Неоцінене здоров’я, або в столиці є речі значно дорожчі
Завдяки несподіваному приходу на посаду мера столиці Леоніда Черновецького Київ почав переживати новий етап свого буття. Йдеться не про те, що команда успішного банкіра провела терміново необхідні реформи, припинила дерибан землі й узялася за впорядкування інфраструктури міста. Все докорінно змінилося лише в тому розумінні, що ці ж земельні ділянки під акомпонемент перебування на посаді голови міськради Черновецького почали набувати нових власників зі швидкістю, якій би позаздрив і сам Олександр Омельченко.
Коли ж чи то шум і гам, який підняли опозиційні до мера сили, чи наближення дострокових парламентських виборів, а з ними, не виключено — і перевиборів міського голови Києва, якимось чудом вплинули на мерську більшість і наділи та майно припинили роздавати настільки безсовісно, скандали все одно не вщухли. Річ у тім, що «в рух» пішли приміщення, які роками орендували різноманітні культурні організації. На превеликий жаль, громадськість і журналісти не змогли відстояти чимало об’єктів, які тепер служать прихистком багатіям. Однак нещодавні події вже навколо закладів, які традиційно, здавалось б, є недоторканними, адже там людям надають медичну допомогу, викликають навіть не обурення, а вселяють пересічним киянам страх. Адже завтра може статися так, що кожен iз нас їхатиме до невропатолога чи зубного лікаря кудись за межі столиці.
Приватизація? На це немає часу!
Нікому вже не звикати, що в нашій державі закони пишуть політики. Щоправда, не для народу, а для себе, точніше — власного бізнесу. Мораторій на продаж землі діє, однак існують десятки способів його обійти. Якщо «помаранчева» команда, яка перемогла на виборах, не проведе суттєві зміни і непопулярні реформи, не за горами той час, коли стороння людина зможе заявити права на вашу житлову площу, й спробуй доведи, що мешкаєш тут не один рік з усіма законно оформленими документами. І хоча таких випадків поки що не було щодо приватних осель, з приміщеннями комунальної власності це вже не відбувається.
Уже не один рік триває боротьба за чотириповерхову нежитлову будівлю у центрі столиці, по вулиці Володимирській, 47. Ще до проголошення незалежності України будинок був переданий на баланс Центральної районної поліклініки. До речі, фасадна частина чотириповерхівки є ще і пам’яткою архітектури. Коли корпус, у якому після передачі мало розміститися стаціонарне відділення медустанови, передавали на баланс, то зобов’язали зробити тут капітальний ремонт. Звісно, усі ці вимоги були дотримані, проте після реставрації будiвлю законний власник досі не може повернути.
Замовником реконструкції виступило Головне управління житлового забезпечення Київміськадміністрації. Воно ж визначало підрядників і субпідрядників, серед яких були як фізичні, так і юридичні особи. Після ремонту саме зазначені суб’єкти, оформивши право власності на відремонтовані приміщення як на новобудову, почали по частинах продавати корпус поліклініки.
«Існує схема уникнення процедури приватизації. Тобто є майно, що є комунальною власністю, і, щоб стати фактичним його власником, необхідно пройти певні етапи приватизації, — каже один із юристів, Ольга Глушаєва, яка вже тривалий час обстоює інтереси поліклініки в судах. — Інколи цей процес може бути доволі тривалим. Більше того, немає гарантії, що кінцевий результат для зацікавлених осіб стане успішним. Щоб уникнути ненадійного та небажанного розвитку ситуації, й існують певні схеми. Наприклад, зробити ремонт, а потім заявити, що ви не реставрували, а повністю відновили будівлю, через що просите органи місцевої влади вважати її новобудовою».
Свідоцтва на право власності на приміщення видавало все те ж Головне управління житлозабезпечення КМДА. Українське законодавство містить таке поняття, як «набуття права власності на знову створене майно». Саме цей пункт доволі часто і використовують для незаконних оборудок. Адже реставрація обумовлює збереження автентичності об’єкта, що неможливо при суттєвій зміні будівлі аж до стану новобудови. Більше того, свідоцтво на право власності було видане ще до моменту підписання акта приймання в експлуатацію. Тобто будь–яке свідоцтво виписується лише на підставі акта вповноваженої комісії про прийняття приміщення і введення його в експлуатацію. Відтак «штампувати» до завершення усіх необхідних процедур якісь папери протизаконно. Але в мерії на це не захотіли зважати.
