Якщо ви, їдучи власним автомобілем українськими міжрайонними «автобанами», раптом починаєте старанно пригальмовувати біля густих розсипів цукрових буряків на проїжджій частині, то ця ситуація свідчить про два моменти: неподалік розташовується один із вітчизняних переробних заводів, а у країні стартував черговий сезон варіння солодкого піску. Нинішній сезон, як, втім, і минулий, розпочався на тлі загрози перевиробництва, проблем зі збутом допотопних підприємств, частина з яких традиційно «закінчує свої дні» у міжсезоння, так і не дочекавшись нового завозу буряків. Два нових нюанси, які з’явилися у сезоні–2007, — вірогідність скасування мораторію на продаж землі та ймовірний вступ України до СОТ, також не вселяють цукроварам надій на краще: галузь наразі упевнено котиться до прірви.
Шалений суспільний інтерес до такої, здавалось би, «технічної» теми можна, мабуть, пояснити не лише пафосом до «цукорниці Європи», а й живим інтересом чиновників та різноманітних експертів — як зуміли вони та їхні попередники так блискавично й ефективно звести на фактичний «нуль» потенціал «цукрового Кувейту»?