Якщо поезію Олександра Вертинського (1889—1957) порівнювати з прянощами, то це, швидше, ваніль. Або ні, кориця... Чи, може, гіркий мигдаль, який у перетертому вигляді додають для пікантності смаку в тісто чи крем. Часи минають, а цей інгредієнт залишається таким же важливим для засвоєння духовного харчу, який сьогодні, звісно ж, дуже відрізняється від того, чим частували своїх сучасників поети майже століття тому. Киянин Олександр Вертинський уперше з'явився на естраді у 1915 році, співаючи про одиноких бідних діточок, кокаїном розіп'ятих на мокрих бульварах Москви. Він почав виступати у костюмі П'єро, від якого поступового залишилася лише загримована біла маска-обличчя і яскраво-червоні губи...

Олена Сергіївна Зінькевич, окраса українського музикознавства і професор музичної академії, одна з моїх учителів, чиї лекцій з історії музики не перестану вдячно згадувати, видала книжку «Концерт и парк на Крутояре» («Дух і Літера», Київ, 2003). Книжка, точніше, збірка есеїв про музичний Київ столітньої давності, варта окремої розлогої рецензії; мене ж при вчитуванні зупинили кілька рядків, які Олена Сергіївна відкопала з «Кієвляніна» 1868 року. «Опера, может быть, непосредственнее указывает на успех общества, нежели даже великие мероприятия нашего мудрого правительства...».

Хто такий Григорій Кохан? Відомий кінорежисер, народний артист України, постановник фільмів «Народжена революцією», «Циганка Аза», «Ярослав Мудрий», «Стамбульський транзит»... Відповідь правильна, але неповна, винятково кінематографічна. Оскільки починав Григорій Романович — і про цей факт, гадаю, знає дуже небагато шанувальників його творчості — як художник, закінчивши поліграфічний інститут у Львові. Співпрацював із провідними видавництвами — «Молодь», «Музична Україна», — оформлював збірки творів Стефаника, Собка... По закінченні Вищих режисерських курсів у ВДІКу почав займатися кіно, але від образотворчого мистецтва не відрікався і робити цього не збирається.