Вчитель — звучить гордо?

Якось після «круглого столу», на якому чиновники Міносвіти обговорювали престижність професії вчителя та його велику відповідальність перед суспільством, я запитала студенток Педінституту ім. Драгоманова, в приміщенні якого все це урочисте обговорення і відбувалося: «Дівчата, а чи підете працювати учителями?» Студентки спочатку знітилися, а потім зізналися: хіба у крайньому випадку, якщо не знайдеться іншої роботи.

Багато хто погодиться з цими студентками — у столиці 200 доларів на місяць (середня зарплата вчителя ) є просто сміховинною. Навіть двірникам пропонують на третину більше. Тим часом в інших країнах, наприклад в Японії, стати вчителем може лише кращий з кращих. Професія є престижною. І не лише через цілком достойний рівень оплати, а й завдяки давній традиції, коли Вчителя, сенсея, вважають найдостойнішою людиною — як батьків.

Копійка до копійки — все одно виходять копійки

Зарплату освітян визначають шляхом складного підрахунку різного виду доплат до ставки, яка сьогодні становить від 560 до 650 гривень. Не так давно доплати за класне керівництво, перевірку зошитів, групу продовженого дня тощо) були копійчаними. З 20 квітня Кабмін підвищив ці доплати. Протягом цього року вчителі отримують половину затверджених урядом доплат, а з 1 січня 2008 року ці витрати обіцяють фінансувати в повному обсязі. Відтепер учителі, згідно з даними прес–служби Міносвіти, отримуватимуть:

— за звання вчителя–методиста (найвища професійна категорія) — 106 грн.;

— за звання старший викладач — 70 грн.;

— за володіння іноземною мовою та використання її під час роботи — 70 грн.;

— за роботу в ліцеї, гімназії, ПТУ — 70 грн.;

— за клас з дітьми, які потребують фізичного та (або) розумового розвитку — 165 грн.;

— педпрацівники дитячих будинків — 200 грн.;

— за групу продовженого дня — 43 грн.;

— за гурток — від 87 до 100 грн.;

— керівники спортивних секцій — до 200 грн.;

— за керівництво стрілецьким тиром — 66 грн.;

— за керівництво навчальним кабінетом, лабораторією — 99 грн.;

— за обслуговування електронно–обчислювальної техніки — 132 грн.

Інші доплати вираховують у відсотках від ставки. Так за класне керівництво викладач отримує 25%, за стаж — до 30%, за перевірку зошитів — 10% від базової ставки.

З січня наступного року середня зарплата вчителя першої категорії має становити 1426 грн., з 1 жовтня 2008–го — 1596 грн., а з 1 листопада — 1766 грн. На це збільшення зарплати, згідно з офіційними даними, має піти 564, 9 млн. гривень.

Робота на півдня?

Але не всі вчителі отримують навіть тисячу гривень. Як розповіла «УМ» Людмила Кондратюк, вчитель молодших класів зі Славути, що на Хмельниччині, в маленьких містечках освітянам часто не вистачає годин до ставки (ставці відповідають відпрацьовані 18 годин на тиждень). «Якщо в середній за розмірами школі працює чотири математики, то де знайти для них достатньо годин? — пояснює Людмила Вікторівна. — Отож кожному виділяють по 16 годин на тиждень. Цих грошей не вистачає, тому й виходить, що історики чи фізики можуть викладати географію, вчителі української мови — зарубіжну літературу».

У молодших класах вчителі викладають дітям не лише загальноосвітні предмети, а й музику, малювання, а інколи й фізкультуру та іноземну мову. Отже, мають за рахунок цих предметів «зайві» години та підробіток? «Що ви! — відповідає Людмила Вікторівна. — Ці предмети, як правило, входять у 18–годинну ставку, адже учні 1—4 класів вивчають математику 4—5 годин на тиждень, письмо та читання — 7 годин. А ставка передбачає в середньому по 4 уроки щодня».

І все ж у чомусь учителям легше. Відчитав свої чотири години на день — і можеш відпочивати, займатися родиною чи шукати підробіток. Не порівняєш із життям офісного працівника, де робочий день може розтягуватися до дев’ятої вечора.

