Тільки–но стало відомо, що Музей Великої Вітчизняної війни відкриває в середині жовтня виставку «Ми стали волі на сторожі. Ніл Хасевич: відомий і невідомий», газета «Обзор» у номері за 4 жовтня 2007 року вмістила статтю без підпису «Власти разделили ветеранов». У ній представник парламентського комітету у справах ветеранів ВР V скликання Петро Цибенко називає заплановану експозицію «оскверненням музею» і «пострілом у спину 15 мільйонам членів ветеранських організацій в Україні». По–перше, дивно, що серед 47–мільйонного українського народу майже третина — це ветерани війни, що закінчилася понад 60 років тому. По–друге, як може осквернити столичний музей розповідь про українського художника світового рівня, учасника 35 виставок, у тому числі й міжнародних, 100–річчя якого урочисто відзначалося два роки тому. Дипломна робота «Святий Володимир» у Варшавській академії мистецтв відкривала перед митцем широкі обрії. А він повернувся до рідного волинського села Дюксин, учителював, ставив з дітьми п’єси українських класиків. Співав у церковному хорі і малював ікони (у 1943 нацисти спалили церкву в рідному селі, де були й образи роботи Хасевича). Вивчав українські шрифти і вималював «Буквар». Мріяв створити Волинську школу художників...

Свято Покрови — суто києво–руське. Греки його не відзначають, хоча встановили його завдяки константинопольській події, а в Богородичній церкві у районі Влахерна, де й сталося диво, є образ Покрови Богородиці. У 910 році, коли на Константинополь напали араби–сарацини, до цієї церкви зібралися сотні людей. Тут з 474 року зберігалися ризи Богородиці, перенесені з палестини, і її головний убір — хустина–омофор. Люди ревно молилися, покладаючись на заступництво Пресвятої Діви, і раптом Андрій Юродивий побачив, як у повітрі з’явилася Богородиця, сяючи, мов сонце, вона молилася і покривала весь світ своїм омофором. Це ж саме побачив Андріїв учень Єпіфаній. Невдовзі вороги відступили.