Шляхом старої лахудри
Мій старший колега по перу Валерій М’ятович в одній зі своїх книжок, де дія відбувається в його степовому центральноукраїнському краї >>
"У місті Черкаси, де на днях поховали убитого журналіста Вадима Комарова, прокуратура не приходить на суд у справі побитого 5 років тому журналіста Ігоря Єфімова. Ганьба!"
Уже тричі поспіль переноситься судове слухання у справі побитого в часи Євромайдану фотокора Ігоря Єфімова.
Сьогодні, 26 червня, в Соснівському районному суді Черкас так і не відбулося чергове засідання у справі побиття фотокора Ігоря Єфімова співробітниками міліції у січні 2014 року. Перед цим двічі судові засідання відкладали, оскільки прокуратура не забезпечила присутність свідків у цій справі. Цього разу прокурор не зміг бути присутнім на слуханні, бо перебуває у відпустці. У Національній спілці журналістів України обурені байдужим ставленням органів прокуратури до однієї з показових справ Євромайдану, яка викликала значний національний та міжнародний резонанс.
- У 2014 році фото побитого і скривавленого журналіста Ігоря Єфімова облетіли увесь світ, вразивши громадськість страшними подіями, що відбувалися в Україні. Відтоді минуло майже п’ять років і нині маємо констатувати, що цим питанням, хіба крім журналістів, ніхто більше не цікавиться, - коментує ситуацію медіа-юрист, секретар НСЖУ Валерій Макеєв. – У судах справа розглядається вже понад чотири роки. Рік тому після низки апеляцій Верховний Суд повернув справу на розгляд. Уся журналістська спільнота була в захваті від такого рішення… І ось вже три рази поспіль засідання так і не відбуваються. Перед цим двічі прокуратура не спромоглася привести бодай одного з 80 заявлених свідків. Сьогодні ще ганебніше – не з’явився сам прокурор. Так, він подав клопотання до суду, що не може бути присутнім... Але це наштовхує на думки, що справи Майдану сьогодні вже неактуальні.
Як повідомив начальник відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Черкаської області Віталій Пономар у коментарі НСЖУ, що на сьогодні основний прокурор, який займається справою Ігоря Єфімова, у відпустці. Власне, тому судове засідання було перенесено.
У Національній спілці журналістів України наголошують, що системна безкарність за атаки на журналістів стає можливою саме через відсутність волі керівництва правоохоронних відомств стати на захист журналістів.
- У місті Черкаси, де на днях поховали убитого журналіста Вадима Комарова, прокуратура не приходить на суд у справі побитого 5 років тому журналіста Ігоря Єфімова. Ганьба! – обурюється голова НСЖУ Сергій Томіленко. - Справа жорстокого побиття міліціонерами беззахисного журналіста набула вже і міжнародного резонансу. Але бачимо, що прокурорів це не обходить. Такими є реалії української безкарності.
Як повідомлялося, 20 лютого 2014 року в Черкасах під час Євромайдану міліціонерами було жорстоко побито фотокореспондента газети "Вечірні Черкаси" Ігоря Єфімова, який виконував редакційне завдання. Журналіст був на місці подій у жовтому жилеті «преса», з бейджем і фотокамерою. Лікарі діагностували у Єфімова травму голови зі струсом головного мозку, рани м’яких тканин, вивих плеча, садна та інші.
5 лютого 2015 року прокуратура Черкаської області направила до суду обвинувальний акт стосовно одного із керівників батальйону патрульної служби Паливоди за службову недбалість під час проведення акцій протесту у Черкасах, внаслідок чого міліціонери побили журналіста Єфімова. 12 грудня 2016 року Соснівський суд Черкас виправдав підсудного, який на момент побиття журналіста стажувався на посаді заступника командира батальйону. Згодом це рішення підтримав і Апеляційний суд Черкаської області.
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду навесні 2018 року скасував ухвалу Апеляційного суду Черкаської області, зазначивши, що «апеляційний перегляд кримінального провадження відбувся формально, а ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою та вмотивованою».
Таке рішення Верховного Суду України привітав представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір, назвавши його «позитивним і важливим кроком, який, сподіваюся, приведе до ефективної боротьби з безкарністю за злочини проти журналістів в Україні».
Мій старший колега по перу Валерій М’ятович в одній зі своїх книжок, де дія відбувається в його степовому центральноукраїнському краї >>
«Бо наша брань не проти людей, не проти плоті й крові, а проти правителів, світодержців пітьми цього світу, проти духів злоби піднебесних», — сказано у Посланні апостола Павла до ефесян, глава 6. >>
Минулого року тоді постійний представник України в ООН Сергій Кислиця запропонував офіційно іменувати країну-агресорку не росією, а повернути їй історично законну назву — московія. >>
Мабуть, захмарним цинізмом буде твердження про те, що чим більше українських дітей зачепить ця війна з росіянами, тим довшим буде той відрізок часу, якого нам повинно вистачити, щоб повністю відхреститися від росії. >>
18 жовтня 2025 прес-секретар Білого дому пані Керолайн Лівітт звернулася з відозвою, в якій є така фраза: «Президент США сказав обом сторонам: війна триває занадто довго, занадто багато невинних людей загинуло. >>
Наприкінці 40-х років минулого століття в Україні народилася щемлива й харизматична пісня «Вчителько моя» Андрія Малишка та Платона Майбороди. >>