Сергій Телешун: Коаліцій могло бути шість. Але ключових варіантів лише два

Сергій Телешун «не замикає» для себе кар’єру політика, хоч і не брав участі в нинішніх парламентських перегонах. Прагне «зберегти себе» як незалежного експерта з чималим досвідом — за плечима в Телешуна співпраця з трьома президентами України. Дарма, що перед початком цьогорічної кампанії співрозмовнику «УМ» пропонували місце у списку відразу чотири політичні сили. Він відмовився від цих пропозицій, консультуючи, однак, багатьох політиків. Так Телешун розповідає про себе. А про теперішні наші реалії він говорить таке.

«Тимошенко може стати «залізною леді» всього пострадянського простору»

— Пане Сергію, давайте передовсім торкнемося теми майбутньої парламентської коаліції. Якою ми її хочемо бачити — це питання зрозуміле. А от якою вона буде? І що принесе з собою у кожному варіанті?

— Коаліція може мати шість варіантів. Але ключові з них — це варіанти двох векторів: «Наша Україна» з БЮТ та «Наша Україна» з «Регіонами». Тепер подумаємо, для чого потрібна коаліція взагалі? Для Президента це реалізація основних завдань, які він сформулював під час Помаранчевої революції і з якими він може вийти на другий президентський термін. Та й, власне,хоч би хто йшов через два роки у президенти, нинішня коаліція буде для цієї особи стартовим майданчиком. Якими є в такому разі інтереси основних політгравців? Для Президента було б дуже важливо сформувати політико–правові засади своєї майбутньої діяльності: питання щодо Конституції (зміни до Конституції вкрай потрібні, оскільки зараз нема єдиного політико–правового простору, як нема і нормальних стосунків між основними політичними суб’єктами — стосунки ці законсервовані у вигляді холодної війни). Хто може реалізувати подібну програму? «Наша Україна»? Так, звичайно. Але її однієї недостатньо. БЮТ? Можливо. Але й разом — БЮТ + «Наша Україна» — все одно не виходить, потрібна «конституційна» акція. Тут ще й додається велике за значенням питання спікера. Бо якщо Головою Верховної Ради буде хтось із «Нашої України» — це одна справа. А якщо Володимир Литвин — то ще не відомо, чи буде він реалізовувати нову конституційну реформу...

Тепер щодо Юлії Володими–рівни Тимошенко і того, в чому полягає її інтерес. Фактично від цих виборів найбільше виграла вона. І навіть якщо б вона залишилася в опозиції, то перебувати в такому статусі перед президентськими виборами — найкращий варіант. У ранзі Прем’єра їй доведеться пережити багато чого — і осінь цьогорічну, і зиму (а це — ціни, паливо тощо). Водночас, навіть якщо Тимошенко відмовиться від балотування на президентських виборах, вона, будучи Прем’єром, має всі шанси залишитись найбільш впливовою фігурою в країні, такою собі «залізною леді» пострадянського простору, яка одноосібно протистоїть Росії й Путіну.

Щодо Віктора Януковича. Він став заручником ситуації, коли втрата прем’єрського крісла вплине не тільки на його рейтинг, а й на його майбутні перспективи як по відношенню до основних політичних гравців, так і до власних партнерів. Він може використати ситуацію за умови призначення Прем’єром когось із «Нашої України», а спікером — Володимира Литвина. Останній заблокує реалізацію політреформи, і це залюбки підтримає бізнес–лобі парламенту. Проте чи цікавий буде Янукович іншим впливовим гравцям, без реальних ресурсів і владних важелів впливу ?

Литвин більше «пасуватиме» «Регіонам»

— Ви нічого не говорите про Литвина в контексті його «золотої акції». З ваших слів випливає, що все залежить від рішень Ющенка та Тимошенко. А дехто з експертів переконаний, що насправді все залежить від найменшої за чисельністю фракції у майбутньому парламенті — фракції Литвина. Адже у форматі «НУНС»+БЮТ парламентська більшість отримує фору лише в три депутатські мандати. Враховуючи низьку собівартість народних обранців і їхню готовність «продаватися», становище виходить хистке...

— Технічно багато що перебуває в руках Володимира Литвина. Але я кажу стратегічно. Ті, хто покладався тільки на техніку, чи то пак на тактику, вже створив коаліцію у попередній Верховній Раді. А Блок Литвина тільки тоді почне грати, коли його запросять до цього основні гравці.

— І якій команді найбільше підходить гравець Литвин?

— «Регіонам». Втрачаючи Мороза, вони отримують Литвина. Водночас він більше схильний до самостійної гри, ніж той–таки Мороз. Зауважте: він ніде не виклав чітко своєї позиції. І намагається так само пройти поміж крапельками, як і його великий антагоніст Леонід Кравчук.

— Давайте зупинимось на тому варіанті коаліції, який складатиметься з «Нашої України» та БЮТ. За умови створення подібної більшості (без Литвина), в опозиції опиняється 222 парламентарії. Кожен із них хоче бути владою. Як довго протягне подібна опозиція, доки не перестане миритися з відстороненням від годівниці й не «підірве» у той чи інший спосіб новообраний парламент?

— Опозиція не обов’язково підриватиме парламент. Особли–во, якщо до уряду будуть запрошені деякі «регіонали». Я вважаю великою помилкою, якщо «Наша Україна» і БЮТ сформує Кабмін винятково зі своїх депутатів. Але річ навіть не в цьому. Головне — чи буде опозиція радикальною? По–моєму, для «регіоналів» у ранзі опозиції найважливішим буде збереження свого капіталу, і до агресії вони, або їх значна частина, не будуть схильні.

