Талановитий піарник Маркус та його гіпер-самовпевненість

Якщо вже Валерій Маркус виніс цю ситуацію в публічну площину, чого, на мою скромну думку, не слід було робити - висловлюсь і я. Підкреслю, що все це тільки мої припущення, бо не знаю ситуацію в бригаді зсередини.

Маркуса особисто знаю, але недостатньо - спілкувалися вживу близько години, один раз, ще до вторгнення.

З майором Ш., якого Маркус гостро критикує, не знайома, але від знайомих військових чула про нього хороші відгуки.

Про самого Маркуса мої побратими, які співпрацювали з 47 бригадою, відгукувались стримано-негативно - як про гіпер-самовпевнену людину, яка справді багато знає, але не завжди вміє застосовувати свої знання на практиці.

Що, на мою думку, там могло статися.

1. Маркус створював 47-й бат, який пізніше став бригадою, як власний унікальний стартап-проект (це його слова, не мої). Але він не міг його офіційно очолити, бо не є офіцером. Отже, батальйон очолив добре знайомий йому капітан, вочевидь, однодумець - той самий, який тепер майор і з яким у Маркуса конфлікт. Слід думати, що тоді він не вважав його "аморальним д*генератом". Маркус весь цей час був обличчям батальйону, пізніше бригади, збирав на нього величезні гроші за допомогою соцмереж і явно вважав його "своїм", своїм дітищем.

Підрозділ тим часом неминуче перетворювався з унікального "батальйону Маркуса" на просто підрозділ ЗСУ. Інакше бути не могло. В Україні всі рано чи пізно змирилися з подібними перетвореннями. За поребриком он один не змирився і був зісланий у Білорусь.

2. Як стало широко відомо, нещодавно у 47-ї бригади були серйозні втрати. Такі ситуації зазвичай призводять до конфліктів всередині колективів, загострення протиріч, пошуку винних тощо. "У перемоги багато батьків, а поразка завжди сирота" (с).

3. Багатьох командирів - на щастя, не всіх - дратують "розпіарені" підлеглі. Так що в ситуації див. пункт 2 міг "вигрести" Маркус - як заслужено, так і ні. Уявіть собі настрій того майора, який як командир вигрібає від вищих командирів через втрати, а Маркус в цей час селфиться з президентом. А Маркус, хай він пробачить мене, якщо помиляюся, повинен зараз відчувати себе як підприємець, у якого на його очах віджимають бізнес-проект, в який він вклав життя і всю душу, і який без нього прозябав би.

4. Частина нашого вкрай токсичного військового і навколовійськового середовища не раз закидала Маркусу найтяжче звинувачення - що він "не бойовий". Хто розуміє, той зрозуміє, що в цій ситуації він піде на все, щоб довести протилежне. От і проситься з пониженням на бойову посаду. В чому-чому, а в боягузстві його не підозрюю.

5. Кожна людина - така, як вона є. І вирішує проблеми тими методами, які їй властиві, бо іншими не матиме шансів. Мій улюблений приклад: знадобилися гроші. Проблема стандартна, але вирішують її всі по-різному, в залежності від власних якостей і навичок. Хтось бере кредит, іноді без жодних шансів його в майбутньому повернути. Хтось іде на важку й небезпечну роботу. Хтось їде на заробітки за кордон. Хтось краде, грабує, влаштовує шахрайську схему тощо.

Маркус - талановитий піарник, "заточений" на роботу з аудиторією. Це йшло в великий плюс, коли він збирав донати для бригади. Це йде тепер в мінус, коли він вирішує свою проблему методами розголосу. З точки зору його інтересів це, безумовно, правильно, тим більше, що може бути, що він постраждав несправедливо. Але в армії, тим більше, в воюючій армії, так не робиться.

Сподіваюся, ця ситуація владнається якнайшвидше, конфлікт буде вичерпано, а Маркус матиме шанс добре проявити себе на полі бою і повернутися з перемогою додому, чого йому від душі бажаю.