Тарас Стецьків: 228 голосів — це випробування

Позавчора Юлія Тимошенко та В’ячеслав Кириленко оприлюднили текст коаліційної угоди між БЮТ і «НУНС». Коаліція демократичних сил постане офіційно, щойно новообрана Верховна Рада вступить у повноваження. Зараз «помаранчеві» працюють над кількома законопроектами, які також увійшли до теки коаліційних домовленостей. Попри те, що ще шість проектів залишаються непогодженими, цьогорічна коаліціада проходить значно швидше, ніж після виборів–2006.

Найближчий соратник Юрія Луценка в «Народній самообороні», кандидат у народні депутати від «НУНС» Тарас Стецьків каже, що «помаранчеві» винесли уроки з попередніх сварок і невдач. Він виступає за подальше примирення двох команд і критикує кроки, які можуть розсварити коаліцію: з одного боку, застерігає від спроб втручання в роботу уряду Тимошенко (наприклад через РНБО), з іншого — закликає саму Юлію Володимирівну з розумінням поставитися, наприклад, до того, що перехід на контрактну армію з 2008 року неможливий.

«Реальний термін відкриття сесії — між 5 і 10 листопада»

— Цього тижня Центральна виборча комісія встановила офіційні результати виборів. Як ви гадаєте, коли відкриється перша сесія Верховної Ради? Чи є вже конкретні пропозиції щодо дати?

— Треба дочекатися публікації підсумків виборів у офіційних виданнях. Судові позови затримають процес. Потім — реєстрація народних депутатів. За загальноприйнятою практикою, коли починає працювати робоча група з підготовки першого засідання новообраного парламенту, потрібно мінімум два тижні на організацію. Думаю, що реальний термін відкриття сесії — між 5 і 10 листопада.

— Які рішення прийматимуть на першому засіданні: депутати складуть присягу, а далі — одразу весь пакет домовленостей, одне питання за одним?

— Не зовсім. Є загальні моменти, які встановлює законодавство: формування фракцій і коаліції, обрання керівництва Верховної Ради. У випадку оголошення демократичної коаліції в складі БЮТ, «НУНС» і, можливо, Блоку Литвина, ми мали б запропонувати кандидатури на посади спікера та першого віце–спікера. За загальним правилом, яке склалося з 1990 року, ці посади відходять більшості, а пост простого віце–спікера належатиме опозиції, швидше за все, Партії регіонів. Після цього має бути затверджено перелік комітетів ВР та обрано їхнє керівництво. Якщо є реальні та відповідальні домовленості, то ці процедури можна пройти за один день.

— Наскільки відомо, є обопільна згода БЮТ і «НУНС», що ще до того, як буде затверджено Прем’єр–міністра, розглядатимуться закони, які входять до пакету коаліційних домовленостей?

— Так. Ми вже узгодили шість законопроектів, які, за пропозицією Президента, мають бути проголосовані принаймні в першому читанні ще до обрання Прем’єра та уряду. Я чув пропозиції голосувати все одразу й пакетом. Думаю, це неправильне рішення, це лише ускладнить ситуацію. За процедурою ВР, законопроекти повинні пройти через комітети. Отже, обрання керівництва парламенту та уряду розривається в часі. Цей проміжок буде коротким, коли є взаємна довіра. Тоді — нема проблем: ми вже погодили зміни закону про Кабмін, про скасування депутатського імунітету та пільг, зміни до закону про місцеві адміністрації; їх можна розглянути в комітетах за один день. Тоді відкривається дорога для обрання Прем’єр–міністра.

«І в Тимошенко, і в нас є негативний досвід. Треба подолати цю спадщину»

— Ви згадали про довіру. Мені здається, що умова про прийняття законів ще до того, як буде затверджено Кабмін, якраз і є свідченням недовіри. Виглядає так, ніби посада Прем’єра віддається в обмін на закони.

— Тут є два моменти. По–перше — досвід голосування БЮТ за відверто антиконституційний закон про Кабінет Міністрів у парламенті минулого скликання. Тому, з усіх точок зору, правильним є наполягання Президента на тому, що такий закон не може визначати діяльність нового уряду. Думаю, у зв’язку з минулорічним голосуванням, якраз зростанню довіри сприятиме те, що БЮТ погодиться на новий закон про уряд.

Інша обставина — для «НУНС» дуже принципово, щоб все–таки була підтверджена готовність наших партнерів скасувати імунітет і пільги депутатів.

Я вважаю, що такий підхід сприятиме збільшенню довіри серед «помаранчевих». Бо — давайте відверто — за два минулі роки було дуже багато моментів, які збільшували недовіру між БЮТ і «Нашою Україною». Маючи таку спадщину і такий досвід, треба покладатися не просто на слова, а на реальні кроки назустріч один одному.

