«Гаррі Поттер»: Малкович починає і виграє,

Це інтерв’ю було записане відразу після закінчення презентації сьомого, і останнього, роману про Гаррі Поттера. Директор видавництва «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га», чудовий поет і національний Оле Лукойє, Іван Малкович втомлено сидів у спорожнілому залі Українського дому — перепочивав після півторагодинного підписування книжок і перед відзначенням цієї події в одному з камерних ресторанчиків. На нього вже чекали перекладач Віктор Морозов, прекрасна співачка Мар’яна Садовська з однорічною Гафійкою, дружина Ярина зі скрипкою, художник Кость Лавро і ще кілька людей із ближнього кола.

Із «Гаррі Поттером» закінчили — проект довжиною в кілька років і сім томів закінчився. Українське видавництво виграло світовий чемпіонат із «Поттеріани», а Україна, пробачте за пафос, виграла ціле покоління читаючих дітей. Розмова – за це.

Змагання з цілим світом

— Пане Іване, які у вас відчуття після презентації останнього «Гаррі Поттера»?

— Відчуття повні у мене настануть тоді, коли люди прочитають книжку. І якщо раптом вони скажуть, що це гідний переклад, і що їм подобається те, як ми це зробили, я тоді зітхну з полегшенням і кілька днів не буду приходити в «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Гу», хоча це неможливо. Я би ще хотів послухати критичні зауваження своїх рідних, друзів, колег, як це виглядало збоку. Але, на перший погляд, було так багато дітей, багато преси, і з автографами ми ніби всіх задовольнили... І ця музика сьогодні прозвучала — компанія «Вавилон» купила партитуру і право на виконання. Це вперше наживо в Україні, а може, і в Європі звучала музика із фільмів про Гаррі Поттера. А на виходи головних героїв, перекладачів, звучала мелодія, яка супроводжує вручення «Оскара», — із «Зоряних воєн». І коли почала звучати ця таємнича музика на початку, нам із Віктором підступив до горла якийсь клубок, і я побачив, як наші очі зволожилися. Побачив, як Гегрід іде між симфонічним оркестром, продирається на сцену між людей, які його ще не бачать. Я подумав: «Із Божою поміччю», — і відчув, що все буде добре.

— Із сьомою книжкою були просто партизанські перегони: хто першим видасть, як приспати пильність конкурентів, як перехитрити читачів. Що ви виграли ці змагання, робить вас просто національним героєм.

— Я б не переоцінював значення «Гаррі Поттера», бо це тільки одна з гарних книжок. Це, звичайно, не «Гамлет», не «Фауст», не «Гра в бісер», але це з розряду таких книг як «Шерлок Холмс», «Вершник без голови», які читають всі покоління — запоями, це ті книжки, які дарують легкість читання. Після них ти просто хочеш ще більше читати. Звичайно, добре, що ми виграли цю першість у росіян — такі перемоги дуже важливі. Для мене так само важливо, коли хтось із українців переможе у світі: це дає мені натхнення, я відчуваю, що це справді та країна, яку я собі вимріюю. Знаєте, дуже прикро вразило, що одна російська компанія почала розсилати листівки. Вони пишуть, що це буде наклад 2,5 мільйона, дають американську обкладинку, бо російська буде така сама, як американська, пишуть українською книгою «Гаррі Поттер, сьома книга», не пишуть, що це «смертельні реліквії», бо в Росії вона має іншу назву — здається, «Дары смерти». Це маніпуляція свідомістю: люди думають, що вони замовляють українську книжку, а отримають російську. І не за 49 гривень, як вони пишуть, а ззаду, дрібними буквами, написано: ви ще мусите доплатити за те, те і те, разом воно вийде 60 гривень. Звичайно, якщо хтось хоче купити російську книжку, будь ласка, але я хочу, щоб не купилися інші. Сподіваюся, що наклейка наших голограм все ж таки ускладнить «роботу» піратів, і їм не так легко буде підробити цю книжку.

— Ви змагалися не тільки з росіянами, але і з цілим світом.

