Ублюдки реклами не потребують, або Гей, малиновий стяг несе

Так трапилося, що першу частину нинішньої передвиборчої кампанії — із розгортуванням бігбордів та іншими карнавальними дійствами — я прогавив. Шкода, звичайно, але в цей час пощастило бути в країні, де вибори ще не на часі. Тому, повертаючись додому, дуже хвилювався.

Треба сказати, що я завжди хвилююся, коли повертаюся в Україну з якогось закордоння. Маю таку ваду, можна сказати, фрейдистський комплекс: під час першої моєї поїздки на Батьківщині сталося ГКЧП, в одну з наступних — запровадили гривню, потім тільки виїхав — дефолт у Росії, і рідна грошова одиниця відчутно подешевшала. А нині взагалі — вибори на носі, «наші», «ваші», третіх сил — на вибір, ну мало який катаклізм чекає тебе за синьо–жовтим прикордонним стовпом!

І тільки–но чоловік у зеленому кашкеті підняв смугастий шлагбаум, я почав напружено вдивлятися у тиху українську ніч. Відразу за КПП гордо височів бігборд. Я напружив зір і прочитав перше за довгих два тижні слово рідною мовою — «ублюдки». Під ложечкою щось тихо защеміло, чомусь одразу захотілося назад — ну Господь з ними, з тими тридцятьма годинами дороги! Втім самі «ублюдки» реклами не замовляли — слово, яке знайдеш не в кожному словнику, використали «вільні демократи», аби показати власну велич, рішучість і значимість. Що не дадуть вони, демократи Бродського, цим... самі знаєте кому, виношувати свої чорні задуми.

Дешево і сердито

Зовнішня політична реклама–2007 яскраво свідчить тільки про одне — що грошей у неї вирішили багато не вкладати. Якщо платити «за стовпи» так чи інакше доведеться, то на креативі економлять майже всі політичні сили. «Заощаджують гроші на суди», — вже давно вирішили політологи. Але люди з числа не політтехнологів, а електорату, що їздять дорогами та вбирають у себе це буйство фарб і убогість думки, починають шукати в написаному глибинний зміст. І не знаходять!

Промінчик сонця в цьому мороці ночі — Олександр Волков зі своєю «КУЧМОЮ». Картинка — супер! Ось ця зігнута у лікті велика і товста рука, кругле обличчя з сумними очима. Текст на самому бігборді уже можна не читати: електоральну нішу, яку готувала для себе наша Вєрка Сердючка, пан Волков зайняв у стилі «цигель–цигель, ай–лю–лю»!

Інші політсили дивують. «Наша Україна» з плакатів б’є в одну точку: скасуємо недоторканність депутатів, зробимо всіх рівними перед законом. Це, прошу вибачення, соціологи так порадили? Мовляв, збирається середня сім’я за столом — і розмови переважно про недоторканність небідного Івана Івановича? А про олію, на яку грошей у магазині не вистачило, так, між іншим?

Від «візуалки» Партії регіонів аж дух перехоплює. Не інакше, інопланетяни ідеологією у штабі завідують. Бо американець Пол Манафорт, той, що в Януковича головний за створення іміджу, навіть якщо він із преси тільки «Чикаго трибюн» за ранковою кавою читає, не може бути настільки відірваним від ситуації у країні своєї трудової активності. Ну які, друзі мої, ви бачите тут «Стабільність і добробут»? У кого — Януковича, Азарова, Ахметова, Манафорта? Ну в кого тут життя поліпшилося, хто це своє майбутнє має захищати? Дорого б заплатив, щоб побувати на засіданні, де «регіонали» затверджували агітаційну стратегію. Дуже вже мене цікавить, яку установку давали в низи: «робіть, що хочете, піпл все схаває» чи, може, це якась внутрішня корпоративна реклама, яку через непорозуміння вивісили для народу?

«Гасла від Васі з водокачки»

Але найбільший оригінал — це, звичайно, мальований Литвин. Як гуманіст вношу пропозицію: автора його бігбордів звільнити з робити і направити на перекваліфікацію за державний рахунок. Якщо цей автор, звичайно, не сам кандидат. Ось, наприклад твердження великими літерами, що Литвин зупинить розкрадання землі. Не смішіть! Литвин — щось зупинить?!! Та я на місці водія не зупинив би навіть своє авто, якби цей політик у формі махав у мій бік смугастою даїшною паличкою. Висловлюючись театральними термінами, за амплуа Литвин — герой–коханець, але аж ніяк не агент 007.

Є в цій передвиборчій кампанії і свій трагічний герой Гамлет, щоправда, не той, про кого писав Шекспір, а той, що його талановито змалював Лесь Подерев’янський. Це суворий Василь Цушко на малиновому тлі. Народ, який досі читав про Цушка лише на парканах, зараз може бачити «героя» в лице. Текстівка про «ющенків та їхніх подільників» (саме так, Ющенко — з маленької літери, Цушко — з великої) викликає ступор.

При дорозі, якою я щодня їжджу на роботу, намальовані два таких Цушка — на відстані двадцять метрів один від одного. Якщо першого наполовину закриває листя, то другий — як контрольний постріл у голову — примушує це читати.

Мій польський досвід

У цьому місці автор мусив би сказати про агонізуючу Соцпартію, про рівень культури міністра МВС, про цінності у суспільстві, повагу, увагу та інші вічні категорії. Але я дуже не люблю пафос і зовсім не терплю патетики. І тому розповім про цікавий епізод на українсько–польському кордоні — ще коли сусідньою країною керував Александр Кваснєвський.

...Черга була великою, автобус — звичайний рейсовий «Ікарус» із великою кількістю дрібних контрабандистів, що ховали під штани цигарки та спирт. Польські митники та прикордонники нервували з двох причин: їм довго не збільшували заробітну плату, а начальство, уявіть таке нахабство, у цей день приїхало на кордон перевіряти роботу. Митники та прикордонники по той бік кордону, як і інші категорії держслужбовців, тоді дуже не любили свого президента Кваснєвського. Один із моїх сусідів, сільський дядько з амбіціями психолога, вирішив цим фактом скористатися. Він підійшов до митника і по–дружньому, старанно посвистуючи в кінці кожного польського слова, заявив: ось, мовляв, співчуваю тобі, брате, — із таким главою держави нелегко вам... Митник відреагував несподівано. Він рвучко взяв до рук паспорт дядька і на високих нотах виголосив монолог. Суть його промови зводилася до того, що якщо наше, ПОЛЬСЬКЕ, суспільство невдоволене чимось і навіть наші кращі сини та дочки пишуть про це у нашій, ПОЛЬСЬКІЙ, пресі, то це наші внутрішні справи і аж ніяк не значить, що ви, шановний хамовитий госте, можете собі дозволити ображати мого президента. Він так і сказав: «Мого президента!». І додав, що якщо цей «цигарковий» дядько не замовкне, він, митник на державній службі, забере цей паспорт і своїми повноваженнями заборонить дядькові в’їжджати до країни. «Маю таке право!» — це була його остання фраза перед тим, як надовго закритися у своїй будці.

Я про це навіть у путівниках читав: поляки — дуже гордий і патріотичний народ.