Балада про шоколад

Серед легенд давніх ацтеків є історія про чарівну богиню Сефру, чию красу можна було порівняти лише з родючістю землі й сяйвом чистого золота. Її голос був м’якший від найтоншого шовку, а навколо неї поширювався аромат солодкого какао... Саме Сефра подарувала ацтекам дерево, яке вожді відразу ж назвали «Теоброма какао», що в перекладі означає «їжа богів».

«Божественний» гіркий напій

Таємницю шоколадного напою відкрив ацтекам талановитий садівник на ім’я Кацеткоатль. У нього був чудовий фруктовий сад, де росло одне досить непримітне дерево з гіркими плодами, зовнішній вигляд яких нагадував огірки. Якось Кацеткоатль вирішив зробити із плодів дерева порошок і зварити його у воді. Так садівник отримав напій, що піднімав настрій і давав силу, і назвав його «чокоатль». Дуже скоро звістка про нього поширилась серед ацтеків. Напій настільки сподобався людям, що його почали цінувати вище за золото. Про це свідчить той факт, що за 100 зернин какао у ті часи можна було придбати раба.

Звичний нам солодкий смак шоколад здобув лише з приходом у Америку іспанців, для яких напій виявився занадто гірким і вони додали до нього цукру. Пізніше до «чокоатлю» додавали і ваніль, і корицю, й інші прянощі.

У ХІХ столітті кількість плантацій шоколадного дерева у всьому світі різко збільшилася, завдяки чому знизилася ціна на какао–боби і шоколад став популярним та абсолютно доступним напоєм.

Сьогодні ж какао–дерева можна зустріти у Північній та Південній Америці, Австралії та на деяких островах Азії. Культура росте переважно у місцях із теплим та вологим кліматом, у тіні великих дерев, на пухкому ґрунті, що має постійну температуру 20—28 о . Висота рослини може досягати 8 метрів, і щороку дерево може давати до 2 кг какао–бобів.

Зазначимо, що до середини ХІХ століття шоколад існував лише у рідкому вигляді, а перша плитка з’явилася у 70–х роках цього ж століття. Сталося це завдяки англійській компанії «Фрай та сини». А вже 1876 року Даніель Петер створив молочний шоколад, додавши до чорної шоколадної маси молочний порошок.

Так світ побачив нове солодке диво — шоколад, що й досі заворожує своїм смаком та ароматом.

Куди поділися ведмеді?

Побачити «народження» шоколаду на власні очі я змогла, відвідавши виробництво на Тростянецькій шоколадній фабриці «Україна».

Ще на вході всіх зацікавлених попросили зняти годинники, прикраси та всі інші речі, які можуть зісковзнути та впасти (погодьтесь, буде не дуже приємно, відкушуючи шоколад, зламати зуб через чиюсь прикрасу). Обов’язкова умова під час відвідування виробництва — одягнути білі халати, сховати волосся, вуса та бороди, одягнувши спеціальні шапочки та рукавички (для власниць довгих кігтиків).

Шоколад починається з какао–боба, що зовні схожий на мигдаль. Причому зазначимо, що з річного урожаю одного какао–дерева можна приготувати близько 400 грамів шоколаду. Тож уявіть, скільки треба дерев, аби виготовити стільки шоколаду, скільки ми бачимо на поличках супермаркетів! Добірні какао–боби на територію України імпортують переважно з країн Західної Африки (Кот–д’Івуар, Гана). Після збору плоди какао ретельно перевіряють та сортують, адже відомо, що лише високоякісні зерна дозволяють отримати глибокий та насичений смак. Після місцевої перевірки боби «їдуть» до країн–замовників, зокрема й до нас. За даними держкомстату (від 2006 р.), понад 70 відсотків «африканських біженців», які прибувають в Україну, імпортує компанія «Крафт Фудз Україна» (виробник шоколаду «Корона» та «Milka»). Це, напевно, тому, що більшість українських шоколадних підприємств використовують уже готову какао–масу, закуповуючи сировину за кордоном. Серед інших таких підприємств — і шоколадний «Rainford», що закуповує свою сировину у Голландії та Бельгії.

Прибувши до замовника, какао–боби, перш за все, проходять ще один етап ретельного очищення. Далі їх обсмажують. Від цього процесу, власне кажучи, і залежать аромат та необхідний терпкий смак майбутнього шоколаду. Щоб подивитися шлях проходження «африканських гостей» крізь величезну кількість машин, треба переодягнутися у червоні халати, натягнути целофанові бахіли на ноги та продезінфікувати руки. (Такі вже суворі на виробництві санітарні умови). Подрібнену какао–крупку перетирають до утворення тягучої маси — какао тертого, що є основою майбутнього шоколаду. Какао терте проходить процес дебактеризації, який, до речі, компанія «Крафт Фудз» давно запатентувала.