— Ми не те щоб змагалися. Я написав на книжці: знову українці чи не найперші отримають цю книжку — я ще не знав, чи ми будемо перші, другі чи п’яті. Вийшло, що ми — перші. Єдине, чого ми не дотримались, — сказали, що презентацію зробимо 28–го, а зробили 25–го. Але я думаю, що це добре. Ми не могли втримати ринок — почали з–під поли продавати. Дуже прикро, що люди не можуть дотримати слова: ти все робиш, даєш можливість заробити... Кожний, хто отримував наші книжки, мав документ, що продаж ми дозволяємо з 25–го.

— Усі підписували угоду?

— Підписували тільки головні дистриб’ютори. Я якось звик довіряти людям. І якщо я їм даю шанс такий хороший — цю книжку, вони заробляють набагато більше, ніж видавці, чому не дотримувати слова? У нас найдешевша в Європі ціна, хоча змушували піднімати ціну, бо на Заході не розуміють, чому у нас машини коштують дорожче, а книжки в п’ять разів дешевші. Там така книжка коштує десь 180—200 гривень.

Трудоголіки і фанати

— Ви маєте якісь автографи Джоан Роулінг, книжки з її автографами.

— Я маю її автограф на кожній угоді і на кожній додатковій угоді — вона підписує власноручно, у неї дуже складний і дуже красивий підпис.

— Ви маєте право на український переклад «Гаррі Поттера» по всьому світу, чи десь за кордоном продаєте ці книжки?

— Безросередньо ні, цим займаються дистриб’ютори. Але я знаю, що наші книжки є по всьому світу, люди везуть і продають там. У мене багато друзів живе у Польщі, і я знаю, що дитині там часто буває некомфортно, бо їй кажуть: ну, Україна, от ми поляки, а ви такі–сякі. І коли проходить «Гаррі Поттер», вони кажуть: ага, а у нас є «Гаррі Поттер» українською, а у вас буде аж за 3—4 місяці — у них виходить у січні. І вони на цей час королі. Вони відчувають, що це наша держава, що ми змогли видати перші.

— Які чинники дають вам перевагу у швидкості? Фанатизм перекладача і редакторів, робочий день яких не контролюють профспілки чи ще щось?

— Розумієте, ми дуже давно знайомі з Віктором, і ми розуміємо, наскільки це важливо для дітей. Віктор — трудоголік, він людина слова, я знаю, що він усе зробить, щоб ця книжка була швидше. Я дуже вдячний Олексі Негребецькому, у якого, крім нас, дуже багато справ. Дуже важлива його роль як редактора, він прикрашає цю книжку своїми перлинами перекладацькими. Я іноді «наїжджав» на нього, що він запізнювався, а він казав: я встигну. Я вже часом і не вірив, та на другий день мені на комп’ютер приходило два розділи.

— Розкажіть, як це було технологічно: Віктор Морозов перекладав один розділ, пересилав його Негребецькому, потім хто читав?

— Віктор перекладає розділ, пересилає Негребецькому, Негребецький пересилає мені. Я маю Вікторів переклад і поредагований, дивлюся на той і той і роблю третю версію. Якщо там щось незрозуміле, тоді з’ясовую в оригіналі, обговорюю з ними, і ми думаємо, як краще це зробити. І так розділ за розділом. Тоді беруться Яся Стріха, Тарас Малкович, коректори читають, вони ще дають свої зауваження. Тоді ще діти читають повністю, коректори два рази, і вже готовий текст повністю перечитує Віктор. А наприкінці ми з Віктором звіряємо всі імена — на це потратили півтора дня.

— Владислав Єрко читав роман?

— Цього разу читав, тобто його дружина була зобов’язана вголос читати. Він відчув ажіотаж, як у світі це все серйозно, і почав хвилюватися. Каже: слухай, у вас уже якісь розділи перекладені? Кажу: ще тих моментів, де можна щось малювати, нема. — «Давай, що є, мені Світлана буде читати».

— А попередні книжки?

— А в попередніх книжках йому розповідали сюжет, і він замальовував деякі епізоди.

— Але, крім творчих людей, ще є типографські...

