Брехня по–соціалістичному

Нинішня передвиборча кампанія підтверджує приказку про те, що ніколи так багато не брешуть, як на полюванні та перед виборами. М’яко кажучи, нещирість перед виборцями притаманна багатьом учасникам парламентських перегонів. Але навіть на їхньому тлі виділяється масштабами брехні партія соціалістів, очолювана досвідченим «фахівцем» у цій справі Олександром Морозом.

«Фахівці» з катастроф і «герої» на паркані

Чого вартий хоча б Микола Рудьковський — кумедний міністр транспорту і зв’язку, несподівано призначений на геть неадекватну його професійній підготовці посаду (швидше за все, на знак оплати його особистих зусиль щодо приєднання соціалістів до «антикризової» коаліції). Щойно сівши у міністерське крісло, Рудьковський почав проголошувати наполеонівські прожекти про негайне будівництво вздовж і впоперек України сучасних автобанів, та ще й за іноземні кошти. Замість автобанів маємо дірку від бублика та ще й на додаток небачений сплеск аварій на транспорті. Цілковитий непрофесіоналізм міністра руйнівним чином впливає на всю галузь... До речі, навіть диплом учителя середньої школи в Чернігівському педінституті пан Микола отримав дуже сумнівним чином. Та й чи отримав?

Не менш «професійним» виглядає й соціаліст Василь Цушко на посаді міністра внутрішніх справ. Але які соціалісти майстри піару! Протизаконну атаку на Генеральну прокуратуру досі намагаються представити як «спасіння країни». У тому, що «Цушко — герой України», нас довго намагався переконати чи не кожен український паркан. Однак судячи із жалюгідних рейтингів Соцпартії, старання місцевих осередків, які за рознарядкою згори мобілізували «малярів» на парканну «героїзацію» Цушка, виявилися марними. Та й натяки на отруєння «героя», які промайнули було у пресі, згасли так само непомітно, як і з’явилися...

Не випадає з компанії соціалістичних горе–керівників і відома приватизаторка Валентина Семенюк. За вдаваною боротьбою проти «прихватизації» — непрофесійні дії й чітка установка на непрозорі схеми (чого варта лише приватизація Луганського тепловозобудівного заводу). А все, очевидно, задля поповнення партійної каси та кишень високопоставлених однопартійців. І проти вільної торгівлі землею соціалісти виступатимуть доти, доки безкоштовно не задовольнять свої земельні апетити.

Навіть дітей підманув...

Схожий «професіоналізм» демонструє й міністр освіти та науки Станіслав Ніколаєнко — колишній директор сільського ПТУ із Херсонщини. Час від часу Станіслав Миколайович згадує про те, як працював професором у Херсонському університеті, хоча, судячи з його біографії, такого не було. Ще пан міністр зізнається, що написав кілька докторських дисертацій. Трохи дивно, що при цьому він жодної з них так і не захистив.

Та в чому очільник української науки та освіти дійсно майстер, то це в популізмі. У своїх заявах він постійно «підвищує» освітянам зарплату. Якби ці слова та перетворити в діло, то вчителі вже давно були б найзаможнішою верствою в країні. Поки що ж усе, на жаль, навпаки... А як переконливо міністр Ніколаєнко заявляв про стовідсоткове забезпечення школярів підручниками! Тоді як 7–й клас по всій країні починає навчальний рік без багатьох потрібних книг. Що вже казати про сільські школи, якщо навіть у Києві діти змушені збиратися по двоє–троє, щоб робити домашнє завдання з алгебри й геометрії, оскільки на всіх у них лише один підручник! Багато де школярі так і не дочекалися обіцяних автобусів, не виконана задекларована програма комп’ютеризації...

Прикладів можна наводити чимало. Але, мабуть, найбільше дивує своєю нахабністю заява про те, що міністр Ніколаєнко вдвічі збільшив державне замовлення у вищих навчальних закладах. Саме це твердження винесене на бігборди, з яких Станіслав Миколайович рекламує Соціалістичну партію. Але, скажімо, у нашому ВНЗ прийом слухачів на перший курс не збільшився. Поцікавився у колеги з іншого університету — і в них усе залишилося без змін. Більше того, 19 червня на підсумковій прес–конференції щодо особливостей вступу до ВНЗ у 2007 році міністр Ніколаєнко особисто повідомив, що «в цілому по Україні державне замовлення на бакалавра, порівняно з 2006 роком, збільшено на 3,2 відсотка, а з 2005–м — на 4 відсотки. На магістерську програму, порівняно з 2006 роком, державне замовлення зросло на 11,4 відсотка». Кілька відсотків — це, погодьтеся, далеко не удвічі. То коли ж ця людина каже правду? І чим іще назвати оце «збільшення держзамовлення у два рази», як не свідомою брехнею виборцям?

І це — керівник освітньої галузі, покликаної виховувати молоде покоління. Хоча який приклад може дати молоді людина, яка буквально за один день перефарбовується з «помаранчевого» міністра, що звільняв ректорів–«регіоналів» і випускав підручник з історії з оспівуванням Помаранчевої революції, на «синього» «антикризовика»? Справді достойний син партії хамелеона.

Можна згадати іще й незабутнього Олександра Баранівського — колишнього міністра сільського господарства. Цей діяч, який свого часу очолював колгосп на Житомирщині, увійшов в історію аграрного сектора гучною заявою про те, що країні вигідніше годувати одного бика, ніж мати одного вченого. Та чи варто перераховувати всіх соціалістичних керівників, якщо й так зрозуміло: всі вони одне одного варті. І чимось одне на одного схожі: своєю недолугістю, примітивізмом, брехливістю і непомірним нахабством.

Тож будьмо свідомі у своїх оцінках, прийшовши 30 вересня на виборчі дільниці.

Іван НАДКРИНИЧНИЙ