Час викопувати мільйони

На осінньому полі сільські діти люблять розводити вогнища. Короткі дні, густі тумани, зовсім не пекуче сонце і, головне, запах щойно випорпаної печеної картоплі і є для нас головними символами тієї пори року, що настає одразу після літа.

У селян восени лірики значно менше — треба встигнути знести до комори все, що залишилося на полі. Проблем у хлібороба — як зібрати, кому і за скільки продати — з року в рік традиційно не меншає, хоча більшість чиновників та політиків голосно бажають йому добра. І, як би швидко не розвивалися нові та дуже прибуткові галузі української економіки, країна ще довго залежатиме від вітчизняного землероба.

Майже половина цукрових буряків ще у полі, а солодкого піску, попри весь потенціал галузі та загрозу перевиробництва, виробили зовсім небагато. Якщо порівняти з минулим роком — майже на третину менше. Через примхи погоди як кількість, так і якість солодкого кореня нижча, ніж зазвичай: через посуху влітку та вересневі дощі середня цукристість буряків знизилась до 14—14,5 відсотка. Та не тільки погода «підмочила» врожай: значний минулорічний врожай змусив агропідприємства у чотири рази зменшити земельні площі під солодким коренем.

Збирати буряки на вітчизняних «плантаціях» — робота не з легких. Але якщо не встигнути і дотягти до перших заморозків, то вона стане просто каторжною. Селяни, які займаються таким «бізнесом» з діда–прадіда, ці тонкощі знають на відмінно. Завдання керівника господарства — придумати, як додатково «інтенсифікувати» процес, незважаючи на всі відомі й невідомі йому проблеми.

— За кожні зорані десять гектарів отримую безкоштовно мішок цукру, — розповідає тракторист приватного сільськогосподарського підприємства «Лосятинське», що у Васильківському районі Київської області, Петро Знов’як.

— Скільки вже наорали?

— П’ятнадцять мішків...

— Ось там, за лісопосадкою, — долучається до розмови директор господарства Василь Куроченко, — буряковий лан. Триста сорок гектарів! Маємо по п’ятсот центнерів з гектара. А ще — понад сорок центнерів зернових. Торік було п’ятдесят п’ять, а позаторік — ще на десять центнерів більше. Викрутила нам природа руки! Травневий град так позбиткувався над посівами, що ми всі були у відчаї. А отам — кукурудза на зерно — по 120 центнерів дала. Як із силосною кукурудзою? Висіваю тим же сортом, що й на зерно. Якісні корми окуповуються сторицею. Так само, як і відповідна кількість органіки на гектар. Під озиму пшеницю — по два центнери тукосуміші. А це гроші, і чималі! «Заорюю» мільйони гривень, а вони мені через урожай повертаються десятками мільйонів.

Уряд оперує, звичайно, зовсім іншими цифрами. На нинішні осінньо–польові роботи виділено понад одинадцять мільярдів гривень. Багато це чи мало, питання риторичне: селяни сподіваються на державну підтримку, але навіть кошти, які виділили у Києві, зрідка доходять до віддаленого поля. Через повільні темпи збирання солодкого кореню уповільнюють роботу, а то й просто зупиняються цукрові заводи. Зі ста дев’яти відкритих у вересні заводів нині варять цукор тільки сімдесят п’ять.

Однак навіть повільне виробництво — беззаперечна радість для простих українців. Експерти переконують: якщо цукрові заводи виконають програму–мінімум, наваривши 1,8 мільйона тонн солодкого піску, то перехідні запаси в мільйон тонн забезпечать нам дешевий цукор. Перші ознаки такого солодкого покращення життя вже не за горами — в асоціації «Укрцукор» переконують, що дешевшатиме цукор поступово. Але вже до кінця жовтня кілограм продукту «важитиме» на 10—20 копійок менше.

Без державних дотацій селяни, втім, почувають себе вільнішими: вони вже не очікують вказівок із «центру», що і коли сіяти, а господарюють, як вважають за потрібне. Ось останні дані із Вінниччини: площі під озимий ріпак цьогоріч зросли удвічі. Висновків тут можна зробити два. Перший — незважаючи на те, що Україна досі не інтегрувалася у жодну з європейських структур, щупальця глобалізації досягають і рідних чорноземів. У Європі вирощування «енергетичних» культур, як, наприклад, ріпака, з якого потім виробляють пальне, стало причиною зростання цін у продуктових магазинах. Німці скаржаться, що через кляті біодобавки до бензину дорожчає святая святих — їхнє улюблене пиво!

А другий висновок: що із традиційними продуктами харчування через рік–два може виникнути проблема. Але це буде, можливо, завтра. Нині ж, попри всю інертність влади, а її представники переважно вихідці з села, український землероб таки зуміє щось заробити на кон’юнктурі цін.

Михайло ЛОЗОВАН,
Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ,
Соломія СКОРИК