Марк ШИМАНОВСЬКИЙ: Інтелектуальний рівень дитини залежить від матері

Марк Шимановський — кандидат педагогічних наук, науковий співробітник Інституту проблем виховання АПН України, проводить експеримент із розвитку інтелектуальних здібностей дітей і водночас є практикуючим педагогом — викладає у столичному Голосіївському ліцеї історію та право. Тренує команди з інтелектуальних ігор «Що? Де? Коли?» та «Розумовський». Саме Марк Мусійович готував ліцеїста Олександра Вєтчінова, який переміг у телегрі «Найрозумніший».

Дозвіл на інтелектуальні ігри давав... КДБ

— Марку Мусійовичу, практично у всіх, хто дивився телегру «Найрозумніший», виникає підозра в її нечесності. Здається, що учасникам, можливо, не всім, наперед показали список питань...

— Ні. Це просто дуже розумні діти. Вони справді багато знають. До речі, я сам виграв гру «Питання для чемпіонів», яку вів Юра Горбунов, здається, на СТБ.

— Але ж ви вже досить довго займаєтеся інтелектуальними іграми, тож не дивно, що вам вдалося відповісти на всі питання.

— Інтелектуальними іграми я цікавлюся з дитинства, ще відтоді, як Ворошилов вийшов на екран із першим своїм проектом, що називався «Аукціон». Потім прийшло розпорядження із ЦК КПРС прикрити цю акцію: мовляв, чому люди мають можливість виграти цінні призи, не працюючи, тільки своїм інтелектом? А наша влада не любить «дуже розумних». Ніколи не любила і не буде любити. Тому що головна функція інтелігенції — бути в опозиції. «Дуже розумна» людина завжди ставиться критично до влади. Тож влада зацікавлена у тому, щоб рівень критичності у суспільстві знижувати, а не піднімати. Колись афінський лідер приїхав до Спарти і запитав у місцевого царя: як ви досягли того, що ніхто не виступає проти державної влади? У відповідь цар повів його в поле і почав відривати колоски, які були вищі, ніж загальний рівень цього поля...

Пізніше з’явилися програми «Що? Де? Коли?» «Брейн–ринг» та інші. Борис Бурда в одному з інтерв’ю визнав, що дозвіл на організацію і проведення тих телеігор давав КДБ — мабуть, щоб високочолі не думали про політику, а застосовували свої здібності в іграх розуму.

Сучасним дітям дуже заважає відсутність хорошого доступу до інформації. Я колись виписував 5—6 журналів: «Наука і життя», «Знання — сила», «Хімія і життя», «Юний натураліст» — і все це читав. І мої однокласники так само. Тепер же не всі батьки можуть придбати дитині журнали, що дають додаткові можливості для інтелектуального розвитку. Натомість сьогодні є інтернет.

Екзаменаційні тести — лише тренінг. Дитину ж треба вчити мислити

— І найрозумніші весь вільний час проводять перед комп’ютером?

— Ні. Ці діти також прекрасно фізично розвинені, в них є різні хобі. Команда хлопців, які перемогли у нас у грі «Розумовський» (десятикласники з фізико–математичного класу ліцею), — це віце–чемпіони району з футболу. Найрозумніша дитина України Олександр Вєтчінов пише наукову роботу англійською мовою в Малу академію наук про систему освіти у Великобританії. Мріє поїхати туди на навчання. Хоча, відверто кажучи, краще б усім дітям створити добрі умови для навчання тут, в Україні.

— Очевидно, Вєтчінов як один із найрозумніших дітей України переможе на захисті робіт у Малій академії?

— Питання не в рекорді, а в науковому стилі мислення. Але ця дитина дуже розумна, хапає ідеї на ходу. До речі, з ним дуже важко спілкуватися. Саша має критичне мислення і, доки чогось не зрозуміє, не відчепиться від учителя. Відповідно, і готуватися до такого спілкування треба дуже інтенсивно. А взагалі там увесь клас такий: Богдан Мусієць, Саша Жерносєк, Діма Сергін... Не всіх називаю. Однак найголовніше — навчитися думати, а не встановити рекорд, перемогти. До речі, в ліцеї є ще один хлопець, який готується до гри у форматі «Найрозумніший», — Микола Семенякін. Він уже грав, але, на жаль, програв. Проте не втрачає оптимізму.

— Звідки у цих дітей вільний час, якщо зараз багато кажуть про перезавантаженість учнів, про складність шкільної програми?

— Сьогодні рівень програми з точних дисциплін відсотків на 30 нижчий, ніж за радянських часів. Міносвіти йде шляхом спрощення доступності матеріалу. Крім того, підручники, особливо з історії, взагалі ніякі. Інтелектуальний рівень тексту для 7 класу має бути на рівні дитини. Підручники ж пишуть академіки, які використовують складні мовні конструкції та факти, зрозумілі лише науковцям.

— Ви вчите дітей думати, чи, швидше, йде начитка, запам’ятовування якихось дат, подій, фактів?

— Із цього року в усіх школах випускні іспити складатимуть у вигляді тестів, які ґрунтуються винятково на фактах: послідовність, дата, визначення, хто що сказав… Мій обов’язок як учителя підготувати дитину до цього. Тому ми, з одного боку, вчимо учнів мислити, а з іншого — змушені «накручувати» їх на певний рівень знань.

