Шева для студентів?

Тільки-но почала була розгрібати гори святково-вітальної пошти, аж тут оця заява Студпарламенту рідного факультету - і, відклавши все набік, змахнувши надбіглу щасливу сльозу, вголос волаєш: єс!! дякую! молодці! час, мабуть, робити якесь своє Альфа-Бета-Каппа....

Коротке пояснення: я завжди була вкрай поганої думки про свою alma mater. При тім, що з цим університетом мене пов'язує не тільки 8 рр. життя (5 студій і 3 аспірантури), а й родинна традиція (переді мною останнім в родині, хто його, ще "императорский Святаго Владимира", закінчував, був мій двоюрідний дід Яків Марчишин, який, як всякий порядний молодий укр. історик тих літ, пішов відтак воювати за УНР, і слід за ним пропав), - і попри те, що вся моя культурна пам'ять по 19-му ст. - КМТ, "Громада", "київський Парнас", студентські гуртки Требінської й Антоновича і т.д. (більше див. у Notre Dame d`Ukraine) - це саме він, Київський університет, Червоний корпус -

Де сніг, невидимий вгорі,
Допише голубі берети
В роях летючих ліхтарів
Колонним видивам Беретті, -

Як писала я у вірші тих-таки студентських років, коли пробувала примиритися з цим монстром, що його миколаївська адміністрація вперла посеред київського Старгороду, як чиновника в віцмундирі... В цього університету (на відміну від, напр., Могилянки) від роду, що називається, "погана карма" - бо не можна просто так взяти й перевезти до Києва "віджатий" у поляків Кременецький ліцей, русифікувавши його "в целях обрусения края", до самого 1991 р. тримати при вході "городового"-вохровця (у мої 1980-ті вхід сюди був ще "тільки за перепустками"!) і сподіватися, що в ньому звідкись сам собою, від "великих грошей", заведеться дух європейського вільного університету...)) Ім'я Шевченка на цьому закладі - це все-таки більше "зиченнєве мислення" (wishful thinking), те, яким цей заклад ХОТІЛИ бачити вихованці української інтеліґенції 19-го ст., бо Шевченка хоч і взяли були сюди в штат, але звідси ж, фактично, й арештували, і ця "кармічна двоїстість" університету, який за майже-200 рр. все ніяк не стане з колоніального (репресивного) "вільним" (libre), для мене завжди була настільки скорбно-самоочевидна, що на вид фоточки з "зеленою сценою" на задньому дворі, я, замість обуритися, тільки зітхнула пригнічено: ну от, "каким ты бы-ыл, таким ты и о-стал-ся..." (с) Або, як той-таки ТГШ коментував миколаївський розгром університету Віленського, "дурня знать /По походу..." (с)

І тут, несподівано, - ця заява Студпарламенту: як ковток свіжого повітря!

Спасибі, колеґи. Ви звільнили всіх абсольвентів попередніх років (і мене в т.ч.) від необхідности червоніти за свою alma mater. Підхопили й зробили видимою якраз ту традицію КНУ - від кирило-мефодіївців і польських повстанців до Революції На Граніті, - котра дає нашому з вами університету право носити Шевченкове ім'я. І нарешті, просто нагадали, що таке Гідність, - не тільки своїй адміністраціїї й професурі, а нам усім: всій Україні.

Vivat membrum quodlibet;
Vivant membra quaelibet;
Semper sint in flore!

Письменниця Оксана Забужко, Фейсбук, 21.09.2012