— Якщо говорити про новий закон про Кабмін, то Юлія Тимошенко не надто охоче погоджувалася на той варіант законопроекту, який пропонували Президент і «НУНС». Відомо, що саме цей проект був одним із найважчих для обговорення.

— Тут можна зрозуміти Юлію Володимирівну. У 2005 році Петро Порошенко, очоливши Раду нацбезпеки, по суті, був наглядачем над діями її уряду. Звичайно, вона не хотіла, щоб у новому законі про Кабмін у якійсь формі відтворилася система такого нагляду.

— Чи не створить нових конфліктів оновлений закон про Кабінет Міністрів? Адже він теж посилює РНБО.

— Ні, я не думаю. Треба чітко розмежувати в законі статуси Радбезу і Кабміну: уряд керує всією соціально–економічною та гуманітарною політикою країни, а РНБО координує і контролює дії органів виконавчої влади у сферах національної безпеки та оборони. Стосовно оборони ні в кого питань не виникає, але є різні тлумачення поняття безпеки. Тому треба чітко прописати в законодавстві перелік пунктів, що саме вважається загрозою національній безпеці. Крім документів, у розумінні цього потрібна ще певна політична культура. А якщо хтось виношує плани домінування РНБО над Кабміном — то я радикальний противник такого. Це неминуче призведе до конфліктів між урядом і Радбезом, між урядом і секретаріатом Президента. Я впевнений, що у Президента таких планів нема.

«Якщо відкласти перехід на контрактну армію ще на рік — виборці зрозуміють БЮТ»

— Пане Тарасе, ви згадали, що «помаранчевими» напрацьовано шість законопроектів. Натомість раніше повідомлялося про підготовку 12 проектів. Що з іншими?

— Щодо деяких законопроектів ще є дискусія. Зокрема, щодо імперативного мандата, закону про опозицію. Крім того, треба зрозуміти, що соціальні обіцянки, які на виборах давали і БЮТ, і «НУНС», були достатньо високими. Тепер треба чітко розібратися, які з тих обіцянок ми можемо виконати вже з 1 січня, які — з середини 2008–го, а які і з 2009–го. Наприклад, повернення заощаджень Ощадбанку СРСР. Зрозуміло, що люди не повинні чекати виплат протягом 20 років, але треба добре проаналізувати, чи держбюджет здатен повернути за два роки 130 мільярдів гривень. Або чи зможемо ми перейти на контрактну армію із 2008 року? Можемо. Але дров наламаємо стільки, що може бути колапс. Тому слід підходити професійно і визначати реалістичні терміни.

— Посада міністра оборони в ході коаліційних переговорів відійшла до «НУНС», тож саме вашим силам доведеться виконувати обіцянку, яку дав БЮТ.

— Юлія Тимошенко, очолюючи уряд, може вносити свої пропозиції. Але останнє слово буде за Президентом, як за Головнокомандувачем Збройних сил. Я думаю, що глава держави підписуватиме лише такий план, який буде реалістичний. І в даному випадку на компроміс мав би піти Блок Тимошенко. Тут нема ніякого приниження, тут не може бути підозр чи звинувачень у невиконанні передвиборчих обіцянок. Ми скажемо: обов’язково перейдемо на контрактну армію, але трохи згодом. Для цього потрібно дуже багато грошей і часу. Адже треба принаймні навчити майбутніх контрактників, щоб не втратити обороноздатності армії! Тож, думаю, громадяни зрозуміють і оцінять, якщо перехід армії суто на контрактну основу відбудеться не з 1 січня 2008 року.

«Литвин колупає припічок». Але якщо він зараз погодиться ввійти в коаліцію — ми розглянемо і програмні, і кадрові пропозиції»

— Третім учасником коаліції може стати Блок Литвина. Ви його запрошували до переговорів, але якось мляво...

— Литвин сам зайняв таку відособлену позицію. Його запросили відразу, дуже по–людськи. А коли він почав поводитися як власник «золотої акції», якої в нього немає, йому чітко дали зрозуміти: чим довше він так робитиме, тим менше в нього шансів узагалі щось здобути. Литвин повинен зрозуміти, що та політична сила, яка провела у парламент лише 20 депутатів, має щонайменше три центри впливу, не буде диктувати свою волю парламенту чи парламентській більшості.

Мені здається, що в діях Литвина лежить бажання позиціонувати себе в стратегічній перспективі на 2009 рік. І він тільки тому не хоче примикати ні до Партії регіонів, ні до «помаранчевої» коаліції, бо він чи його політтехнологи намагаються малювати плани на президентські вибори.

