Літературний експорт у Росію

На цьогорічному Форумі видавців у Львові були представлені дві книжки перекладів українських авторів на російську мову — «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко («АСТ») та книжка новел Марії Матіос «Нація» («Братонеж»). Логічно було запитати у перекладачки цих творів Олени Марінічевої про особливості перекладу.

Перекладати того, хто не цікавиться політикою

— Чому ви вирішили взятися за переклади з української на російську?

— Я навчалася на журналістиці Московського університету. Народилася на Запоріжжі, навчалася в українсько–англійській школі. Українську я знаю з дитинства. Навколо говорили, звісно, російською — східне місто... Але, банально кажучи, в мені живе любов до мови. Розумієте, для мене навіть листя на деревах шелестіло... по–українськи.

— Окрім Матіос і Забужко, кого ще з українських письменників ви переклали?

— Перекладала маленький уривок із «Anarchy in the UKR» Сергія Жадана для дуже популярного в Москві журналу «Комп’ютерра». Переклала я ту частину, яка в ориґіналі називається «Лівий марш». Заголовок змінила — «Никогда не интересуйся политикой!». У Сергієвих текстах треба відчути драйв, а потім знайти йому російський відповідник. Цей уривок, з’явившись на сайті «Комп’ютерра», розмножився і продовжує розмножуватися — на блогах, сайтах. Ті, хто розуміє оцю Сергієву (просто ґеніальну, я вважаю) здатність зсередини розкрити абсурд сучасної дійсності, не може не захопитися цим текстом. А тепер у нас наближаються вибори, і Жадан знову актуальний — «Ніколи не цікався політикою!». Хотіла би, звісно, взятися за «Депеш Мод».

Перекладати ту, що надчуттєва

— Кому належала ідея перекласти тексти Оксани Забужко?

— Перший переклад «Польових досліджень...» з’явився в «Дружбе народов» 1998 року. Тоді якось звернули увагу більше на заголовок. Згодом видавництво «Независимой газеты», директором якого була Ольга Морозова — наш креативний видавець, — вирішило видати Забужко окремою книжкою. Залучили мене. Це 2001 рік. У тій книжці додатком було наше з Оксаною листування з приводу перекладу й оповідання «Дівчатка» (цей текст раніше було видруковано саме російською, а не українською). Ще я для нового перевидання роману переклала «Інопланетянку» і, що для мене було дуже важливо, «Альбом для Густава» (йдеться про повість Оксани Забужко, що ввійшла до книжки «Let my people go: 15 текстів про українську революцію». — Авт.). Мабуть, для вас то дико, але у нас до цього часу немає правильного розуміння подій, які тоді відбувалися в Україні. Друге перевидання Оксани Забужко взялося робити видавництво–монстр «АСТ». Ця книжка, на жаль, вийшла в якійсь ґламурній обкладинці, а Оксана ж не ґламурна письменниця!

— Якщо Сергієву прозу вирізняє особливий драйв, то що треба не загубити в письмі Оксани Забужко?

— У Забужко слід спочатку уважно прочитати речення, знайти крапку (сміється.). Потім прочитати його ще раз, зрозуміти — і лише після цього шукати російські відповідники. В її текстах треба перекладати почуття, витонченість. Якщо перекладати близько до тексту — виходить грубо, втрачаються відтінки українських слів. Пригадується слово «хихотіння». Я підібрала «ласково смеясь». Контекст такий: героїня після проведеної ночі з коханим лежить, гладить його ногою і тут — «хихотіння». Оксана прекрасно знає російську. Далеко не всі ваші письменники можуть так нею володіти. Я надіслала Оксані весь роман, вона поправила — дуже доладно. «Хихотіння» перетворилося в «хихикать». В російській це слово заниженої семантики...

— «Хихотіти» по–українськи — це теж не «мило усміхатися»...

