Данія така маленька, що її можна об’їхати за день. Данія така велика, що її важко пізнати й за рік. На 46 тисячах квадратних кілометрів — понад 800 замків. У кожному з них — свій сховок історії, до якої можна хіба доторкнутись, бо на більше у туриста просто бракує часу. Помиляються ті, хто вважає цю країну трохи відстороненою і зарозумілою. Навпаки, вона затишна і якась домашня, відкрита до спілкування і... наскрізь казкова. Країна Андерсена і Русалоньки, маленьких білочок, що перебігають дорогу в передмісті Копенгагена, і вітряків, що підробляють посередниками між вітром і енергією. Вікна її маленьких будиночків у надвечір’ї нагадують світлячків, а благородне скандинавське сонце не втомлює надміром тепла. Столичні вулички на кожному кроці переповідають вічні андерсенівські сюжети. Ранкове повітря міст і містечок пахне запашними тістечками і кавою. Сюди хочеться приїхати знову, відкинувши банальність незмінного кредо мандрівника — «я обов’язково сюди повернусь». Адже Данія — як нагорода за сізіфове прагнення незвичайного у світі, що не надто прихильний до див.
Є кілька способів дістатися до цієї напівострівної держави. Українські туристичні фірми пропонують різні варіанти мандрівки до Скандинавії, в тому числі й літаком, але ми зупинили вибір на автобусному маршруті. Наша «Скандинавська казка» почалася вже з Ересунського мосту, що перекинувся від Швеції до Данії. Табличка з написом «Danmark» на тлі зірочок Євросоюзу посередині мосту — ось і весь кордон. Цей ланцюжок єднання через Балтику завдовжки 16 кілометрів цікавий тим, що його збудували на штучному острові, і частину мосту «заховали» в тунелі. Їдеш собі в напівтемряві, а над тобою пливуть кораблі...
У Данії нарікати на погоду заборонено указом королеви. Так жартують жителі цієї країни і вже серйозно уточнюють, що насправді кепської погоди не буває, є невміння вибирати одяг. На одному з будинків у центрі Копенгагена — своєрідний маяк для тих, хто покладається на синоптиків. Якщо «чергує» бронзова дівчина на велосипеді — буде сухо, її «колега» під парасолькою — чекай дощу. Центральна Ратушна площа невелика, але на ній двічі збиралося понад 100 тисяч людей. Вперше — 1945 року, коли Данію звільнили від фашистів, і вдруге — 1992–го, коли збірна країни виграла чемпіонат Європи з футболу. Золотий барельєф засновника Копенгагена єпископа Абассалона охороняють статуї вікінгів, які тримають у руках старовинний музичний інструмент — лури. Якщо на площі з’явиться бодай одна людина, що сплатила геть усі податки, лури заграють. Щойно гід озвучив цей знаменитий жарт копенгагенців, годинник на ратуші озвався мелодійним дзвоном. Ми з розумінням перезирнулися.
Ми думали, гід перебільшував, але тут справді інше повітря. Можливо, тому, що густо замішане на морському бризі. Щоб відчути Копенгаген «на подих», можна неспішно пройтися найдовшою в Європі пішохідною вулицею Строгет із її крамничками і кав’ярнями, а потім непомітно збитися з маршруту і... зробити великі очі перед круглою вежею. Пам’ятаєте казку «Кресало»? Так от, саме цю вежу Андерсен мав на увазі, коли писав про собачі очі одного з трьох цуциків, що вигулькнули з–за рогу. Але не захоплюйтесь занадто казками, тому що так само несподівано на вулицях данської столиці можуть вигулькнути велосипедисти. Звісно, вони мають свою доріжку і дотримуються правил дорожнього руху, але обачність мандрівнику не зашкодить. До слова — на велосипедах у Данії їздять усі. Діти до школи і бабусі до кав’ярні, ділові люди до офісу і лікарі на виклик. Малюки допитливо визирають із причіпних візочків, коли їхні мами рулять у справах. Не країна, а суцільний велотрек.
Копенгаген — місто красиве й архітектурно вишукане. Його хочеться повністю «запакувати» у пам’ять фотоапарата. Під час прогулянки копенгагенськими каналами ми так захоплюємось, перетворюючись на олов’яних солдатиків, що навіть не завжди вчасно реагуємо на засторогу гіда: «Увага: низький міст!». Біля гавані знайомимося з Русалонькою. Натовп бажаючих сфотографуватися з символом Копенгагена зростає щохвилини. Кажуть, якщо погладити цю бронзову дівчину з хвостом — станеш щасливим. Де зараз той оптиміст, що кинув свого часу цей «клич»? Бідолашну статую так зачовгали у черзі за щастям, що нам вона здалася навіть трохи сумною. Крім того, з неї постійно збиткуються вандали, обливаючи фарбою, відриваючи голову й руки.