Накази не обговорюються, але запросто змінюються
Ще в 2005 році Головне управління комунальної власності Києва видало наказ, згідно з яким вкотре було підтверджено, що право оперативного управління корпусом закріплене за поліклінікою. Весь цей час будівля перебувала на балансі поліклініки: саме медзаклад звітував перед державними органами і на ньому лежала вся відповідальність за корпус. Відтак коли пізніше це ж управління виступило з ініціативою скасувати свій же наказ щодо закріплення будівлі за поліклінікою, її керівництво навіть звернулося зі скаргою на дії комунальників до прокуратури, яку просили розібратися, чому приміщення не за призначенням використовують невідомі фірми та особи.
«З метою визначення статусу будівлі в місті Київ, по вулиці Володимирській, 47 поліклініка звернулася із позовом до суду, в якому ми просили підтвердити право оперативного управління. Суд першої інстанції, Апеляційний і Вищий адміністративний винесли рішення на нашу користь. У ньому Феміда чітко встановила, що корпус належить поліклініці. Наступним кроком мало бути примусове виселення тих, хто займає приміщення. Тому наші юристи як представники інтересів медзакладу виступили з позовом, в якому просили зобов’язати звільнити приміщення, призначені для розміщення стаціонарного відділення медзакладу».
Однак на таке торжество букви закону судова гілка влади не пішла. Коли представники поліклініки сформулювали позивні вимоги про звільнення будівлі поліклініки від конкретних осіб, то отримали відмову. Самі юристи пов’язують це ні з чим іншим, як лише із залученням до справи реальних осіб, які займають приміщення. Серед них — ДП «Інтер’єр» і ЗАТ «Олімп».
«Наскільки нам відомо, на керівництво поліклініки почався шалений тиск із вимогою відкликати всі позови, — каже пані Ольга. — Одночасно суд виніс негативне для нас рішення, мотивуючи його тим, що свідоцтва ніким не скасовані, а отже, діють на території Києва». Тоді представники поліклініки знову попросили допомоги в прокуратури, яка виступила з апеляційним поданням на відмову суду у позові. Проте після декількох візитів до керівника поліклініки загадкових людей наглядовий орган держави теж раптово передумав і забрав своє подання, причому без жодного пояснення.
Цей крок прокуратури досить негативно позначився на процесі захисту корпусу поліклініки від рейдерів. Подання було відкликане настільки несподівано, що юристи, які спершу не готували скаргу, сподіваючись на наглядовий орган, просто не встигли це зробити у встановлені законом терміни. А при намаганні добитися продовження розгляду вже після відкликання подання прокуратурою отримали відмову. Суд мотивував це рішення тим, що наглядовий орган і юристи ніяк не пов’язані один з одним, а тому не можуть продовжувати працювати по справі, яку прокуратура відкликала. Однак згодом їм таки вдалося обгрунтувати, чому так сталося, і Феміда поновила термін подання апеляції. Проте майже в той самий час, не виключено, що спрацювали довгі бесіди певних дядьків із керівником поліклініки, яка відкликала всі довіреності, видані юристам на право представляти медзаклад у суді, підписала документ, згідно з яким поліклініка відмовлялася від будь–яких претензій на свій же корпус у центрі Києва!
Це переповнило чашу терпіння навіть самих юристів, які відстоювали інтереси медустанови винятково на громадських засадах, тобто безоплатно. Зустрівшись iз керівництвом міського Управлінням охорони здоров’я КМДА, представник медустанови цілком справедливо висловив нарікання на власний витрачений час. Коли управління пообіцяло допомогти і призначило керівником поліклініки нового виконуючого обов’язки, яка пообіцяла відкликати листи про відмову медичної установи від претензій на корпус, з’явилася надія, що навіть у мерії не всі у змові з рейдерами.
Проте вже після першого судового засідання новопризначена в.о. теж заявила, що повністю підтримує дії своєї попередниці. Що змусило її різко змінити власну думку, здогадатися неважко. Адже в цій історії кожна маленька перемога юристів, які виступають на захист корпусу поліклініки, щоразу наражається на «чоловіків у костюмах». І наразі юристам лише залишається сподіватися на зміни у Верховній Раді, які можуть покласти зміни і у владі міста.
