Про червону шапочку на похороні, війну і ненависть

18:57, 04.12.2019
Про червону шапочку на похороні, війну і ненависть

Наше суспільство глибоко хворе. Наш діагноз - ненависть. Вона роз‘їдає нас ізсередини. Вона засліплює нам очі та не дає бачити шляху вперед. Через неї ми топчемось один по одному, упиваючись відчуттям власної моральної вищості та забуваючи, що самі втрачаємо людське обличчя.

 

Так, я про заступницю головредакторки Cosmopolitan Україна, яка тригернулась на урочистий похорон загиблого героя, бо він не вписується в її пригламурений світ зачісок, еротичних іграшок і легких текстиків.

 

Але я також про тисячі людей, які вилили на цю дівчину цистерни огидних образ і безкомпромісної ненависті. Після того, як вона попросила пробачення. Так, криво попросила, пасивненько-агресивненько, так і не усвідомивши, що ж не так вона зробила. Але розгнівані коментатори виявились нічим не кращими, навіть якщо намагаються розіграти карту справедливого обурення.

 

Ненависть не може породити нічого, крім ненависті. А крок назустріч, яким би невпевненим і хитким він не був, приречений на відкат назад, якщо він натикається не на підтримку і розуміння, а на сліпу агресію.

 

Дівчина могла би зрозуміти й усвідомити, що зробила не так, якби зустрілася з емпатією. Якби хтось подякував їй за вибачення і запропонував разом піти провідати поранених у госпіталі або допомогти зібрати гроші родинам загиблих. Все ж таки вона має доступ до аудиторії, і тієї, до якої варто достукатися, бо вони ще не завжди чують.

 

Натомість кожен коментатор утвердився у своїй непогрішності, паралельно нагрішивши по саме нікуди, і остаточно сформувавши у редакторки та її прихильників образ українського патріота як агресивного, примітивного у своїй злості, охопленого ненавистю.

 

І це тільки поглибило прірву між людьми, замість того щоб навести мости.

 

Так, у нас війна. Так, вона болить мільйонам людей. Але не всім. Є люди, які з усіх сил її ігнорують. Є такі, кому абсолютно байдужа і сама війна, і те, за що вона. Ми як люди, що претендують на вищий ступінь розуміння, хочемо цих людей відрізати остаточно чи все ж навернути їх? Ненависть ще нікого не навернула. Щоб не розколювати суспільство, а консолідувати, щоб євангелізувати свої цінності, а не відштовхувати від них, треба змінити свій modus operandi. Емпатія, а не агресія. Не ненависть, а любов.

 

І тоді, може, наступна дівчинка в червоній шапочці зупиниться і з повагою пропустить похоронну процесію, замислившись про те, що це й за неї загинули люди. За неї та її спосіб життя.

 

Yaryna Klyuchkovska, Facebook, 04.12.2019
  • Поможи нам, ізбави нас вражої наруги

    Нині, через понад два століття після появи на світ Тараса Шевченка, ми розкриваємо нові подробиці з його життя і творчості — нарешті дивимося на його постать своїми, українськими, очима. >>

  • Унікальне фото: полковник Болбочан і Василь Вишиваний на Запоріжжі у 1918 році

    Полковник Болбочан і Василь Вишиваний, він же Вільгельм Габсбург, переможна весна 1918 року. Запорізькі степи. Українська армія наступає і звільняє від московських більшовиків українські землі. Момент перемоги української зброї. >>

  • Конституційний контрнаступ

    Мілітарна ескалація на Близькому Сході, внаслідок якої ліквідовано іранського духовного лідера Хаменеі, але не призвело до падіння реакційного режиму ісламістів, зайве засвідчує: сильні світу цього остаточно стали надавати перевагу силовим методам для врегулювання двох й багатосторонніх суперечок. >>

  • Знесення режиму аятол: що це означає для України

    Для нас це абсолютний джекпот. Іран - це ключова шестірня у машині російського терору. Вони клепають "Шахеди", які летять на наші міста, і передають Москві балістику та технології. Фізичне знищення іранського ВПК означає, що російська логістика одномоментно втрачає свого головного донора. >>

  • Атака на сенс війни: світ не засвоїв уроків ХХ століття

    19 лютого 2014— дата, яка мала б звучати значно гучніше. Саме цього дня, дванадцять років тому, розпочалася Війна за Незалежність України. Ця дата зафіксована в українському законодавстві. Але в публічних комунікаціях — навіть на найвищому рівні — її майже не чути. >>