Кити помирають останніми

Якщо ви, їдучи власним автомобілем українськими міжрайонними «автобанами», раптом починаєте старанно пригальмовувати біля густих розсипів цукрових буряків на проїжджій частині, то ця ситуація свідчить про два моменти: неподалік розташовується один із вітчизняних переробних заводів, а у країні стартував черговий сезон варіння солодкого піску. Нинішній сезон, як, втім, і минулий, розпочався на тлі загрози перевиробництва, проблем зі збутом допотопних підприємств, частина з яких традиційно «закінчує свої дні» у міжсезоння, так і не дочекавшись нового завозу буряків. Два нових нюанси, які з’явилися у сезоні–2007, — вірогідність скасування мораторію на продаж землі та ймовірний вступ України до СОТ, також не вселяють цукроварам надій на краще: галузь наразі упевнено котиться до прірви.

Шалений суспільний інтерес до такої, здавалось би, «технічної» теми можна, мабуть, пояснити не лише пафосом до «цукорниці Європи», а й живим інтересом чиновників та різноманітних експертів — як зуміли вони та їхні попередники так блискавично й ефективно звести на фактичний «нуль» потенціал «цукрового Кувейту»?

Кидайте до чаю більше цукру — рятуйте Україну!

...Цьогорічний сезон почався пізніше, ніж зазвичай — через погану погоду. Станом на минулий тиждень українські цукрові заводи виробили 27,5 тисячі тонн цукру з буряка нового врожаю, що на третину менше, ніж за аналогічну дату минулого року.

За даними національної асоціації цукровиробників України «Укрцукор», на заводи надійшло понад сiмсот тисяч тонн буряку нового врожаю, з них майже половину вже перероблено. З 26 цукрових заводів, які 1 вересня розпочали сезон, переробляють буряк лише 22. Чотири вимушені були зупинитись — через відсутність буряку — його збирання гальмують дощі, які час від часу навідуються то в один, то в інший регіон.

Так, наприклад, погода традиційно заважає аграріям Тернопільщини — на минулий тиждень тут зібрали лише чотири відсотки від посіяних площ. Не поспішають виробники й в інших областях. На минулий тиждень агропідприємства Харківської області зібрали 1,46 тисячі гектарів цукрового буряка, тобто три відсотки від запланованих 46,8 тисячі гектарів.

Загалом же по Україні з буряків цьогорічного врожаю очікують виробити близько 1,7—1,8 мільйона тонн цукру. Це приблизно стільки ж, скільки «з’їдає» наша держава за сезон. Але не варто забувати про так званий перехідний залишок — цукор, що залишився від минулого сезону. Такого залишку — мільйони тонн. І саме його в нашому випадку мають на увазі видатні вітчизняні цукровари, коли кажуть про перевиробництво.

Ринок може не рипатися: усі папери — в уряді

Торік, як ми пам’ятаємо, Україна виробила більше цукру, ніж могла спожити, і ціни одразу впали до 2,3 тисячі гривень за тонну. Це призвело до зниження прибутків у галузі, а відтак — до скорочення посівів цукрового буряка на 18 відсотків. Дрібні й середні підприємства з виробництва цукру при цьому виявилися на межі банкрутства, а деякі пройшли цей тернистий шлях до кінця — деякі цукрозаводи, не отримавши очікуваних прибутків, уже ніколи не увімкнуть свій конвеєр. Експерти відзначають, що такий сценарій може повторитись і цього року.

Щоб втримати ситуацію під контролем, Міністерство агропромислової політики не сиділо, склавши руки. «З одного боку ми маємо цілком визначену ситуацію з точки зору документів, які повинен був видати Кабінет Міністрів та МінАП. Визначені мінімальні ціни», — розповідає профільний міністр Юрій Мельник. За його словами, мінімальна ціна на цукор з ПДВ становить 2500 гривень за тонну, а на цукровий буряк — 170 гривень. «Ціни узгоджені з товаровиробниками. Як мінімальні, вони спрацюють, я в цьому переконаний», — зазначає голова аграрного відомства.

Втім до порушників урядових постанов, як це не дивно, планують ставитися лояльно. Так, віце–прем’єр Віктор Слаута, який курує агропромисловий сектор, повідомив, що уряд має намір скасувати штрафні санкції заводам, які продаватимуть цукор нижче мінімальної ціни.

Сімсот мільйонів — і пацієнт в реанімації

Від можливого перевиробництва галузь зазвичай рятували державні закупівлі. Ще на початку вересня аграрний міністр заявляв, що Аграрний фонд планує викупити 220 тисяч тонн цукру для стабілізації ринку. При цьому чесно додав: для цього Аграрному фонду не вистачає близько 500 мільйонів гривень. Аби внести зміни у держбюджет і таки «вибити» гроші для цукроварів, треба рішення парламенту...

Згодом уже про 250 тисяч тонн цукру казав віце–прем’єр з питань АПК Віктор Слаута. За його словами, треба виділити 700 мільйонів гривень. «Такий крок призведе до скасування давальницької схеми», — вважає Слаута. Розпочати закупівлі планувалось до середини вересня, проте нестача коштів не дала можливості втілити цей план.

Минулого ж тижня віце–прем’єр удосконалив свій прогноз. «Ми знімемо з ринку 250 —300 тисяч тонн цукру», — виголосив він. За його словами, закупівлі цукру в продовольчий резерв заплановані на третю декаду жовтня. Також віце–прем’єр відзначив, що Аграрний фонд все–таки має кошти на закупівлю цукру, у тому числі за рахунок коштів, зекономлених на закупівлях зерна.