«Зубний» тандем — акційний МММ
Вищеописаний приклад далеко непоодинокий у столиці. Якби провести ще глибше розслідування і спробувати описати все те, що може дозволити собі влада, незважаючи на законодавство, не вистачило б ані журналістських сил, ані газетних шпальт. Однак аби ні в кого не виникало сумнівів, що свавілля деяких чиновників із КМДА не залишиться безкарним і непомітним для громадськості, ми вирішили вивчити ще одну відверто рейдерську історію. Йдеться про захоплення найприбутковішого підприємства серед собі подібних — Київської міської стоматологічної поліклініки. На сьогодні це найбільша стоматологічна клініка у всій Європі. Обладнання ж, яке тут є, не має жоден інший аналогічний лікувальний заклад у всій Україні.
Наприкінці 2003 року за мерства Олександра Омельченка його помічником був Володимир Головач, який з небаченою завзятістю, очевидно, загорівся ідеєю контролювати згадану стоматологію. Адже навіщо тоді на межі 2003 — 2004 років підприємство перевели з лікувального закладу в комунальне підприємство — форму, яка далі дозволяє приватизувати або перебрати його у певні руки шляхом акціонування. Як відомо, усі лікувальні заклади фінансуються з бюджету столиці. Однак одразу після зміни статусу будь–яке державне фінансування припинилося. На словах влада пояснила цей крок тим, що місту нібито не вистачає грошей, а відтак — тримайтеся «на плаву» самостійно й заробляйте без нашої допомоги.
Медикам — вижити! А тепер віддати…
Такий розвиток подій, зрозуміло, неабияк позначився на функціонуванні закладу та його можливостях платити працівникам заробітну плату. Та останні не порушили клятву Гіпократа, працюючи на голому ентузіазмі, отримуючи, як зазначено у відомостях, по декілька гривень на місяць. Рішення перевести з бюджетного на самофінансування приміщення площею 14 тисяч квадратних метрів і сотні його працівників у поліклініці нині називають абсурдним. Люди переконані: все робилося з метою прибрати до рук недешеву територію разом із корпусами. А наступними діями столичної влади мало стати оголошення про банкрутство найсучаснішої в нашій державі стоматології. Проте, наперекір сподіванням деяких ділків, все сталося із точністю до навпаки: поліклініка не лише зуміла пережити фінансову скруту, а й має сьогодні 50% економічного зростання. Однак цьому передував тяжкий шлях виживання.
Коли до влади прийшов чинний мер Леонід Черновецький, зміни були неминучі. Адже медицина, як і будь–яка інша галузь, має властивість трансформуватися й підлаштовуватися під нові економічні правила гри і, зокрема, політику управління нового керівника. Її потрібно було розвивати тоді, треба і нині. Проте Льоня–космос, який мало не щодня перед камерами хизується турботою про киян, а найбільше — про пенсіонерів, очевидно, не знає, що саме останні найбільше потребують лікарської допомоги. Відтак пріоритет управління медициною опинився у пана Черновецького десь позаду.
Опікуватися медичною галуззю було призначено Ірену Кільчицьку, яка, кажуть фахівці з медицини, у цій галузі просто «нуль»! З приходом пані Ірени стало зрозуміло — столиця, яка мала б бути взірцем для інших регіонів у всьому, може такою стати лише в розбазарюванні землі та майна, але аж ніяк не, приміром, в розвитку медицини.
На 2007 рік Київрада виділила на медицину в два рази більше коштів — до майже 1,5 мільярда. За оцінками фахівців, якби всі вони були направлені за призначенням, нині лікувальні заклади столиці вже працювали б на найсучаснішому медичному обладнанні. Тоді чому столичні лікарні та поліклініки і надалі залишаються в убогому стані? «Бо людина, відповідальна за ці зміни, (Ірена Кільчицька. — Авт.) поняття не має, як їх треба використовувати і що придбати», — розповідає директор Київської міської стоматологічної поліклініки Анатолій Круть. — Очевидно, «допомогає не розуміти» заступниці мера і Володимир Головач, який несподівано знову опинився у мерській команді. Щоправда, тепер його патрон — Льоня–космос, при якому він виконує обов’язки заступника».