«Крім власне викладання, учитель завалений і різною писаниною — щоденник уроку, різні звіти, перевірка зошитів... Тому навіть якщо уроки закінчуються о 13–й, ми сидимо до 15—16–ї години, — розповідає Людмила Кондратюк. — Я не можу піти додому, доки всіх першачків не розберуть батьки чи бабусі–дідусі. Крім того, ще треба підготуватися, а це займає в середньому стільки ж часу, скільки і сам урок. А якщо приходить перевірка, то напередодні маєш стільки роботи з наочністю!.. Вирізати, клеїти, малювати допомагає вся родина. Це не лише важко, а й цікаво. Це творча робота, яку не можна обмежити часом від такої–то години до такої–то. Якщо ти справжній викладач, ти живеш цим. Батьки та учні телефонують додому, крім навчання, ще займаєшся дисципліною, вирішуєш конфлікти між учнями...»

Земля допомагає

Справді шанованою людиною вчитель вважається у селі. Тільки тут інтелігент має, крім зарплати, ще й такі–сякі «живі гроші». Адже не секрет, що значна частина селян харчується з присадибного господарства і продає вирощене в місто. Вчительська надбавка у 100—200 гривень для села вважається суттєвою. А тут ще й держава у 2005 році прийняла закон, згідно з яким сільські вчителі можуть безкоштовно опалювати свою хату газом, а хто користується вугіллям — отримувати паливо на 300 грн.

Молода вчителька української мови та літератури з села Семиполки Київської області Катерина Скоробагатько вважає, що це добре, що вчителі можуть «із землі» заробити додаткові кошти. «У місті викладачі підробляють репетиторством, а в селі — вирощують фрукти, овочі», — посміхається Катерина. І додає, що зараз землею більше займаються вчителі старшого віку, а молоді цікавляться саморозвитком. Так, вона днями захищає магістерську роботу. Незважаючи на те, що значна частина семиполчан їздить на роботу до Києва, Катерина Миколаївна своєю роботою задоволена і змінювати її на біганину по столиці не збирається.

16 років чекали на квартиру

Ольга Кирилівна Лаппа, заслужений вчитель із 40–річним стажем, досі викладає у Київському ювелірному ліцеї. Незважаючи на те, що пенсіонерці не так–то просто тримати дисципліну й зацікавлювати теорією економіки юнаків та дівчат (ліцей надає професійно–технічну освіту), працює вона із задоволенням. «Це як за теорією Сковороди про «сродну працю», — пояснює вона, — якщо це твоє покликання, то будеш працювати, незважаючи на всі труднощі». За словами Ольги Кирилівни, на сьогодні у школах та ПТУ не вистачає молодих учителів, особливо чоловіків. «Приходять до нас після вузів, рівнем їхньої освіти я особисто задоволена, але не всі залишаються, — розповідає вчителька–пенсіонерка. — Дехто пішов в аспірантуру, а були такі слабенькі, які зрозуміли, що тут треба викладатися, то вони теж не залишилися».

За рахунок звання Ольга Кирилівна має пристойну пенсію та непоганий підробіток на уроках. Проте вона так і не спромоглася отримати окреме житло. 16 років простояла у пільговій черзі, але досі живе у двокімнатній квартирі з двома дорослими синами. Проблему забезпечення викладачів житлом вона вважає першочерговою: «Це жахливо, що більшість молодих учителів з нашого ліцею живуть у гуртожитку».

Цукеркова «корупція» у школі

Подарунки вчителям у нас вважаються не «корупційними діями», а, швидше, проявом поваги. Особливо якщо це квіти–цукерки. Дорогі подарунки класи готують, як правило, до випуску. Це може бути щось із посуду, люстра, кришталь чи навіть золотий ланцюжок або комп’ютер. Проте такі подарунки, як правило, не впливають на оцінки учнів.

«У нас якось так виходить, що вчитель ніби вимагає подарунків, — зізнається Людмила Кондратюк, — це таке уявлення суспільства про учителів, лікарів. Але отримуєш подарунок — і почуваєшся ніяково, не знаєш, що з ним робити».

Категорична щодо того, що у середній школі немає корупції, і викладач англійської мови Київського ліцею міжнародних відносин Олена Константинова. «У нас дуже престижний навчальний заклад, але діти вступають винятково за знання, а не за гроші. Так, у нас існує благодійний фонд, але ніхто не регламентує суму пожертви для батьків, більше того, вона не є обов’язковою», — наполягає пані Олена.