— Білоцерківська фабрика пішла нам назустріч, я їм дуже вдячний за це, припинила всі свої друки і працювала тільки на нас. Вони мали працювати місяць із гаком, а вклалися в три тижні — працювали в три зміни. Четвертого ми віддали їм першу партію, а 18–го отримали перший наклад.

— Український фан–клуб запаролив сайт, на якому вони обговорювали прочитане англійською. Але ж знайшлися інші вундеркінди, які переклали шматками сьому книжку і «вивісили» в інтернеті. З ними вам не вдалося домовитися?

— Це сталося, коли ми готувалися до здачі «Гаррі Поттера і смертельних реліквій», уже коректори читали. Я міг відітхнути, і тут син мій натрапив в інтернеті на цей переклад. Я почитав кілька розділів, серед цих дітей є доволі талановиті. Я дуже радів як письменник, що це був український переклад, бо в інтернеті був російський, а українського не було. Я почекав кілька днів, а потім написав їм листа: що я дуже радію і думаю, колись будемо співпрацювати з кимось із вас, але ви вчинили нічим не краще, ніж один відомий український політик, який крав шапки. Бо тоді як невеличка «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га» платить дуже великі гроші за можливість перекласти, ви, як Пилип із конопель, вигулькуєте і порушуєте всі міжнародні норми. Прошу вас зняти до презентації текст. Вони зняли. Я їм подякував, запросив на презентацію і сказав, що всім подарую книжки. Вони побоювалися: ви там нас не пов’яжете? Я кажу: дітки, та я ж вам слово даю, і дуже тішуся, що ви переклали українською мовою.

«Лондон ми вже «взяли»

— Українські видавці — люди заздрісні. Вони, наприклад, кажуть таке: звичайно, Малкович знайшов золоту жилу і тому такий успішний. Що ж він буде видавати, як Роулінг закінчить писати про Гаррі Поттера? У вас є відповідь на це запитання?

— Я підтримую всіх українських видавців, які якісно видають українську книжку, але якщо задуматися... Це не моя була думка, це мені написали в листі: страшно подумати, що цей твір потрапив би такому чи такому видавництву, що б вони з ним зробили. Ми б і далі читали російською мовою. Можливо, у цих словах і є певна правда. Ми доклалися дуже серйозно і відповідально, може, тому воно й стало успішним.

Розумієте, у світі немає зараз такої книжки, як «Гаррі Поттер», хоча всі вдають, що от у нас є свій національний «Гаррі Потер», це такий ренесанс читацький і всі пишуть свого Гаррі Поттера, це стало мірилом. Але нікому не вдається написати подібну книжку. Ми раді, що маємо права на Роалда Дала, який є учителем Джоан Роулінг, між іншим — це дивовижна, прекрасна література, яка може виявитися вічнішою за Гаррі Поттера. Ми видали «Чарлі і шоколадну фабрику», «Матильду», до кінця року видамо «Джеймс і гігантський песик», всього 5 його книжок — по книжці в рік. Я не можу всіх виказувати наперед, бо зараз такий світ... Ви ж знаєте сумну історію, яка трапилася з виданням «Маленького принца», тому краще мовчати. Мені здається, що треба зробити ставку на українських авторів, я частину свого життя трачу на читання цих рукописів і дуже сподіваюся, що нарешті на щось натраплю вартісне. От як Володимир Рутківський, автор «Джури козака Швайки», наступного року вийде його нова, не менш цікава книжка.

— Але назв у вас усе–таки малувато.

— «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га» вона і є «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га», ми беремо не кількістю, а якістю. Кольорові проекти робляться дуже довго. Я думаю, що наступного року ми видамо другий том «100 казок». У нас є такі лонг–селери, які будуть читатися всіма поколіннями. «Абетки» ми вже продали тисяч триста чи й більше.

— Малюнки Єрка до «Гаррі Поттера» не матимуть продовження у вигляді якогось візуального проекту?

— Різні є плани, але я не знаю, як усе повернеться. Не будемо загадувати.

— Може, вже час «узяти» Лондон?

— А ми «взяли». У нас «Снігова королева» була там у трійці кращих різдвяних продажів 2005 року.