Про війну громадянську і не громадянську

Не думав писати так розлого, але бачу що треба. З огляду на останні тенденції, так би мовити.

Про війну громадянську і не громадянську.

Під час Другої світової війни мільйони етнічних росіян воювали на стороні Третього Райху. Не просто громадян СРСР (їх було значно більше), а саме етнічних росіян. РОА, РОНА, Козачий стан, російські дивізії СС та ще багато чого.

Згідно організаційно-штатної структури Вермахту 1943 року, стандартна піхотна дивізія на Східному фронті мала містити у своєму складі 2005 Ost-Hilfswillige ("східних добровільних помічників", більш відомих як "хіві") при загальній чисельності 12713 чоловік. Хіві - це в основному колишні радянські військовополонені та мобілізовані з числа місцевого населення окупованих територій. Ще раз, мова йде не про особливі формування, не про іноземні частини СС, йдеться про звичайну піхотну дивізію Вермахту, де по ідеї мали би воювати виключно німці. Але саме в них згідно офіційного штатного розпису фактично кожен шостий - це хіві. Уявіть масштаб!

Якщо мільйони росіян воювали на стороні Німеччини, чи означає це, що ніякої німецько-радянської війни не було, а була лише громадянська війна в Росії за участі німецьких відпусників?

На всіх окупованих територіях, під час усіх воєн завжди з’являються місцеві, які готові служити окупантам.Мотивація різна — хтось ідейно підтримує окупантів, хтось просто сподівається в такий спосіб збільшити свій шанс на виживання. Десь колаборантів більше, десь менше. Це залежить від багатьох обставин. Але вони є завжди.

Якщо згадувати Другу світову війну, то явище колабораціонізму не оминуло жодну окуповану країну. Ще раз, десь колабораціонізм був масовим, на рівні дивізій добровольців, десь масштаби були значно меншими. Але це не дає підстав говорити про те, що це була не іноземна окупація.

Війна 1917-1922 років у Росії дійсно була громадянською (ми зараз говоримо саме про боротьбу червоних з білими, без маніпулятивного записування в «громадянську війну» національно-визвольної боротьби інших народів проти червоної і білої Росії, яка відбувалася паралельно), бо це була боротьба за те, якою буде імперія — монархічною чи більшовицькою.

В цьому головна ознака громадянської війни - коли стикаються два (або більше) бачення майбутнього країни, держави, нації і вони вступають між собою у збройну боротьбу, щоб визначити, яким саме буде це майбутнє. Сторони громадянської війни можуть отримувати іноземну допомогу, за них можуть воювати іноземці чи навіть іноземні регулярні частини, але все одно всі вони мислять себе в рамках цієї країни/держави/нації.

Війна в Англії у XVII столітті дійсно була громадянською, бо мала визначити, якою буде Англія - лишиться феодальною чи стане буржуазною.

Війна 1936-39 років в Іспанії дійсно була громадянською (попри активну участь в ній Німеччини, Італії та СРСР), бо це була війна за те, якою бути Іспанії.

Війна 1946-49 років в Греції дійсно була громадянською, бо стояло питання про те, якою буде Греція — прозахідною чи комуністичною.

В Україні не громадянська війна хоча б тому, що в наших ворогів немає ніякого альтернативного образу України. Більше того, вони взагалі не визнають існування українців як окремої нації, вважаючи Україну штучним утворенням, відірваним підступними австро-угро-англо-саксами, поляками, німцями та іншими фашистами від єдино-нєділімої Росії.

В Україні не громадянська війна хоча б тому, що у разі перемоги «тієї сторони» (вживаю офіційну риторику нової української влади) ніякої України не буде в принципі. Буде русскій мір. В когось є хоч якісь сумніви? Подивіться сьогодні на окупоавні території.

Немає ніякої «тієї сторони». Тобто «та сторона» таки є — і це Росія. Не Росія допомагає «тій стороні», а місцеві колаборанти служать Росії, яку вважають своєю батьківщиною. Бо просто є русскімі — навіть якщо ще не встигли спалити свої українські паспорти.І воюють вони не за альтернативну Україну, а за Росію, за оновлений совок, за імперію, де ніякої України не буде.

В Україні не громадянська війна. В Україні російська агресія. Війна Росії проти України.

Андрій Іллєнко, 15 серпня 2019 року, Фейсбук