Фатімські пастушки: Лусія, Францішко і Жасінта.
90 років тому на двох крайніх точках Європи — у Португалії і в північно–західній частині Росії — з травня по жовтень відбувалися дива. У глухому португальському селі Фатіма троє неписьменних дітей–пастушків щомісяця бачили явлення Матері Божої, яка закликала жити в простоті й правді й повідала, що з Росії виплеснеться на весь світ безбожництво і буде найкривавіша війна. З російського міста на Неві, куди у квітні 1917 року прибув Ленін «робити революцію», ширилися чутки про грядуще «царство свободи». Фатімські віщування видавалися сумними, петроградські — напрочуд веселими. Поки обоє не звершилися і проявилися вповні.
«Святий отець пройшов через велике напівзруйноване місто і, пригнічений болем і клопотом, молився про душі людей, чиї тіла зустрічав на шляху. Зійшовши на гору, він опустився біля хреста на коліна»... Тут його убили солдати, і довкола так само вмирали інші єпископи, священики і світські люди різних суспільних прошарків... Це — з одкровення, явленого пастушкам у Фатімі у липні 1917–го. Троє португальських дітей вперше дізналися, що існує Росія і за неї треба молитися, бо там визріває жахіття. Перед нашими ж очима постають Соловки з сотнями могил священиків і світських людей, розстріляний більшовиками у 1918–му митрополит Київський Володимир, і згодом — митрополит Української автокефальної православної церкви Василь Липківський, тисячі православних і католицьких священиків і єпископів по всіх теренах радянської країни...
Перше явлення Діви Марії у Фатімі сталося 13 травня 1917–го. Відтоді упродовж півроку 10–річна Люсія, 7–річна Жасінта й 9–річний Франціско 13–го числа кожного місяця бачили Богоматір, яка через них передавала свої пророцтва. Інші люди, яких збиралося в час явлення щораз більше, бачили лише білу хмарку, «дощ» зі світляних пелюсток, а останнього дня, 13 жовтня, — дивовижний «танець сонця», про який писали всі португальські газети. Втім, багатьох, хто спостерігав диво, кпинили сусіди, і навіть рідні батьки не завжди розуміли, що коїться з їхніми дітьми. Тому три основні пророцтва діти назвали «таємницями», і про них не розповідали нікому.
Францішко і Жасінта померли малими. Лише в 1929 році Лусія Душ Сантуш, яка стала черницею і продовжувала бачити внутрішнім зором нові послання, зважилася розповісти про них церковній владі.
Першою частиною відкритої таємниці було бачення пекла, другою — повідомлення про можливу війну. Третя таємниця, що стосується замаху на Папу Івана Павла ІІ 13 травня 1981 року, була оприлюднена аж 13 травня 2000–го у Фатімі після літургії, присвяченої беатифікації фатімських пастушків. До цього дня про неї знали три особи: Іван Павло ІІ, префект Ватиканської конгрегації науки віри та 93–річна сестра Лусія (запис про це одкровення черниця прислала в 1959 році Папі Івану XXIII в запечатаному конверті). Замах стався того ж числа і в той же надвечірній час, коли й перше явлення Божої Матері в Фатімі.
У 1929 році у новому явленні Люсії Божа Мати сповістила, що в Росії припиниться переслідування людей і поширення лжевчень тільки тоді, коли люди там знов навернуться до Бога. Можна зрозуміти португальських церковнослужителів, які не надто дослухалися до черниці. Не знали ж вони, що в 1929–му в СРСР почалася колективізація, розкуркулення, Голодомор в Україні, а по всіх «республіках–сестрах» — убивства й руїни. Аж у 1937 році єпископ з Лейрії написав до Папи Римського про об’явлення в Фатімі, пов’язуючи з ним спасіння Португалії від безбожництва, незважаючи на близькість до Іспанії. 1939 року Лусія Душ Сантуш повідомляла про нове одкровення. Восени того ж року у Бресті марширували на параді нацисти з комуністами, відзначаючи початок війни за світ...
2 грудня 1940 року Лусія особисто написала до Папи Пія ХІІ про свідчення різних років. 8 грудня 1942 року (у день святкування непорочного зачаття Діви Марії) Папа Пій ХІІ у соборі Св. Петра у Римі посвятив світ пренепорочному серцю Богородиці, з особливою згадкою про Росію.
