним», було таки не цукор. Головою Маршалла Метерса (саме таким є справжнє ім’я нинішньої реп–зірки) розбивали взимку замерзлі калюжі. Одного разу його віддухопелили так, що хлопець п’ять днів пролежав у комі. Били за те, що він... білий. У кварталі, де мешкають лише афроамериканці, білошкірій дитині навряд чи варто чекати іншого ставлення. І найдивовижніше в цьому, мабуть, те, що після цього Маршалл не зненавидів «чорних» і все з ними пов’язане, а навпаки, гаряче мріяв стати таким, як вони. Не тому, що йому був не до вподоби власний колір шкіри. А тому що найбільшим його бажанням було виконувати реп. «Реп із вуст білого?! Ах ти ж довбаний виродок...» — і темна рука знову молотить голову юного Метерса об асфальт...
Згадати про ті «щасливі» дні Ему, який, до речі, виявився чудовим актором, згодом довелося у фільмі «8 миля», де він грав по суті сам себе. А втім, якби в його житті не було цього неприємного періоду, Емінем навряд чи став би багатим і знаменитим. Так само, як не став би він таким, якби його батько (теж Маршалл Метерс, до речі), не покинув 6–місячного сина і його 16–річну (!) матір. Деббі, змушена забути про власні кар’єрні мрії і якось перебиватися, аби годувати ще й дитину, просто зненавиділа маля. Маршалл ніколи не знав, що таке материнське тепло. І згодом не шкодував Деббі у своїх піснях та інтерв’ю, розповідаючи про те, як п’яна в дошку, обкурена, а іноді й обколота мати виганяла його на вулицю з іржавого трейлера, в якому вони жили, щоб не заважав спілкуватися з черговим кавалером. За такі одкровення «любляча матуся» зрештою подала на сина до суду, вимагаючи моральної компенсації в розмірі 10 мільйонів доларів і — програла.
Перша група, перше кохання і провал
Після постійних роз’їздів дорогами Міссурі, Мічигану та інших штатів Деббі зрештою привезла сина до Детройта (штат Канзас), де вони й отаборилися. Там на 12–річного Маршалла чекала не тільки школа з недоброзичливими афроамериканськими ровесниками, а й зустріч із людиною, яка прищепила йому любов до хіп–хопу: материним братом Ронні. «Дядько був єдиною людиною, якій я справді був потрібен. Тільки Ронні я зобов’язаний усім, чого добився в житті». Коли 13 грудня 1993 року Ронні пустив собі кулю в лоба, його небіж впав у таку глибоку депресію, що перестав писати музику. Із «чорної діри» його витягло тільки народження доньки Хейлі, яка з’явилася на світ через два роки — 25 грудня 1995–го.
Але все це було згодом. А у 13–14–річному віці Маршалл, попри кпини і знущання ровесників у кварталі, наполегливо виконував реп. І — о диво! — оцінивши, темношкірі екс–вороги зрештою почали його не лише приймати, а й поважати, ба навіть дружити. Маршалл узяв собі сценічний псевдонім M&M (від перших літер імені й прізвища), який згодом і трансформувався в Емінема. Коли йому виповнилося 15, Ем зустрів любов усього свого життя — Кімберлі Скотт, і створив свою першу групу.
Щоправда, все пішло не зовсім так, як на те сподівалася майбутня зірка. Заробити грошей хіп–хопом не вдавалося, до того ж Маршалл не склав іспитів і його вигнали —спершу зі школи, а потім і з дому — мати сказала, що дармоїди–неуки їй не потрібні. Хлопець пішов працювати офіціантом, та музики не кинув — час від часу виступав із різними групами у клубах, брав участь у фестивалях. І мріяв стати зіркою.
Слім Шейді — темна сторона Ема
Після народження доньки (на той час вони з Кім жили в невеличкому трейлері на околиці міста) натхненний репер швидко написав свій перший альбом Infinite, який вийшов у 1996 році накладом... тисяча примірників. І отримав безліч негативних відгуків. За несплату оренди Емінема з Кім виселили з трейлера, і розлючена жінка, забравши Хейлі, пішла до батьків, заборонивши Ему приходити й бачитися з донькою. У грудні (цей місяць у житті реп–зірки явно знаковий) Маршалл вжив слонячу дозу наркотиків. «Я більше не хотів жити, я був невдахою і смерть здавалася мені єдиним виходом, — потім зізнавався Ем. — Але якби я через це не пройшов, мені не було б про що сказати в моїй музиці».
Коло подій, які сформували Емінема–зірку, замкнулося. Хлопця відкачали, але він тепер був уже не тихим і добрим невдахою Емінемом, а злим і «відірваним» Слімом Шейді. Як каже сам музикант, цей персонаж утілює в собі все зло, яке в ньому є. Слім виявився щасливим: альбом The Slim Shady EP, випущений у 1997–му, став дуже популярним, а його автор — знаменитим. А далі, завдяки збігу кількох обставин, виконавця помітили маститі продюсери, і вже наступний альбом — скандальний і по вінця насичений матюками й сарказмом The Slim Shady LP, який Ем присвятив доньці — став тричі платиновим (було випущено понад три мільйони примірників). У тому самому 1999 році Емінем отримує премію MTV як найкращий новачок, дві статуетки «Греммі», а від компанії звукозапису «Інтерскоуп рекордз» — власний лейбл, «Шейді рекордз». І пішло–поїхало — кожен наступний його альбом успішніший за попередній, відзнаки і гроші ллються рікою... От тільки Ем і досі майже ніколи не усміхається.