«Лягай під нас» або звільняйся»
Одразу після призначення новий–старий чиновник чи не перше, що зробив, вирішив закінчити розпочату ще за Омельченка справу з банкрутством стоматології. «Лише його призначили, як він викликав мене і почав «співати» стару пісню: давай займемося акціонуванням підприємства. Моя дочка буде у тебе першим заступником, і нормально працюватимемо», — продовжує розповідь Анатолій Григорович. Сам Круть вкотре відмовився від запропонованого, бо вирішив не наражати на небезпеку життєдіяльність підприємства, яке при позбавленні фінансування з бюджету і до моменту призначення Крутя на посаду директора мало борг 500 мільйонів гривень. А за рік діяльності новопризначеного керівника мало прибуток 2,5 мільйона. Причому сума, яку планується заробити в 2007 році, й узагалі складе близько 7,5 мільйона гривень.
«Це надзвичайно велика сума. Жодна медична установа, тим паче державна, не спроможна нині на самоутриманні вийти у такі «плюси». Я став керівником 3 січня 2006 року і вже той рік ми закінчили з фінансовим позитивом. Та як тільки за вісім місяців я зміг нормально підняти стан справ поліклініки, почалися перевірки: Головне управління охорони здоров’я, КРУ, Податкова інспекція, Управління комунальної власності, аудиторська фірма «Аналітик», яка належить пану Головачу, — хто до нас тільки не приходив. Однак жодна з цих структур не виявила порушень, а податківці й узагалі були шоковані, як підприємство без будь–яких порушень примудряється жити на самоутриманні, заробляти нормальні гроші і сплачувати до бюджету столиці колосальні податки. Приміром, у 2007 році поліклініка сплатить до міського бюджету 3,5 мільйона гривень податку».
У цей час, за словами Крутя, директорів поліклінік почали активно викликати до КМДА. Там їм ставили дві умови: або співпраця і беззастережне виконання вказівок із мерії, або звільнення. Проте ці події вже відбувалися незадовго до дострокових парламентських виборів. Головні лікарі переконані, що перетягти на свій бік або поставити людину, яка підпорядковуватиметься наказам КМДА, хотіли з метою адмінресурсу на виборах. А для того, щоб перетягти у свої руки віжки правління фінансовими потоками медустанов, навіть придумали геніальний план, взявши досвід колишнього СРСР.
ТМО — «СВС» — від пережитків минулого до методів сьогодення
Треба нагадати, що, наприклад, районні лікарні столиці фінансуються з бюджетів районів, у яких вони розташовані. Так було завжди, проте команду Черновецького це не влаштувало. Саме тоді з’явилося рішення Київради, яке зобов’язало переказувати всі кошти на рахунок Головного управління охорони здоров’я міста Києва. В цей час створюються три територіальні медичні об’єднання, так звані ТМО, яким єдиним надається право розпоряджатися цими коштами і право закуповувати медичне устаткування, навіть якщо це стілець. Слід додати, що від ТМО позбавилися одразу після розвалу Радянського Союзу, оскільки ці структури сприяли концентрації грошей в одних руках, а державна політика України — децентралізація влади. І якщо раніше при необхідності пацієнту певного препарату його придбання робилося за лічені години шляхом переведення коштів із лікарні на рахунок якоїсь із аптек, то тепер цей процес займає чимало часу, адже став значно бюрократичніший.
«У перших числах серпня мене викликала Ірена Кільчицька, — каже Анатолій Круть — З її боку прозвучало наступне: орендарів маєте, гроші маєте, ще й які, тож будеш мені щомісяця заносити певну суму. Для мене це був шок, і я одразу категорично відмовився». Вже через декілька днів з’явилося розпорядження про зняття Анатолія Крутя з посади. Очевидно, не останню роль відіграла й розмова у кабінеті заступника мера. Бо звільнили з порушенням закону, незважаючи, що в той час він перебував на лікарняному.
Обстоювати права директора взявся колектив, знаючи, скільки керівник зробив для людей і поліклініки. Зароблені гроші йдуть людям на заробітну плату. Скажімо, медсестра тут отримує не менше півтори тисячі гривень. Однак уже 13 серпня Київська міськдержадміністрація, незважаючи на незгоду лікаря зі своїм звільненням, призначила нового керівника поліклініки. Щоправда, мерія і тут дотрималася практики ставити на керівну посаду людину зі зв’язаними руками, себто виконуючого обов’язки.
