Тема закопаних у землю українофобів не розкрита
До всіх, хто переймається прахом Ватутіна, який безпосередньо під демонтованим пам`ятником: питання поховання царського міністра-україножера Столипіна на території Лаври навіть не піднімалося. >>
Суддя, який судив Стерненка, запросто, безкарно виставляє Леніна і Сталіна на публіку.
Портретів і погрудь Гітлера просто так, бо Гітлер комусь подобається, ви не побачите ніде. Ані в Німеччині, ані навіть у Росії.
Може, в когось десь захований, але милуються фюрером потай. Зате Леніна і Сталіна легко демонструють. Сталіна - ладно, а ось Леніни є і в Європі. Не в кожному селищі, як було в Україні донедавна, тим не менше - не соромляться, не бояться.
Хоча Ленін, як казали в моєму дитинстві, перший почав. Я про терор і масові вбивства, окупацію сусідніх з Росією країн, всяке інше гавно, за яке Гітлера таврують і правильно ненавидять.
Причина очевидна: більшовизм не був засуджений на процесі, аналогічному Нюренбергу. Тому суддя, який судив Стерненка, запросто, безкарно виставляє Леніна і Сталіна на публіку. Це його погляди, на які він тіпа має право. За погляди ж не карають ніде в світі... Да?
Ану, пройдіться вулицею Нюренбергу з портретом Гітлера. Чи вголос похваліть його "менеджерські" здібності будь-де, заявивши: то є мої погляди. Довго протягнете без реакції правоохоронних органів? Отож.
Мені хочеться дожити до того дня, коли за Леніна і Сталіна в Україні і світі каратимуть, як за Гітлера.
До всіх, хто переймається прахом Ватутіна, який безпосередньо під демонтованим пам`ятником: питання поховання царського міністра-україножера Столипіна на території Лаври навіть не піднімалося. >>
Пам’ятники мають асоціюватись у народа з власною історією, з власними перемогами на фронтах, в культурі, науці. Пам’ятники мають створювати сакральне поле в наших містах і бути дороговказом для наших дітей. Пам’ятник чужинцю – це не пам’ятник, бо ми не пам’ятаємо цих людей, це ідеологічний маркер. >>
Київ активно позбувається совєтсько-російської топоніміки. Це нова хвиля українізації міста після проведеної раніше декомунізації. >>
Перейменування географічних назв, пов’язані, зокрема, з декомунізацією та дерусифікацією, відновлюють історичну справедливість щодо вживання традиційних назв, носіями яких є здебільшого місцеві мешканці. >>
Досі типовою є ситуація, коли борці за незалежність, які пережили роки комуністичних таборів, живуть у бідності. Їхні пенсії значно нижчі за пенсії їхніх катів - колишніх суддів, прокурорів, працівників КГБ, МВС тощо, є значно вищими. >>
Термін «русифікація» і антонім до нього «дерусифікація» суперечать тотожності історичних назв «Україна» і «Русь». Після викрадення Московією у XVIII столітті однієї з цих тотожних назв видатний український історик Михайло Грушевський намагався повернути вкрадене, об’єднавши ці дві назви в єдину « >>