Історія стосунків із Кімберлі Скотт — це особлива сторінка в житті Ема. У 1999–му, коли репер таки став знаменитим, вони з Кім помирилися й навіть одружилися. Але вже через два роки розійшлися — Маршалл запідозрив дружину у зраді, а вона образилася й подала на розлучення. Присвятивши «колишній» кілька гнівних пісень, Емінем заявив, що буде самотнім і ніколи не повторить своєї помилки, але вже через кілька років... знову одружився з Кім. Цього разу шлюб тривав «аж» 11 місяців. «Дурня в нас якась виходить», — визнає Ем.
— Ну то як воно — бути багатим, знаменитим кумиром мільйонів підлітків?
— Я завжди про це мріяв, але коли справді став відомим, то виявилося, що це схоже швидше на кошмар, ніж на мрію. Кожен прагне повиснути в мене на шиї, вчепитися за куртку, відірвати шматок моєї задниці. Коли чогось бажаєш, завжди треба бути дуже обережним: воно ж може й здійснитися. Тепер я не можу нормально прогулятися вулицею, пограти в баскетбол тощо, бо кожна зараза знає мене в довбане обличчя. А я–то насправді хотів усього–на–всього зробити кар’єру в хіп–хопі! Зробив, і тепер ось доводиться миритися з купою лайна. Деякі люди приходять до мене додому, стукають у двері, не дають спокою ні вдень, ні вночі — хтось хоче взяти автограф, а хтось і морду мені набити. Блін, дурдом якийсь!
— Звісно, це не дуже зручно, але ж ти знав, на що йдеш. І, якщо чесно, отримуєш за цю втрату приватності непогану компенсацію — гроші, слава...
— Ага, всі думають, що слава — це круто. Знали б вони, під яким постійним тиском перебуває відома людина: від неї постійно чекають, що вона завжди буде супер, завжди на висоті... Від цього, правда, можна дахом поїхати.
— Ти ніколи не думав про те, щоб бути обережнішим у висловлюваннях? У твоїх композиціях знаходять образи і сексуальні меншини, і жінки, і навіть президент США Буш... Не дивно, що тобі часто хочуть набити морду.
— Думаєте, їх би зупинило, якби я притримав язика? Ні фіга — тоді б вони думали, що я баба, і ще більше хотіли б копнути мене під зад. Я думаю так: якщо я достатньо хворий, щоб це думати, значить, я достатньо хворий, щоб говорити це вголос. Між іншим, у головах багатьох людей думки — значно гірше лайно, ніж у мене. Просто вони цього не кажуть. І хто з нас гірший?
— Одразу видно, що про кар’єру дипломата ти ніколи не мріяв.
— Ну, блін, ясно! Зате саме за мою щирість і вміння говорити правду люди мене люблять. Або ненавидять.
— Ти ж батько, тому мав би думати не лише про себе, а й про те, яка велика на тобі лежить відповідальність...
— Я не забуваю про це ні на мить. Я дуже люблю свою доньку і хочу завжди бути поруч, коли вона мене потребує. Хейлі — це найкраще, що зі мною траплялося в житті. Я насамперед тато, а потім уже Емінем. До біса всі гроші, славу й лайно світу — найважливіше в житті — це моя доня. І саме вона мене утримує від іще більшого радикалізму. Їй потрібен батько, живий батько. Ця думка завжди зупиняє мене перед тим, як я збираюся зробити щось дійсно аж зовсім дурне. Як же я її люблю! І знаєте — саме те, що в мене є Хейлі, допомагає мені витримати увесь той тягар слави і той довбаний тиск, про який я вам казав. Бо це так приємно — знати, що твоя донька забезпечена до кінця життя! Заради цього варто витерпіти й славу.
— Ти так любиш доньку — не подумував над тим, щоб у неї з’явився братик чи сестричка?
— Е ні, більше ніяких дітей. Мені цілком достатньо Хейлі. Я хочу, щоб вона ні з ким не ділила батьківську любов. У мене з цим було туго, тому своїй дитині я хочу дати стільки любові, скільки можливо.
— Мабуть, ваші непрості стосунки з Кім не надто позитивно впливають на доньку. Дитині завжди важко перенести розлучення батьків...
— Так, але Хейлі — розумна дитина. Коли ми з Кім розлучилися вперше, донька була ще досить маленька, і, думаю, для неї значно краще було те, що батьки розійшлися, перш ніж повбивали одне одного. Коли ми розлучалися вдруге... Що ж, тоді Хейлі вже була достатньо доросла, аби все правильно розуміти. Та й звикла вже, мабуть. Принаймні мені вона не показує, що її це засмучує. Може, як підросте ще трохи, то вже скаже все, що про це думає...
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