Перший напівсиловий конфлікт між працівниками медустанови й «народною» владою Черновецького трапився, коли новопризначений керівник намагався потрапити до кабінету Анатолія Крутя. Більш як півдня колектив відстоював робоче місце директора, не впускаючи туди в. о. Що цікаво, на вимогу трьохсот людей персоналу показати, на підставі чого звільнений пан Круть, працівники мерії показували документ про нібито зникнення обладнання на 42 тисячі гривень державних коштів. «У мотиваційній частині звільнення так і написано: за порушення фінансово–бюджетної дисципліни. Але кого цим можна насмішити, якщо підприємство не фінансується з бюджету, а перебуває на самоутриманні!» — обурюється Анатолій Круть.
Два тижні медпрацівники блокували доступ новому в. о. до кабінету директора. А 1 вересня, коли люди були зайняті домашніми клопотами, у поліклініці залишилися два охоронці. Вже зранку на мобільний телефон Крутя надійшов виклик від начальника охорони, який повідомив, що група людей — приблизно двадцять осіб — у спортивних костюмах силою викинула охорону на вулицю і зайшла до приміщення поліклініки. А через декілька хвилин їх змінили співробітники охоронної фірми «СВС», яка, як вдалося дізнатися у МВС, зареєстрована за адресою Хрещатик, 36, тобто у Київській міській державній адміністрації. Більше того, як вдалося дізнатися «УМ», «СВС» має безпосередній стосунок до… самої Ірени Кільчицької.
«Нє мєшайтє мнє жіть»…
Коли колектив поліклініки дізнався про перебіг подій,то в терміновому порядку всі приїхали на роботу. Проте потрапити на свої робочі місця їм не вдалося — охоронна фірма в грубій і брутальній формі, не гребуючи застосовувати фізичну силу, просто виштовхала за межі території всіх охочих пройти всередину. В цей час на місце конфлікту прибули й співробітники Шевченківського райвідділу міліції. Проте останні не поспішили відновити законність, а начальник цього райвідділу «відрізав», що має вказівку взагалі «зачистити» територію. Не допомогла навіть пред’явлена постанова Апеляційного суду міста Києва, який після численних перевірок контрольних органів заборонив КМДА вчиняти будь–які дії проти поліклініки. Та це міліцію не сильно тривожило — вона і цього разу була не на стороні народу.
Після такого свавілля нерви в людей здали. Триста працівників прорвали оборону і зайняли кабінет директора. У свою ж чергу влада теж вирішила йти до кінця — сюди прибули дванадцять джипів і автобус ЛАЗ спецпідрозділу «Беркут», а також бійці спецзагону «Сокіл». Картина — дуже знайома й схожа на ту, що відбувалася біля Генпрокуратури. Проте цього разу замість екс–міністра Цушка повторити подвиг «героя» мав начальник столичного «Беркуту», який, приїхавши до поліклініки, наказав медикам звільнити приміщення. Не відомо, чим би все закінчилося. Та медики, які почули по рації, що на першому поверсі «беркутята» одягають амуніцію для видворення їх на вулицю за допомогою газових балонів, вирішили не перевіряти, наскільки розуму вистачить у нашої міліції, і добровільно покинули кабінет.
Однак і це не допомогло. Спецпідрозділ таки зробив свою справу, затримавши 31 лікаря, з них більшість — жінки та дівчата віком 25—45 років. Їх понад десять годин тримали у Шевченківському райвідділку міліції, і лише о пів на другу ночі після зняття відбитків, як зі справжніх злочинців, фотографій «фас»–«профіль» медиків відпустили. Захоплення ж так званих порушників, що цікаво, відбувалося в присутності самої заступниці мера Кільчицької. Проте коли людей почали «вантажити» до автозаків і до пані Ірени звернулися з проханням вплинути на свавілля міліціянтів, Кільчицька лише відмахнулася, вкотре довівши, про кого чи про що дбає вона разом із мером. «Нє мєшайтє мнє жіть», — це все, на що спромоглася Кільчицька, спокійно спостерігаючи, як жінок запихають до «бобиків».
