Колобок повісився

      Жили-були дід та баба в Україні. Жили вони на пенсію соціальну. І був у них онук — Колобок. Одного разу повертаються старі з базару, відчиняють хату — немає онука. Вони до клуні — повісився бідака. Не витримав хлібних навантажень уряду, не став обтяжувати старих з огляду на подорожчання борошна, з якого його, рідного, спечено.

      Чекав-чекав Колобок та й не дочекався, коли урядові дядьки стримають зростання цін на хліб. А які надії покладав небіжчик! Як милувався головним своїм дядьком, як нахвалявся тим, що той за два роки зробив кандидатську та докторську дисертації, а втримати ціни — то йому, що плюнуть на українську землю! Стали собі дід та баба гадати. Вигадали звернутися до прокуратури. А тамтешні справні люди борошна не їдять. Вони хижаками рискають, не до покійного Колобка їм.

      Вигадали хижаки «упорядкувати» ринок зерна в Україні та запровадили собі пастку — регіональний контракт. Дурних шукали, щоби їм за цінами нижче ринкових зерно люди продавали. Ще вигадали своїм хижацьким розумом обмежити право власників перевозити зерно з області в область, поставили міжобласні кордони: карантинні, ветеринарні, фіскальні, даішні. Надоїли, дояри державні.

      Потім хижаки, які не їдять хліб, а лише м'ясо, вигадали не повертати та затримувати податок на додану вартість експортерам. Почали той ПДВ вважати за безвідсотковий кредит для себе. Зажурився Колобок. Але до його суїциду було ще далеко. Коли почали хижаки з прокуратури й уряду неринковими методами обмежувати ринок зерна та «підставляти» справжніх зернотрейдерів, то тут уже Колобок три місяці й крихти хліба до рота не брав.

      Дід та баба радили хижим дядькам діяти, як вони... думають. Якщо думали дядьки, що їм повезуть зерно за цінами нижче ринкових, то чому б їм тепер на добро загалу не почати закуповувати те зернятко за цінами вище ринкових, а продавати зі свого резерву за безцінь. Тут би й допомогли Колобку, тут би й зберегли ціну хліба для всіх, а Колобку — життя. Але хижаки, напевно, ніколи не стануть травоїдними. Не побажали діяти так, як хотіли, щоби інші діяли. Тут і кандидатська, і докторська дисертації не допомогли. Практика спростувала «вчені досягнення». Неграмотний Колобок до самої смерті не зміг збагнути, чому це родичі не живуть ані за законами, ані за «поняттями». Така «демократія» Колобкові застрягла в горлі, і він вирішив мотузкою позбутися проблеми. Поки Колобок гойдався у клуні, інші дядьки — плазуни з «верховного дому» — вигадали для всіх живих та сущих ввести податок на... податок.

      Це щоби на той податок, який не повертається експортерам та колобочникам, останні ще сплачували податок. Кажуть плазуни, що від того збільшиться соціальна пенсія дідові та бабі Колобка. Лихі люди тут як тут. Вони зразу з банками своїми: рахунки відкривать та гроші збирать. До смерті, кажуть, допоможуть.

      Допоможуть, якщо самі не помруть.

      Тому й повісився Колобок, тому не вірять хижакам дід та баба.

      Вони довірятимуть тільки Богові. Всі інші повинні платити готівкою: хижі чи рахманні, плазуни чи літуни. А платити не хочуть — вигадують несусвітні теорії, дисертації та ерзац-гроші у вигляді туману.

      Затуманені голови «докторів» та «кандидатів» дивують всю Європу. Там скоро люди стануть помирати не від старості, а від сміху. Шкода, що Колобок наш повісився. А то б помер зо сміху. Зі сміху від того, що Україна «докторів» та «кандидатів», віками годуючи всю Європу, зараз із тієї Європи імпортує пшеницю на борошно для колобків, які ще не повісилися від... щастя.

Микола ЖУКОВ.

Київ.