Литвин, мабуть, був страшно розчарований, що в нього нема «золотої акції». Зараз його мета — трохи додати собі ваги, «поколупати припічок». Але зрештою він буде змушений десь визначитися. Якщо ж Володимир Михайлович і надалі так поводитиметься, то ми працюватимемо коаліцією лише з двох фракцій.

«Я навіть радий, що опозиція не дасть нам голосувати двома картками»

— На дві фракції у вас 228 депутатів. Скоро буде зимова сесія, і троє депутатів, наприклад, застудяться: більшості, вважайте, вже нема. Якщо опозиція наполягатиме на особистому голосуванні — вам не вдасться провести жодного рішення. Як бути?

— Така ситуація — це випробовування демократичних сил на політичну зрілість. У 2005 році в нас було все: колосальна підтримка населення, ми могли приймати в парламенті закони, в уряді — проводити які завгодно реформи. Цей шанс був змарнований через особисті амбіції та недалекоглядність кількох вождів. За рік ми дістали скромніший результат, але, попри це, «помаранчева» коаліція могла скластися разом із Морозом на 250 депутатів. Однак і цей шанс було втрачено. Тепер — третій шанс, мінімальна перевага. Для нас це буде тестом на випробування: значить, мусимо фізично забезпечувати 228 депутатів у залі. Якщо не буде — почекаємо, поки одужають (це, звичайно, жарт). Хоча в Британії був такий випадок, коли одна політична сила мала перевагу над іншою в один голос. І там, коли той депутат захворів, засідання переносили доти, поки він не з’явився в парламенті.

Такі проблеми частково можна вирішити через запровадження одного дня на тиждень для голосувань. І я навіть радий, що опозиція в особі Партії регіонів та комуністів не дасть нам голосувати двома картками. Це правильно, бо голосувати за двох–п’ятьох — неподобство! Якщо ми пройдемо таке випробування, потім матимемо стійку більшість. Це стосується і Блоку Литвина: він приєднається до сильнішого.

— Ще раз про Литвина. Якщо він погодиться на приєднання до вас, але тільки після початку роботи ВР, то який буде механізм долучення до коаліції? Адже вже напрацьовано угоду, погоджено законопроекти, поділено сфери відповідальності.

— За неформальними консультаціями я бачу два варіанти. Перший: Литвин зараз входить у коаліцію і стає повноправним її учасником. Тоді, безумовно, коаліційна угода має врахувати його принципові програмні вимоги. В такому випадку він буде повноправним учасником у розподілі посад у керівництві ВР та парламентських комітетів, і, можливо, навіть в уряді. Якщо Литвин зробить це, як заявляють деякі чільники його блоку, вже після відкриття роботи парламенту, — тоді позиції будуть зайняті.

— Якщо все–таки завтра Литвин передзвонить Ющенку та Тимошенко і заявить про готовність долучитися до «помаранчевої» коаліції, чи допускаєте ви такий варіант, що він стане Головою ВР?

— Цього виключати не можна. Якщо до початку роботи Верховної Ради Литвин чітко та ясно висловить згоду ввійти в «помаранчеву» коаліцію, то, безумовно, всі його пропозиції розглядатимуться з високою вірогідністю їх врахування.

«Міністром охорони здоров’я я не буду. Бо це ж смішно»

— Тарасе Степановичу, чи визначився ваш блок із кандидатурами на ті посади, які відійшли вам відповідно до угоди з БЮТ? Чи є вже конкретні претенденти?

— Існують дуже далекі прикидки. Після коаліційної угоди ми в «НУНС» повинні провести внутрішній розподіл посад серед суб’єктів блоку — «Нашої України», «Народної самооборони» та «Правиці». Тільки після того, коли визначимося, якій силі перепаде певна посада, будемо дивитися, хто на цю посаду найкраще підходить. Тому поки що говорити про прізвища рано та несерйозно. Спочатку побачимо посаду, а потім запропонуємо людину. Бо ми виглядатимемо дуже негарно, коли назвемо кандидатуру, і байдуже, яке міністерство їй дамо, аби тільки дали. Ну, уявіть собі, це було б смішно, якби мою кандидатуру запропонували на посаду міністра охорони здоров’я. Ми б, наприклад, дуже хотіли, щоб у парламенті до сфери «Народної самооборони» відійшов блок, який відповідає за правоохоронну діяльність, правову політику і паливно–енергетичний комплекс.

— А ви яку посаду хотіли б обійняти, якщо не МОЗ?

— Рішення має прийняти команда. В мене є і внутрішня, і фахова готовність зайняти певні посади як у виконавчій владі, так і в керівництві парламентських комітетів. Як вийде — покаже час. Якщо ні, може бути варіант у керівних органах фракції. Та й коли мені не запропонують жодної посади, плакати не буду.