— В «Інопланетянці» виникла ще одна складність. Коли полетів знайомий героїні, вона «скинула» із себе депресію, сіла за машинку, зацвірінькав горобець — і тут вона каже: «А здох би ти!». Я підібрала «чтоб ты сдох!» Забужко тоді запитала: «Ти б, для прикладу, своєму коту сказала би «чтоб ты сдох!»?» Я відчула відмінність і запропонувала «да пашел ты в баню!» (сміється.).

Перекладати ту, що знається на людських душах

— Що не піддається буквальному перекладу в прозі Марії Матіос?

— Я переклала «Солодку Дарусю» і «Націю». Два роки тому приїхала на Форум, підійшла до Марії і розповіла про свою ідею. Вона трошки здивувалася: «Ви Оксану перекладали? Але ж ми різні!» Все ж таки Матіос погодилася, я вмовила видавців. У Марії треба в першу чергу перекладати глибоководні течії, життя людської душі, драматизм. Не забувати про підтексти. Гадаю, найближчим часом ми нарешті презентуємо «Націю» в Росії. Дуже важлива тема. Ніхто у видавництві не знав, про що пише Марія. Ви можете лише здогадуватися, що у нас говорять про УПА і цей проміжок української історії! Мені Марія ще до опублікування «Нації» писала: «Я подивилася ваше телебачення... Чекають нас, пані Олено, стусани за цю книжку!» (сміється).

Перекладати життя з усіма його мінусами і плюсами

— Чому сьогодні так мало перекладів з української на російську? В Росії немає інтересу до українських реалій і, відповідно, українського слова?

— Петро Вайль (головний редактор російської служби радіо «Свобода». — Авт.) говорив, що йому з українських письменників подобаються Забужко, Прохасько, Андрухович, Подерв’янський, Жадан. Але насправді російською сьогодні перекладені лише Андрухович, Забужко, минулого року в пітерській «Амфорі» опублікували «Депеш Мод» Жадана, харків’янин Завен Баблоян також переклав Наталку Сняданко. І тепер є Матіос. Річ не в інтересі. Просто хтось повинен братися за цю справу і наполегливо її просувати вперед — дуже цього прагнути. Українська література не може не зацікавити: вона розвивається, у ній пульсує життя з усіма його мінусами й плюсами.

— Де ви дістаєте українські книжки?

— Я їх беру в Московській бібліотеці української літератури. Там працює Юрій Кононенко — ентузіаст української книжки. У Москві є ще магазин української книжки — поряд із Українським культурним центром, але вибір там дуже малий.

— На перший погляд, перекласти з української на російську — простяцька справа, звичайні філологічні вправляння. Скільки часу займає професійний переклад?

— Треба зважати на те, кого перекладаєш. Сорок тисяч знаків — один авторський лист — забирають у мене близько тижня. Мені дуже подобається «Біґ Мак» Сергія Жадана. В інтернеті є переклад одного оповідання, де йшлося про радянський час із його плакатами й «усміхненими людьми» — будівельниками, шахтарями... (мається на увазі «Порно». — Авт.) Перекладач добрав найпростіше слово — «усмехающийся». Я би ще подумала над «широко улыбающийся»... Але хай — цей переклад блукає інтернетом. Але щоб зробити книжку, так неуважно не можна. А вам російську перекладати й не треба! Ви ж маєте таку унікальну можливість, користуючись отією колоніальною спадковістю (навколо цього у вас теж багато балачок), читати оригінали.

— Чи сформована на сьогодні в Росії українська перекладацька школа?

— Немає її. Радянські перекладачі не можуть розуміти, відчувати нову українську літературу. Українське коло у нас є: Анна Бражкіна, Андрій Пустогаров перекладає поезію... Віталій Крикуненко — він сам поет, працював в українському посольстві — підготував свого часу «Антологію української поезії». Сьогодні це не робиться. Я сама за вірші не беруся. В «Польових дослідженнях...» переклала кілька поезій, а далі просто робила буквальний підрядник, а в тексті залишала український варіант.

— Кого ще плануєте перекласти, до яких українських проектів хочете долучитись?