Іще одні дострокові вибори не виключаються. Хоча навряд чи їх вітатиме великий капітал

— За вашою логікою, Януковичу теж вигідно побути в опозиції перед президентськими виборами? Та сама зима не за горами, той самий умовно взятий Алчевськ...

— Абсолютно правильно. Але чи вигідно це буде великому капіталу, який вклав кошти в кампанію? І з якою Тимошенко зіткнеться цей великий капітал, коли вона прийде до влади? З колишньою, тобто агресивно харизматичною? Чи з новою, гнучкою і прагматичною? В неї, в принципі, є успішний досвід спілкування з опонентами... Але чи буде вона адекватною при владі? І взагалі — чи продемонструють усі без винятку нинішні політичні гравці адекватність при владі — кадрову, організаційну, інтелектуальну, інформаційну, фінансову, професійну? Зараз Президент України має унікальний шанс підвищити свій рейтинг серед політичного істеблішменту — вирішуючи тактичні кроки, створюючи коаліцію і пропонуючи кандидатуру Прем’єра, проте він може втратити все у стратегії, зробивши невивірений крок.

— І все–таки, як довго проіснує опозиція, основу якої складатиме Партія регіонів? Пам’ятаєте, коли «Наша Україна» та БЮТ здавали мандати, багато хто говорив про те, що вони закладають тим самим небезпечний прецедент. Чи можуть 150 «регіоналів» відмовитись від депутатства або заблокувати присягу нових парламентаріїв? Словом, чи можливий зрив роботи нової Ради та наступні дострокові вибори?

— І так, і ні. Може бути і таке, що депутати відмовляться від мандатів. Але знову ж таки: чи готові парламентарії — незалежно від кольору! — потратитися на ще одні вибори? По–моєму, всі вони думають над тим, як мінімізувати ризики втрат — політичних, фінансових і особистих (маю на увазі загрозу порушення кримінальної справи чи перерозподіл власності).

— Обраний у результаті дострокових виборів парламент мусить пропрацювати без розпуску принаймні рік. За цей час можна подбати про кримінальні справи абощо, а відтак скласти мандати...

— Тоді, очевидно, парламентські вибори збігатимуться з президентськими. Але в такому разі на кар’єрі Віктора Ющенка можна ставити хрест. У політиці неможливо виключати будь–що зі стовідсотковою впевненістю. Чому, наприклад, не спровокувати недієздатність парламенту значно пізніше — не через рік, а під самісінькі президентські вибори? І таке може бути.

На референдумах потрібно «вигравати»

— Давайте торкнемося змін до Конституції, зокрема в аспекті їх прийняття на референдумі. Чи імпонує вам подібна ідея, яку обіцяє запровадити Тимошенко?

— До референдумів треба ставитися обережно. Так, це пряма демократія. Але водночас це опитування... Кого? Тих, хто володіє інформацією чи не володіє нею? Всі чітко розуміють те, що ми обговорюємо? Хтось пояснював, що таке НАТО? Ні. А що таке двомовність чи Хартія мов? Ні. Тут треба або проводити невеличкі плебісцити місцевого, комунального рівня, або — якщо вже затівати загальнонаціональний референдум — «перемагати» на цьому референдумі, тобто напевне знати, що результат буде не 50 на 50... Інакше референдум стане тим ножем, який розріже Україну. Є гарні ідеї, але їх треба пояснювати. І знати, з ким ти їх будеш реалізовувати, щоб не скотитися до політичного гламуру чи танків. Немає неможливого, тільки треба мати чотири речі: 1) інтелект, 2) кадри, 3) гроші, 4) час.

— З референдумом чи без нього зміни до Конституції затверджуватиме парламент. Ви вже говорили про те, що демсили не матимуть «конституційної» акції, тобто не сформують коаліції чисельністю у 300 голосів. Ви бачите вихід з цієї ситуації?

— Деякі зміни до Конституції прийняти можна. З окремих питань «Регіони» підуть назустріч. Навіть якщо вони не отримають ключових посад.

«Вибори були брудними»

— Механізмом проведення дострокових виборів не задоволені геть усі: і комуністи, і БЮТ, і «Регіони» говорять про фальсифікації, підтасовки тощо. Про те, як обурені аутсайдери і як вимагає перерахунку голосів та ж Соцпартія, я взагалі мовчу... Ваші особисті враження від виборів: якими вони були?

— Вибори були брудними для всіх. Брудними були списки, брудним (тобто недемократичним) є наше виборче законодавство. Але водночас демократія проявилась у тому, що в кожного був шанс контролювати інших. А найбільш тривожний сигнал — у кількості людей, які не з’явилися на вибори. А також у відсотку виборців, що голосували проти всіх. Нам не потрібно, щоб на вибори ходили 100 відсотків електорату. Це або тоталітаризм, або об’єднання нації перед фактом великої небезпеки. Але майже 40 відсотків громадян, які не прийшли голосувати, це свідчення того, що українцям не подобаються наші політики і що вони не вірять у позитивні зміни. От над чим варто замислитись...

ДОСЬЄ «УМ»

Телешун Сергій Олександрович

Народився 1962 р., в місті Канську (Красноярський край, Росія).

Освіта: Київський педагогічний інститут (спеціальність — викладач історії), Національна академія внутрішніх справ України (факультет правознавства). Доктор політичних, кандидат історичних наук. Автор понад 300 праць з історії, політики, права.

Кар’єра: З 1992 року — провідний спеціаліст Ради безпеки при Президенті України. 1994—1997 — керівник управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України; 1997—2000 рр. — консультант Президента. 2005—2007 — радник Президента. З 2000 р. — професор кафедри політології, а з 2006 р. — завідувач кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президенті. Професор Національного університету внутрішніх справ та Національного педагогічного університету ім. Драгоманова. Керівник низки громадських та правозахисних організацій.