Копенгагенську «статую свободи» поставили тут 1913 року на замовлення Якоба Крістіана Якобсона. Він був закоханий у балерину Еллен Прайс, виконавицю ролі Русалоньки — на початку минулого століття казка Андерсена була шалено популярною в Данії, її активно ставили на театральних сценах. Але скульптору Едварду Еріксену вдалося скопіювати лише обличчя балерини, тіло ж довелося «запозичити» у власної дружини, яка виявилася більш посидючою, ніж муза Якобсона. Якобсон, до речі, став знаменитим пивоваром і меценатом. Подейкують, що, таємно пробравшись до Баварії, поцупив там кілька штамів пивних дріжджів, а далі ввімкнув власну фантазію і... Так це чи ні, достеменно не відомо, але пиво Carlsberg, назване Якобом Якобсоном на честь сина, данці нині не лише успішно експортують, а й із задоволенням смакують самі. Підтримують у такий спосіб і вітчизняного виробника, і власну культуру, адже нинішні власники пивоварні послідовно продовжують меценатські традиції.
Скульптуру Андерсена копенгагенці не помічають — звикли. Але туристи — як діти: активно фотографуються з пам’ятником письменнику в центрі столиці, вмостившись на коліна до бронзового Ганса Крістіана. У місті є кілька будинків з меморіальними табличками казкаря. Андерсен написав 156 казок, що помістилися в три томи. Його твори на другому місці у світі за кількістю перекладів і поступаються лише... Біблії. Погодьтеся — факт промовистий. Сьогодні з’ясовується, що в дитинстві ми, на жаль, читали Андерсена в жахливому перекладі: оригінал так упереджено «рихтували» численні комісії освітніх міністерств, що зникла багатогранність прози письменника. Згадайте Герду, яка шукає свого Кая. У радянському перекладі їй допомагають віра у світле майбутнє і твердий характер. А в Андерсена вона весь час молиться... І в завірюху, і в страшний холод тільки ангели захищають і зігрівають це тендітне дівча з казки «Снігова королева». Але до радянських дітей ті ангели «не долітали»...
Данці люблять свою історію, залюбки відвідують художні виставки і музеї, замки. Впадають у вічі незвичайні дорожні знаки — таблички з квіткою. Ними позначено так звані «маршрути маргариток», які започаткувала нинішня королева Маргрете ІІ, об’єднавши, на думку Її Величності, найцікавіші визначні місця країни. До речі, свою королеву данці обожнюють за демократизм: Маргрете дозволила синові одружитися за покликом почуттів, а не блакитної крові. 67–річна королева разом із чоловіком перекладає книги, малює. І хоча авторство книжкових ілюстрацій прикривають псевдонімом, усі данці знають, чиїх рук це справа. Маргрете ІІ затятий курець. Вірнопіддані данського королівства благають її покинути цю шкідливу звичку і цим показати гарний приклад нації, але вона відбувається поблажливим: «Та досить вам, ми ж не в Іспанії».
«За порадою королеви» ми відвідуємо собор Роскіллє ХІІ століття, знаменитий пантеоном данських королів, із розкішним вівтарем і колоною, на якій монархи всіх часів і народів мірялися зростом. Далі прямуємо в замок Фредеріксборг — нині це Національний музей історії, де завжди багато відвідувачів, особливо дітей. Цю красу родом із ХVІ століття данці відродили після страшної пожежі 1859–го за меценатської підтримки родини Якобсонів. Картини, меблі, справжнє королівське начиння — милуватися замком можна кілька днів без перерви на обід. Але ми ще мали побувати в замку міста Ельсінор, де Вільям Шекспір поселив свого Гамлета. Адже прототип шекспірівського героя, що розмірковує над вічним «бути чи не бути», насправді жив в іншому місці Данії — на острові Ютландія. Та Ельсінор (справжня назва Кронборг) за часів Шекспіра був найвідомішим замком, отож письменнику довелося «згрішити» проти історії.
Замок — химерний і загадковий. Особливо фатальним він здається за похмурої погоди на тлі бурхливого моря. Кажуть, сам автор «Гамлета» тут ніколи не бував, але це деталі... Нині на подвір’ї замку театральні трупи ставлять шекспірівську трагедію. Традиції вже понад 70 років, а вперше роль Гамлета на цій сцені просто неба виконав англійський актор Лоуренс Олів’є. Коли ми підійшли до Кронборга, робітники саме розбирали декорації після чергової постановки.
Можливо, сьогодні Гамлет змінив би свою думку, впевнившись, що в данському королівстві насправді все гаразд. Країна розвинених технологій і високого рівня життя, Данія щиро піклується про своїх громадян. Багато бюджетних коштів витрачається на освіту, данці мають безплатну медицину і достойне пенсійне забезпечення. Щоправда, їм доводиться сплачувати високі податки (від 38 до 58 відсотків), але середня зарплата тут складає 25 євро за годину. В житті данці мінімалісти. Навіть на роботі віддають перевагу простому одягу, їхні кулінарні уподобання прикуті до бутербродів, вкрай рідко готують суп і барбекю. «Ми їмо тільки для того, щоб злегка зарядитися енергією», — кажуть вони. Щоправда, мають одну «приховану пристрасть» — солодощі: кондитерські у Данії ніколи не порожніють. А ще данці п’ють... підігріте пиво і люблять організовувати корпоративні вечірки, на яких колеги, «розворушені» пінистим напоєм, мають змогу відверто зізнатися, хто про кого що насправді думає. Кажуть, практика дієва, люди після таких посиденьок розслабляються і не тримають каменя за пазухою. А взагалі, тутешні жителі прагнуть, аби все було «хіггелі». Це слово означає душевний спокій. І, здається, не лукавлять, коли на запитання «Як справи?» простодушно посміхаються: «Хіггелі...»
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