Проте по завершенні кривавої війни комуністичний вірус посунув світом. Тим часом світ з болем визрівав до єдності, а удосконалені інформаційні технології розносили по всіх усюдах і комуністичну пропаганду, і правду про те, що відбувається в СРСР.
7 липня 1952 року Папа Пій ХІІ у день пам’яті слов’янських святих першовчителів Кирила і Мефодія звернувся з особливим апостольським посланням до народів Росії, з посвятою їх пренепорочному серцю Богоматері. Окремий розділ цього послання присвячений стосункам між Римом і Стародавньою Руссю. Річ у тім, що у 1952 році Захід не пам’ятав про Київ. Проте послання стало важливим кроком до єднання католиків і православних. Папа Пій ХІІ уперше в історії визнав, що вина за розділення християн лежить не лише на східних братах.
«Я зрозумів, що єдиний спосіб уберегти світ від війни, від атеїзму — навернення до Бога згідно з Фатімським посланням», — сказав Іван Павло ІІ, коли вижив після замаху 13 травня 1981 року. 9–міліметрова куля, вилучена хірургами з тіла понтифіка, за висловом професора Кручітті, «пронизала тіло Святішого Отця, дивним чином оминувши життєво важливі органи». Нині ця куля вставлена в корону статуї Фатімської Матері Божої.
У березні 2006 року комісія італійського парламенту, яка розслідувала обставини нападу на Папу Римського Івана Павла ІІ, заявила, що, ймовірно, замах готував Радянський Союз. Про це говорили й раніше. Адже Іван Павло ІІ був найхаризматичнішим щитом світу від комуністичного вірусу, при цьому — об’єднувачем і миротворцем, і, за висловом професора Тімоті Еша, першим в історії лідером світового масштабу... Слід згадати, що в совєтів були підстави вважати Папу ворогом. У 1979 році, під час першої подорожі Івана Павла ІІ до Польщі, найвагомішого союзника СРСР у Європі, мільйони співвітчизників вітали свого Папу, а він сказав: «Нехай зійде Святий Дух і оновить лице цієї землі». Наступного року постала «Солідарність».
У травні 1982 року під час подячного паломництва до Фатіми Папа поручив Цариці небесній людей і нації, які особливо потребують такої посвяти. 25 березня 1984–го, у свято Благовіщення, на площі св. Петра в Римі, перед статуєю Божої Матері, привезеною з Фатіми, Іван Павло II у єдності з єпископами усього світу посвятив Росію і людство непорочному серцю Пресвятої Діви. І, як пам’ятаємо, у 1985 році в СРСР сталися незворотні зміни, з яких почався розпад комуністичного блоку.
«Уже на початку свого понтифікату я бажав прощі до місць, які були колискою церкви Київської Русі, — писав Іван Павло ІІ у 1988 році, напередодні святкування 1000–ліття хрещення Києва. — На жаль, з відомих причин (СРСР не запросив Папу Римського на святкування. — Ред.), не маю змоги побувати на землі святих Ольги й Володимира... Але нехай українці пам’ятають, що Папа, як і вони, є слов’янином і завжди прагне бути разом зі своїми братами».
Іван Павло ІІ очолив відзначення 1000–ліття Хрещення України–Русі у базиліці св. Петра у Ватикані, де його святкували києвоцентрично. Адже, як зазначає директор Інституту релігії та суспільства Мирослав Маринович, Іван Павло ІІ добре розумів цивілізаційне значення київської християнської традиції й не підмінював її традицією московською, як це зазвичай робили на Заході. Отож повернення світові правди про Київ мало б неабиякий вплив на гармонізацію загальносвітових стосунків.
«Вітаю тебе, прекрасне місто Київ... На землі твоєї країни, що є перехрестям між Заходом і Сходом Європи, зустрілись дві великі християнські традиції, візантійська і латинська, й обидві знайшли добре сприйняття, — мовив Іван Павло ІІ в час відвідин української столиці у червні 2001 року. — З Києва почало розквітати те християнське життя, що його виростило Євангеліє спершу на землях древньої Русі, відтак на територіях Східної Європи, а згодом — за Уралом, на просторах Азії». Іван Павло ІІ з болем нагадав, що українська земля, яку чи не найлютіше шматували нацизм і комунізм, рясно полита людською кров’ю, і «позапланово» відвідав Биківнянські могили. Він сказав українцям, що «покладаючись на любов, з Божою допомогою можна перетворити світ»...
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