Весь нюанс — у процедурі

Існує ще один делікатний метод втримати ціни — запровадити квоти на поставки цукру на внутрішній ринок. Так звана квота «А» на сезон з вересня нинішнього по серпень наступного року становить 2,04 мільйона тонн. 1,740 мільйонів МінАП розподілило між 109 цукровими заводами. Аграрний міністр Мельник вважає, що така ініціатива дозволить утримати гуртові ціни на цукор вище мінімальних — 2,5 тисяч гривень за тонну.

Учасники ринку ініціативу Юрія Мельника не схвалюють. Виробники цукру називають таке квотування неринковими нормами, які можуть призвести до серйозних порушень у роботі всієї галузі. Головний нюанс — чи достатньо «прозорим» буде конкурс на отримання квоти. Бо якщо чиновник даватиме дозвіл, користуючись лише власним баченням, то, окрім нового витка корупції, нічого доброго це не дасть. Крім того, не зрозуміло, як будуть здійснюватися відвантаження промисловим споживачам, які закуповують великі партії. Мовляв, якщо замовник схоче збільшити відвантаження цукру, то завод змушений відмовляти, через квоту. «А що робити, якщо в жовтні підприємство повинне віддати банку 10 тисяч гривень, а цукру йому дозволено продати тільки на 2 тисячі?» — обурюється генеральний директор «Української продовольчої компанії» Сергій Ситников. Він вважає, що нова норма призведе до зупинки програм з реконструкції підприємств і заморозить виплати заробітної плати.

Мексика — наш орієнтир!..

Незалежні експерти, як це не дивно, зовсім не вважають, що цукрова галузь в Україні ... видає «на–гора» так багато продукції. «Перевиробництво починається, коли обсяг продукції на 35 відсотків перевищує цифру внутрішнього споживання, — заявив директор аналітичної агенції «ААА» Сергій Наливка газеті «Бізнес». — У нашому варіанті для так званого перевиробництва цукрова галузь має виробляти 3,2—3,3 мільйона тонн. А це — фантастика». За його словами, просто цукрова галузь вперше за довгий час стала профіцитною, і жодною кризою тут не пахне. «Просто українські цукрові компанії вже встигли забути, що таке конкуренція, маркетинг, реклама і ефективний продаж», — сказав пан Наливка. Як приклад, він наводить ситуацію в молочній галузі, де виробництво у 2,2 раза перевищує внутрішнє споживання. Але ніхто не робить із цього трагедії. Інші фахівці також вважають, що цукровари штучно нагнітають паніку на ринку, аби «вибити» комфортніші умови для своєї роботи.

Посилення конкуренції, яке в нас охрестили перевиробництвом, на руку великим компаніям, які мають власні поля для вирощування цукристих та можуть дозволити собі придбати нову техніку, збільшуючи у такий спосіб рентабельність. Ера маленьких цукрозаводиків у нас, як і в усьому світі, остаточно закінчується. Втім, великі, за українськими мірками, компанії — це просто жалюгідна дрібнота в порівнянні з транснаціональними структурами, які невдовзі можуть прийти на вітчизняний ринок. Керівник однієї із найбільших український компаній, що займаються цим бізнесом, чесно заявив, що він з острахом очікує на прихід до нас іноземних корпорацій. Найбільша перешкода для «транснаціоналів» — відсутність ринку землі: брати в оренду паї у загадкових східнослов’янських селян не буде жоден із серйоних «фірмачів». Але, як тільки буде скасовано мораторій, крига може скреснути. Нинішні власники орендованих паїв, звичайно, намагатимуться викупити землю, у яку вони вклали чимало зусиль і коштів. Але багаті іноземні компанії завжди зможуть заплатити на десять доларів більше.

Роль держави в цьому процесі — створити механізм, який би дозволив і залучити інвестиції, і не продати задешево національне майно багатим гуртовим покупцям. Сумніви викликає навіть не кваліфікація наших чиновників, які можуть не зуміти створити відповідне законодавство, а їхній відчайдушний потяг до хабаря.

Острах у виробників цукру викликає і можливий вступ нашої держави до СОТ. На західному ринку, одностайно заявляють експерти, цукроварам робити нічого — якість поза будь–якими рамками. А конкуренція всередині країни, скоріше за все, нагадуватиме бій боксера–професіонала з юним спортсменом–гуртківцем, який ніяк не може придбати собі нові боксерські рукавиці. Якщо в них на полях — нова техніка, то наші селяни зазвичай тільки підрихтовують старенькі «Ниви». Якщо пересічний український фермер «збирає» з гектара 2,5 тонни цукру, то «просунутий» в аграрній сфері француз — 12—14 тонн. Найбільші цукрові холдинги, які вийшли на рівень восьми тонн, вважають це величезним досягненням. Але розуміють, що встояти у «битві титанів» їм буде нелегко.

Глобальне міркування вітчизняних чиновників, навіть на найвищому рівні, переважно не виходить за межі одного сезону. Як вони діятимуть в описаній вище ситуації, ніхто з урядовців поки що не розповів. Тим часом один із керівників галузі видав майже геніальну фразу: «Ех, була би якість нашого цукру хоча би на рівні мексиканського, біди би ми не знали...».