У Києві на залізничному вокзалі людей грабують роми

У Києві на залізничному вокзалі людей грабують роми – бо ромам дозволяють.

Це таки мало колись статися. Пару годин тому у мене таки витягли гаманець. На залізничному вокзалі у Києві, з рюкзака, який я, як мені здавалось, пильнувала весь час. Бо багато їжджу, читаю весь час про пограбування, розумію, що стати жертвою на вокзалі – це лише питання часу.

Зразу скажу, що історія закінчилась нормальніше, аніж могло бути насправді.

Відсутність гаманця я помітила буквально через кілька хвилин. Вийшла з Інтерсіті. Відразу заблокувала всі картки. Пішла шукати поліцію. В інформаційній службі мені сказали, що на вокзалі поліції немає, треба йти у відділення, яке за метро. А патрулі? А спробуйте їх знайти.

До речі, жодних візуальних ознак, табличок, стрілочок, які б підказали шлях до поліції, я не побачила на 1 поверсі вокзалу.

Не стала я нікого шукати, пішла у відділення. Розумієте, коли у тебе щось трапляється і ти звертаєшся до поліції, то очікуєш, що реакція буде блискавичною. Що буде певна емпатія. Реакція була – звичайно-сонна, 7 ж година ранку. На подвір’ї сплять, лежать роми. Жінки в основному.

Сонний і втомлений поліцейський почав розпитувати. В цей час мені телефонують. Розмова:

- Ми там ваш гаманець знайшли. Можете прийти і забрати.

- Знайшли таки? – кажу. – Ну добре. І?

- Ну, вам потрібний гаманець? Ви ж губили його, так? – з притиском питає.

- Не губила.

- То вам не потрібний гаманець? – дивується.

- Потрібний. Лише я його не губила. Його вкрали.

- Ну, я не знаю, що там з ним сталось, але ми його знайшли. Подумали, що він вам потрібний.

- І що там є, в моєму гаманці?

- Все є. Окрім готівки, звичайно, - сміється.

- Куди йти? – питаю.

- Південний вокзал, кафе Папа Джо. Це біля кас 44-45.

- Як вас знайти? На цей номер телефонувати?

- Ви отримаєте гаманець. Буду я, чи буде мій напарник. Ми кур’єри, ми там працюємо. Ми випадково знайшли. Приходьте.

Нашу розмову слухають два слідчих. Натискаю відбій. Питають: - Дзвонили з 066?

- Ні, з 063 024 10 95. І кажу їм: - Пішли зі мною. Така нагода. Можна ж запитати, звідки випадкові кур’єри знають, що у мене все-все на місці, окрім готівки.

- Так ми по формі. Немає жодної людини «по гражданке». Зараз я патруль відправлю.

- Ну, з патрулем навряд чи я заберу гаманець.

- Вони осторонь стоятимуть.

Почали телефонувати патрулю. Забігаючи наперед, скажу, що патруля я не бачила.

Приходжу в кафе Папа Джо. Там висить табличка «Технічна перерва». Але мене там чекають. Якийсь чоловік миє підлогу, не питаючи мене ні про що, дістає з шухляди мій гаманець.

- Ви знайшли? – іронічно питаю.

- Не я, мій кур’єр. Але ми тут ні до чого. Це все цигани. Цигани принесли. Вони вкрали, а нам принесли. А я бачу, тут наша мережева картка, ви – клієнтка нашої мережі, дай, думаю, розшукаємо вас. От, забирайте. Бачите, все на місці!

- А звідки ви знаєте, що все на місці? – запитую.

- А що, хіба ні?

Йду звідти. Мій потяг вже поїхав. Дивні такі відчуття, коли ти стоїш посеред людського натовпу і думаєш, як добиратися додому? Везіння в тому, що приватівська картка у мене в телефоні і там було зовсім мало грошей. Тому я її не заблокувала і пішла на метро.

В гаманці справді було все – техпаспорт на авто, права, ID-картка, платіжні картки і так далі. Всю готівку – 2 тисячі гривень і кілька канадських монет, забрали.

Пощастило, можна сказати. В гаманці була моя візитівка і ID-картка. Тому ідентифікували швидко і зателефонували. Певне, 2 тисячі їх задовольнили.

На поліцію мені було жалко дивитися. Обшарпана будівля, втомлені люди. Чесно, у мене навіть претензій немає. До оцих рядових співробітників. Те, що вони в курсі, те, що їхня робота з цього приводу слабка і нерезультативна, відомо. Що про це говорити? Ви ж не вірите, правда, що подолати пограбування на вокзалах – страшенно складна задача? Грабують роми – бо ромам дозволяють. Ця ніша, при пофігізмі керівництва правоохоронних органів, заповнилась би обов’язково. Те, що такий вид злочинів має етнічний характер, ще раз змушує задати класичне питання: - А кому це вигідно?

Ну і резюме.

1. Картки і документи потрібно тримати окремо. Я це зробила в першу чергу, як переступила поріг квартири.

2. Треба мати в кишенях, у валізі, якусь суму в готівці. Бо ніколи не знаєш, де тебе застане безгрошів’я.

3. Власна візитівка або записка з текстом до того, хто «знайде» гаманець, може спростити «комунікацію» в разі милосердя злодія.

4. Якщо на рахунку таксі, яким ви користуєтесь, є змога залишати трохи грошей, яких би вам вистачило в один бік з вокзалу, то зробіть цей аванс.

5. Картки треба блокувати обов'язково, навіть, якщо вам зателефонують і повернуть їх. У моєї подруги з картками зразу пішли до банкомату

6. Ну і так, картка Привату в телефоні, який я не випускала з рук, мені допомогла повернутися назад на метро.

P.S. Камери спостереження могли б вирішити проблему. Грошей в країні немає. Це ж не музей Леніна в опен-спейс перетворювати, правда ж?

P. P. S. І так, це ще про той досвід, який потрібний, коли ти живеш в небезпечному середовищі. Якщо не вийшло емігрувати, то треба щось з цим робити тут. Що?

Зоя Казанжи, 21 червня 2019 року, Фейсбук