Моє перше знайомство з Моррісоном

Моє перше знайомство з Моррісоном було «завушне». Його портрет висів у гаражі героїв популярного в середині 1990-тих серіалу «Елен і друзі».

 

Про те хто він, і чому його розмістили на стіні хлопці, які займалися там музикою, я не знав.

 

Хоч на той час вже слухав багато року, зокрема почав активно захоплюватися Deep purple, Led Zeppelin, Queen та іншим класичним роком.

 

Перше усвідомлене слухання Doors не справило враження - забракло драйву у їх музиці.

 

Так було допоки не спіткнувся об Riders of the storm. Теж зовсім не драйвова пісня захопила від першого прослуховування і досі вона одна з улюблених.

 

Потім побачив відео його виступів і захопився творчістю.

 

На сцені Джим - справжній шаман, який гіпнотизував публіку. Своїм глибоким голосом, часом криком, іноді раптовим мовчанням, яке тривало хвилинами, дивними рухами, іноді конвульсіями, доводив натовп до межі, до дверей, які розділяють буття і невідоме.

 

Потім він таки не встояв перед спокусою заглянути за ці двері…

 

Алкоголік, наркоман, хуліган, але також поціновувач Ніцше та один з великих американських поетів минулого століття.

 

Це все про Моррісона. І про нього ця цікава книга видана українською видавництвом "Фабула".

 

Дізнався може не аж так багато нового з його біографії (виявляється він син наймолодшого адмірала ВМС США!), але цілком занурився у шаленство його життя.

 

Те як він захопившись ніцшевською тезою про діонісійську культуру вирішив сам стати Діонісом 1960-тих, під гаслом цієї епохи sex, drugs, and rock’n’roll.

 

Він не просто багато разів перечитав Ніцшеве «Народження трагедії з духу музики», а вирішив її пережити.

 

Він став легендою за життя, тому у його раптову і брутальну смерть чи то від передозу, чи від алкоголю, чи одного і другого водночас, не хотіли вірити.

 

Дехто досі не вірить. Ну бо People are strange і декому важко сприйняти, те про що Моррісон говорив від початку:

 

This is the end

Beautiful friend

This is the end

My only friend, the end