— Думаю, що я буду причетною до тільки–но започаткованої серії видавництва «Летний сад» — «Библиотека украинской мысли». Видано великий том праць Лисяка–Рудницького, у проекті — Драгоманов, Петлюра. З того, що точно перекладу, — проза Євгенії Кононенко. Купила Таню Малярчук... Чекаю на новий роман Забужко. Я шукаю письменників світового рівня. Тараса Прохаська свого часу порадила Оксана Забужко, передала в Москву роман «Непрості». Прохасько затягує, як наркотик. Перекладаючи, ти пірнаєш у світ автора. І тоді я подумала: якщо пірну в текст Тараса, — що зі мною там трапиться? Дуже хочу, щоби хтось переклав Прохаська, але моя нервова система такого не витримає — інстинкт самозбереження. Дуже подобається Кость Москалець і його «Вечірній мед». Коли з’явилися перші дві частини, я пройнялася думкою — перекласти. Мені навіть дали його координати. У світ Москальця я можу ввійти і... залишитись там жити. «Вечірній мед» тяжкий, але у ньому є твердиня, є на що стати, є чим дихати.

ДУМКА ПРИЧЕТНИХ

Марія Матіос:

— Повноцінність культури і літератури, зокрема, проявляється і в тому, скількома мовами перекладено кращі взірці її літератури. Робота з Оленою була бездоганною з точки зору співпраці і розуміння. До речі, ця бездоганність стосується і самих видавців, які погоджували зі мною абсолютно все і «приставали» на всі мої пропозиції. Я наперед сказала: переклад або на рівні знавця мови Шукшина, Абрамова, Бєлова, або — ніякого. Карту Західної України запропонувала я. А видавці попросили післямову відомого історика, яку, на моє прохання, написав професор Юрій Шаповал. Для російського читача, наполягали видавці, дуже важливо прочитати про порушені мною проблеми іще й мовою цифр і архівів. Маю ще добрий польський переклад «Нації».

Сергій Жадан:

— Добре, коли українська література просувається на чужі літературні ринки: це свідчить про її конкурентоспроможність. Просто російський видавничий процес, на відміну від нашого, є більш структурованим, тому постійно потребує нових імен, нової крові. Це економіка, тут немає жодної політики. Олена дуже уважний перекладач, себто насамперед вона уважний читач. Більшість моїх книжок польською переклав Міхал Петрик, він «в темі», мабуть, тому йому і вдається адекватно все перекласти. Також доводилось чути багато хорошого про переклад «Історії культури» Клаудією Дате та «Депеш Моду» Юрієм Дуркотом і Сабіною Штьор. Англійською дуже добрі переклади зробила Вірляна Ткач. Білоруською чи не найкраще перекладено: там перекладав Андрій Хаданович. «Депеш Мод» вийшов у пітерському видавництві «Амфора» у перекладі Анни Бражкіної. Видавництво не вказало, що це переклад з української, а оскільки переклад якісний, то ніхто й не помітив, що це перекладна річ.

Оксана Забужко:

— Сьогоднішня Росія тільки–тільки починає відкривати для себе українську культуру — адже колонізатор ніколи не знає колонізованого. Поляки вже можуть собі дозволити кайфувати над «чистим мистецтвом», а росіянам наразі значно важливіше зрозуміти, як то українці спромоглися на Майдан. З пані Марінічевою мені дуже пощастило — вона сама літератор, має те поштиво–трепетне ставлення до чужого тексту, яке позначає тільки людину справжньої культури. Мене взагалі по–англійському називають «language writer», по–німецькому — «Sprachautor» (тобто я — автор, у якого багато важить мова і мовна гра). Таких письменників перекладати важко, але й престижно — це свого роду «тест на зрілість». А взагалі на найближчі півстоліття російські перекладачі з української роботою забезпечені. Зараз страшенні проблеми має зі своїм московським видавцем Віра Агєєва — там готують до друку її монографію «Жіночий простір», і виявилося, що всі щедро розсипані по книжці цитати, від Кобилянської до Загребельного, хоч бери та «пере–перекладай» наново, бо старі радянські переклади на російську — то на 99% просто халтура...