Маско, я тебе знаю...

Два роки тому в «Музеї однієї вулиці» вже була подібна виставка. Директор музею Дмитро Шльонський думав, що на цьому поставить крапку. Але пропозиції придбати нову посмертну маску відомої особистості надходили і надалі. Тому не дивно, що за цей час Дмитро Васильович поповнив свою колекцію ще на 40 екземплярів–оригіналів і перших копій із посмертних масок.

Виставку «І за гіпсовою маскою, спокійною і строгою...» можна поділити за темами — політики і державні діячі (імператор Олександр ІІ, президент Грант, Симон Петлюра, Томаш Масарик, Карл Густав Маннергейм), музиканти і композитори (Вольфганг Амадей Моцарт, Ріхард Вагнер, Антонін Дворжак, Ференц Легар, Ігор Стравинський), філософи і літератори (Іммануїл Кант, Фрідріх Ніцше, Леонід Андреєв, Джеймс Джойс, Адам Міцкевич, Самуїл Маршак), діячі української культури і науки (Амвросій Бучма, Борис Гмиря, Василь Касіян, Ілля Рєпін, Володимир Філатов), радянські діячі (Яков Свердлов, Михайло Калінін, Дем’ян Коротченко).

Дмитро Шльонський каже, що нерідко гіпсові маски зберігають у жахливих умовах, тому перед виставкою над їхнім презентабельним виглядом треба попрацювати. «Найбільше відшліфовували маску актора і режисера Бучми. Її зробив український скульптор Іван Макогон. Щоб добратися до його майстерні, довелося вибивати двері. Тоді я через щілину подавав маски його сину, якому десь близько 70». На цій масці помітно найбільше волосся. На виставку прийшов син Івана Макогона. Каже, що це дуже елементарно пояснити: «Маска Бучми в музеї — єдиний оригінал. Всі решта копії».

Лев Іванович Макогон не був присутнім при жодній роботі батька. Але той йому багато розказував про секрети виготовлення масок. На замовлення робив лише маску одному астрологу.

Підходить директор і каже, що в Україні небагато відомих персон, чиї маски можна було б зберігати у музеї. Каже, що не встигли увічнити у гіпсі останнього командира УПА Кука. Його обличчя через солідний вік надто швидко втратило форму. Боялися, щоб із гіпсом не пошкодити шкіру.

На посмертних масках часто відкриваються приховані недоліки знаменитостей. От, наприклад, замість ока у масці Калініна ямка, хоча на портреті в нього з очима все гаразд.

— Посмертну маску можна зробити впродовж чотирьох годин після смерті, доки ще працює мозок і на обличчі зберігається закодована інформація. Тож коли скульптур взявся за Калініна, у нього випало око, тому на масці заглибина. Виходить, мав вставне, а ми про це і не здогадувалися, — каже Дмитро Шльонський.

Подібна ситуація і з Кантом. Він помер дуже стареньким і без зубів. Коли робили маску, то нижня губа неприродно звисала через вставну щелепу.

Якщо загорітися бажанням дістати маску знаменитості, то на це йде півроку і до тисячі доларів. Це за умови, коли продає скульптор, для якого його робота безцінна. А стандартна ціна — сто–двісті доларів. Одна з найдорожчих у «Музеї однієї вулиці» — маска маршала Маннергейма.

— Недавно вийшла книжка про Маннергейма. Я зв’язався з автором, і він сказав, що маска була і вона, швидше за все, у музеї Маннергейма. У Фінляндії сказали, що для України копію зроблять, бо маршал дружив із Скоропадським, а от для Росії — ні за які гроші, — пояснює Шльонський.

В одному музеї була бронзова маска анархіста Всеволода Воліна (Ейхенбаума) з підписом «Троцький». Дмитру Шльонському не довго довелося переконувати працівників, хто це насправді. Після чого бронзову маску передали в «Музей однієї вулиці».

На око відразу видно, яка маска є оригіналом. Вона не виглянсувана і має чи то на брові, чи на чубі декілька волосин. За оригіналом посмертної маски письменника і режисера Шукшина Дмитро Шльо–
нський декілька разів їздив до Москви. 90–річний скульптор вірменського походження Нікогосян відмовлявся її продати. Але коли Дмитро Васильович приїхав із знайомим вірменином, то скульптура вдалося вмовити і він маску віддав задарма.

Обличчя увічнюється для того, щоб потім із нього скульптор міг зробити надгробний пам’ятник. Якби свого часу не було маски Шевченка, то ми б не знали, яких розмірів була його голова і бюсти були б неправдоподібними. А музей ставить перед собою завдання показати відвідувачам, якими герої століть були за життя. Бо, як каже директор музею, для молодого покоління всі діячі на одне лице.