Виборча притча про вудку та рибку,

Завтра настане нове випробування для українського громадянина — випробування вибором свого майбутнього. Аби правильно вибрати, громадянин України має знати, перед яким вибором його поставила історія, тобто з чого він мусить вибирати і яким критерієм при цьому користуватися.

Дилема з часів давньоримських

Як завжди у подібних випадках, історія ставить народи перед дилемою: або вибрати, образно кажучи, «рибку», або — «вудку». Вибрати «рибку» означає «купитися» на те, що пропонують політичні партії, які хочуть зберегти корисний для них стан кримінальної експлуатації народу. Так, зокрема, чинили лідери ще в Давньому Римі, пропонуючи плебсу «хліб і видовища», аби утримувати його й надалі у покорі. Чим це закінчилося — усім відомо: падінням колись могутнього Риму. Такий закон історії — народ, який вибирає «рибку», а не «вудку», приречений на деградацію, а держава при цьому — на руйнацію. Воістину: бійтесь данайців, що дари вам приносять.

Зовсім інше означає вибрати «вудку». Народ, що вибирає «вудку», підтримує таким чином ті партії, які ставлять собі за мету створити у суспільстві новий, прогресивний соціальний порядок, за якого усуваються умови для кримінальної експлуатації людей. Коли кожен громадянин має свою «вудку» і ловить на неї сам для себе «рибку», тоді стає неможливим порядок, за якого можна «купувати» цього громадянина за рахунок краденої в нього ж «рибки». На цьому засновується прогресивний соціальний порядок, із яким несумісною є кримінальна експлуатація людей, що, зокрема, існує нині в нашому суспільстві.

Як зробити правильний вибір

Зробити правильний вибір між «рибкою» і «вудкою» можна тоді, коли громадянин має належну соціальну (політичну, економічну, правову, моральну) культуру, в т.ч. культуру соціального вибору. Існує наступна закономірність: яка соціальна культура громадян — таке і їхнє життя. У цьому можна переконатися, якщо порівняти соціальну культуру, наприклад, шведів і українців. В Україні життя може бути таким, як у Швеції, тоді, коли соціальна культура пересічного українця стане такою, як у пересічного шведа.

Із дилеми «рибка чи вудка» має бути виведено методику правильного вибору майбутнього. Слід усі українські партії поділити на два типи: партії «рибки», які здатні лише манити виборців ілюзорним підвищенням зарплати і пенсій; і партії «вудки», здатні забезпечити в Україні соціальний порядок європейського типу, коли громадяни можуть користуватися «вудкою» для створення самими власного добробуту.

Якщо виберемо партії, які манять нас «рибкою», тобто підвищенням зарплати, пенсії, зниженням цін на товари і послуги тощо, без створення в Україні нового, антикримінального соціального порядку, — то знаймо: їхня «рибка» — це облуда, спрямована на те, щоб отримати владу для власної користі. Обіцянка створити громадянам благополуччя шляхом підвищення зарплати і пенсій в умовах збереження того соціального безпорядку, який ми маємо сьогодні в Україні, ніколи і ніким не може бути виконана. Бо це суперечить природним законам соціального життя. Те саме стосується, наприклад, популістської політики низьких цін на імпортний газ. Згідно з природними законами економіки, громадяни України житимуть краще лише тоді, коли зможуть платити за газ за цінами світового ринку, як фіни чи німці. Будь–яке штучне зниження цін шляхом якихось політичних домовленостей неодмінно обернеться новим злом для українських обивателів.

Одним із найкращих індикаторів «економіки для громадян», а не «економіки для олігархів за рахунок громадян», можуть слугувати й ціни на землю та житло. Сьогоднішні ціни на них в Україні дають підстави для висновку, що існуючий соціальний безлад перетворить будь–які маніпуляції з підвищенням зарплати і пенсій на користь «економіки для олігархів за рахунок громадян».

Якщо виберемо партії, що пропонують «вудку», тобто партії, які хочуть і знають, як створити в Україні шляхом реформ антикримінальний соціальний порядок, — то отримаємо шанс жити по–європейськи. Будемо самі себе забезпечувати «рибкою», не чекаючи, що нас, як рабів, хтось годуватиме зі своїх рук за нашу покірність. Лише зі створенням такого соціального порядку в Україні можливе становлення «економіки для громадян». Тому таким симптоматичним є факт протидії входженню України в НАТО та ЄС із боку тих, хто зацікавлений у збереженні існуючого «бєспрєдєла»: членство в євроатлантичних структурах пов’язане з упровадженням в Україні антикримінального порядку європейського типу.

Отже, слід зробити висновок: головну загрозу нашій національній безпеці слід шукати у наших головах: яка в них соціальна культура — така й наша безпека. Вибравши «рибку», маємо знати, що таким чином ми вибрали самі собі небезпеку.

Класова боротьба по–новому

Теперішня ситуація в Україні свідчить про драматичну помилку Карла Маркса щодо соціальної експлуатації і класової боротьби: насправді експлуататорським класом є не буржуазія, а різноманітні впливові злочинці — мафіозі, псевдопідприємці, корумповані політики і посадовці, шахраї різного роду та інший нечистий на руку люд, що паразитує за рахунок своїх ближніх. І класова боротьба сьогодні — це боротьба між «класом злочинців» і «класом незлочинців». Тому, зокрема, гасло про «відділення бізнесу від влади» є невдалим і має бути замінено гаслом про відділення криміналітету від влади.

Доля народу залежить від результату «класової» боротьби між злочинцями і незлочинцями. Цим результатом має бути встановлення в Україні нового, антикримінального, соціального порядку.

Відтак можна сформулювати критерій вибору, своєрідну «бритву Оккама», для українського виборця: відтяти із виборчого списку, наче бритвою, всі партії, що манять нас «рибкою», і голосувати за партії, здатні надати нам можливість користуватися європейською «вудкою».

То що вибираємо, панове виборці: «хліб і видовища» зі збереженням старого кримінального порядку чи новий соціальний порядок європейського типу? І ще запитання — до політичних партій: чи є така партія, яка хоче й може «роздати вудки»?

Олександр КОСТЕНКО, доктор юридичних наук