— То ви за те, щоб проводити іспити у вигляді тестів?

— Зовсім ні. З допомогою тестів я лише треную учнів. Переконаний, що дитина має навчитися, в першу чергу, мислити, знаходити правильні виходи з життєвих ституацій. У нас, крім гри «Розумовський», є ще один проект — «Громадянський діалог», де ліцеїсти можуть висловлювати власні думки щодо актуальних проблем сьогодення. Людина має бути громадянином, а отже, має право на власну точку зору і на те, щоб її обстоювати.

Ці діти дуже розумні, і це їм заважає

— Чи мають «дуже розумні» діти час на те, щоб читати художню літературу? Чи вони достатньо емоційно розвинені?

— Тут є проблеми. Вони — особистості. А латиною «особистість» звучить як «егоїст».

— Тобто вони занадто високої думки про себе?

— Вони — найрозумніші у світі. Я переконаний, що це — об’єктивний показник їхнього рівня знань, умінь, навичок. Вони розумні, і це їм дуже заважає. В армії їх би просто вбили, бо там таких не люблять. Але вони живуть у цивілізованому суспільстві, і їхній здоровий егоїзм дасть їм можливість існувати в ньому.

— Чи складно вчителям із такими «занадто розумними»?

— У нас хороший ліцей, учителі орієнтовані на роботу з нестандартними дітьми, тому вони знаходять спільну мову. Звісно, інколи учні намагаються загнати вчителів на слизьке, питають: «А ви знаєте..?» Звісно, я все знаю. Й інші учителі в нас такі. І ще одне — не менш важливе: в нашому Голосіївському ліцеї, де проводиться експеримент, є команда однодумців. І вчителі, й учні, й адміністрація роблять усе необхідне для розвитку ліцеїстів. Як приклад: якщо до директора ліцею Юрія Волощука підійти з хорошим проектом — він не тільки його підтримає, а й згенерує додаткові пропозиції. Потрібно для гри медіапроектор — будь ласка. Відвезти дітей в інший район міста — ось автобус. Те саме стосується і заступників.

Про вагу мозку і розумну маму

— Кажуть, що гуманітарні знання є більш поверховими і що саме математика формує стиль мислення успішної в майбутньо­му людини.

— Я не згоден з таким твердженням. Математичне мислення базується на жорсткій послідовності логічних висновків, а літератори та історики генерують зовсім інший тип мислення. У Радянському Союзі це була напівзаборонена тема, тому що всі були «за визначенням» однакові. На Заході панує точка зору, що подібні здібності залежать від того, наскільки розвинена та чи інша півкуля головного мозку. Чи це науково — ніхто не знає, бо лише після смерті людини можна подивитися, яка півкуля у неї розвинена краще. Мозок Ейнштейна був точно таким, як і в інших людей, хіба що тільки трохи важчий — приблизно 2 кілограми 100 грамів, при тому, що середня вага людського мозку — 1700 грамів. А у Вольтера мозок важив 920 грамів. Висновок який? Ніякого. Геніальність, талановитість, розумність є породженням чогось іншого. І в першу чергу, як мені здається, — роботи над самим собою, наполегливості у досягненні конкретної мети.

— Хто у вас краще грає — математики чи гуманітарії?

— Я намагаюся в команду до математиків посадити кількох гуманітаріїв, бо в них знання іншого типу. Вони чудово доповнюють один одного.

— Ким стають ваші вихованці, науковцями?

— Серед наших вихованців уже два доктори наук, кандидатів ми не рахуємо.

— Діти на грі «Найрозумніший» вражають тим, що просто «вистрілюють» відповіді.

— І ви так зможете. Приходьте до нас на ігри — і зможете.

— І що для цього потрібно?

— Користуватися допомогою і педагогічною підтримкою компетентного вчителя, працювати над собою, писати, читати, ходити на заходи, багато їздити на різноманітні конкурси. Це в комплексі і розвиває дитину.

— Чи діти багатих батьків краще підготовлені?

— Так, добре забезпечені батьки мають більше можливостей для розвитку дитини. Хоча тут є і така кореляція — інтелектуальні здібності успадковуються. Я переконаний, що багато залежить від генетики. Але ж згадайте Михайла Ломоносова, Тараса Шевченка. А взагалі, як писав поет, «Талантам нужно помогать. Бездарности пробьются сами».

— Як батькам виховувати дітей так, щоб вони були інтелектуалами?

— Якби держава краще дбала про матерів та давала їм можливість більше часу приділяти дитині, а не заробляти гроші... І якби ця мама була освічена... Різниця між шипшиною і трояндою лише у догляді. Якщо троянду занедбати — з неї буде вульгарна шипшина.

— Діти, які мають широкі знання, будуть успішними?

— Вони вже успішні.

— І матимуть багато грошей?

— Ось тут я не можу стверджувати. Наше суспільство є викривленим. Створена така ситуація, де не розумна і порядна людина є успішною, а неосвічена і непорядна. І її успішність визначається здатністю зрадити, розштовхати всіх ліктями. А інтелектуальні діти, на жаль, правильно виховані. Вони поступаються місцем тим, хто нахабніший. У нас епоха нахабних. Але ж, я казав, у нас сто відсотків стають студентами. Я переконаний — вони проб’ються і переможуть.