Для того щоб отримати класичний чорний шоколад, до какао тертого треба додати какао–масло, цукор, лецитин та ванілін. Для молочного ж шоколаду — ще й молоко. До речі, зовсім не у рідкому стані, як ми звикли бачити у рекламних роликах, а в сухому. Інакше, як розповіли на фабриці, шоколад має усі шанси перетворитися на манну кашу.

Після точного дозування усіх компонентів суміш перемелюється до такого стану, щоб шоколад «танув у роті». На кожному етапі виробництва у мікробіологічній лабораторії сировина ретельно тестується (що зовсім не обов’язково для шоколадного виробництва). Далі — шлях шоколаду до серця споживача: від стотонних цистерн на конвеєр. Шоколадну масу розливають у форми, поміщають до холодильних камер, де вона твердіє і «відстає» від форм. Потім конвеєром шоколадна плитка «їде» «одягатися» у фольгу, а далі — у яскраву обгортку. Ось з’являються перші «одягнуті» екземпляри шоколаду Milka, і саме тут починаєш посміхатися, адже запаковують шоколад зовсім не волохаті звірятка, як розповідає реклама.

І це лише на перший погляд усе відбувається швидко й невимушено, та на виготовлення однієї шоколадної плитки йде до двох діб.

Якщо чесно: i досі важко збагнути, як люди працюють на шоколадній фабриці і, як зізнаються, дуже люблять шоколад. Адже після одного–єдиного, проведеного на виробництві, дня, принаймні у мене, до шоколаду зникла любов — на цілий тиждень.

Битва гігантів

Боротьба між виробниками шоколаду за свого споживача досить напружена. Аби відвоювати якісь відсотки, кожна з фабрик випускає свої новинки та ставить українські рекорди.

Так, нещодавно у Києві відбувся другий шоколадний фестиваль «Корона», де було презентовано найбільший в Україні шоколадний фонтан, а днями раніше на поличках супермаркетів країни з’явилася «Крафтова» новинка «Корона Intenza Меланж», а трохи згодом українці матимуть змогу скуштувати ще одну новинку — «Десертну Корону».

Не відстає від головного суперника і визнана «шоколадка» «Roshen». Не так давно вона презентувала свій чорний шоколад «Roshen Brut», де вміст какао становить близько 80 відсотків. А 28 вересня, на тиждень раніше від «Крафту», здійснила свій «солодкий рекорд», презентувавши найбільший в Україні торт.

Намагається не відставати від суперників і смачний «Millennium» фабрики «Rainford», що за декілька днів запропонує загалу свого «коника» — енергетичний пористий шоколад «Millennium energy з екстрактом гуарани». Щоправда, до встановлення всеукраїнських рекордів кондитерка «Rainford», та й загалом, як і всі інші «шоколадки», ставиться досить спокійно і шокувати людей поки що не збирається, та все, очевидно, ще попереду. Може, й до світових рекордів дотягнемо?..

Мовою цифр

Український ринок шоколадних виробів щороку — це близько 60 тисяч тонн. Сюди відносяться: шоколадна плитка, шоколадні цукерки, шоколадні батончики та драже. Так, за даними асоціації «Укркондитер», за 9 місяців 2007 року в Україні вироблено 23,7 тис. тонн шоколаду. На «солодкій арені» України за свого споживача змагаються щонайменше чотири основні гравці. Серед них ЗАТ «Крафт Фудз Україна» утримує лідерство на ринку шоколадної плитки з виробництвом близько 10 тис. тонн шоколаду. Слідом iде Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса з масштабами виробництва 7 тис. 340 тонн шоколаду, далі — Львівська кондитерська фабрика «Світоч» — 3,5 тис. тонн, Дніпропетровська шоколадна фабрика «Rainford» — 900 тонн, Вінницька кондитерська фабрика — 620 тонн та Полтавська — 480 тонн шоколаду.

У середньому щороку кожен українець з’їдає до 2,5 кг шоколадної продукції, тоді як, скажімо, в Угорщині — 4,2 кг, а в Росії — 4,6. Тож у нас (а разом з нами — і у виробників солодощів) непогані перспективи на майбутнє, чи не так?

Тенденції до збільшення рівня споживання шоколаду в Україні супроводжуються також змінами у відношенні населення до цього продукту. Українці з кожним роком стають вимогливішими та прискіпливішими у своєму виборі. Водночас не відмовляються платити більше за якісніший продукт.