Життя на кордоні з Кримом

Новоолексіївка - невеличке селище і велика залізнична станція в Генічеському районі Херсонщини - нині стала головними "воротами на Крим". До Чонгара звідси машиною хвилин 20. І далі йти пішки майже не треба, бо за сто метрів від наших прикордонників "туди" возить бус. Всього за 20-30 рублів, кажуть.

 

5 кафешок, 2 магазини, два капітальні туалети - безкоштовний типу М-Ж на 4 дірки в підлозі та платний з водою, просторий вокзал на сотню сидінь, храм і мечеть - от і вся інфраструктура.

 

5 разів на добу в Новоолексіївці ви почуєте муедзина. Всі оголошення коло чудово розписаного всередині Свято-Покровського храму УПЦ МП - бездоганною українською. Сам храм, як нині популярно на півдні та сході, пофарбований у блакитний колір. Але на вулиці, звісно, говорять російською.

 

 

Центр Новоолексіївки - це одна вулиця імені Дружби народів. Над міськрадою, школою і клубом майорять українські прапори. Є вони й на садибах - пару штук, явно повішені давно. Так само, як і кримськотатарські.

 

Поруч з радою - пам'ятник з червоною зіркою. Односельцям, що загинули у "Великой отечественной войнє". Імен немає. Тут же - камінь жертвам голодоморів і два молоді осокори.

 

Возять на Крим переважно кримські татари. Тут легко поміняти будь-яку валюту, всі радо діляться "як краще" куди дістатися, водій підносить від поїзда ваш багаж. У розмовах немає гніву чи образ. Максимум - прикрість, що так сталося.

 

 

Помітне нервування з'являється аж тоді, коли в пункті пропуску затримують довше, ніж хотілося б. Стоїмо, чекаємо на документи з українського боку. Розмова стає відвертішою.

 

- На российской стороне не так, как здесь. Там заехал, и даже выйти из машины не пустят. Чуть что - сразу штамп в паспорт - запрет на въезд в Крым на 5 лет. Потому мы в Крыму сидим тихонько...

 

Тут важко зрозуміти, що місцеві та "транзитери" насправді думають про політику і про майбутні президентські вибори - про це не говорять і не пишуть на бордах. Одна дівчина перепитує іншу, чи взяла та котлети, які давала в дорогу кримська бабуся. Фермер за сусіднім столиком, намерзшись у полі, просить дужче підігріти шурпу і ділиться планами на посівну.

 

Старші люди - явно пенсіонери, обговорюють, як добиралися туди і скільки рублів це коштувало. Йому пощастило - за 200 рублів довезли від КП і аж до Феодосії. Їй, навпаки, доведося помучитися: їхала з Джанкоя в Керч на рейсовому автобусі понад 9 годин. І заплатила багато.

 

Звучить слово "Порошенко" - прислухаюся. А ні, виявляється, просто знайомий десь працював на цукровому заводі, що належить родині президента. Далі цей чоловік, що повертається на Харків з Феодосії, розказує жінці, яка їде з Керчі на Київ, що буде продавати будинок у Криму.

 

 

- Ми хотим продавать. Сдуру купили, а теперь хотим продавать. Смысла нет. В Турцию я лечу 5 часов с добиранием, в Египет - 6-7, а здесь сутки! И не ясно, как доберешься...

 

- Да, теперь смысла держать совсем нет, - погоджується вона.

 

Уже в поїзді інша жінка на піввагона розказує мамі по телефону чудовою українською про відвідини дочки. Так говорять вчителі, викладачі або люди, які багато читають.

 

- Учора все добре було. Гуляли в Ялті. А от на кордоні ну дуже довго. Так, багато людей, черга. Слухай, запитує мене: куди їздили, з якою метою, що робили. А я йому: дочка у мене там живе, в Сімферополі, так шо? І все це він російською питав!

 

Вона скоро повернеться: дочка в цьому році планує весілля. Але родичі на нього приїдуть далеко не всі...

 

 

Якби не КП, оголошення про "заміновано", попередження водія не сходити з мосту та вишка з "колючкою" обабіч, від візиту на Чонгар було б відчуття, що це все ще дорога на курорт.

 

Сиваш пахне морем. Просто перед пунктом пропуску рибалки торгують бичками, морським окунем, лящами. Тут же вишикувалися автівки - відвезуть вас, куди скажете. За 100 грн - в Новоолексіївку чи в Генічеськ. За 300 - в Запоріжжя. І навіть на Київ можуть. Але основний заробіток - це маршрут Новоолексіївка-Сімферополь або назад, за який беруть по 400 грн або 1000 рублів за людино/місце.

 

Це добрі гроші, але потрібен пасажиропотік, якого немає. Минулі вихідні, каже Шевкет, видалися просто провальними. Навіть на 8 березня бажаного напливу не було: "Все отак, як і зараз. Де люди? Чому немає людей?!"

 

Він дає свій номер телефона і кличе приїздити в Генічеськ влітку. Або й весною, адже в тамтешньому гарячому джерелі можна купатися цілий рік. А ще там відкрилися власний дельфінарій та аквапарк. Так що курорт на межі з окупованою територією розвивається і чекає на гостей.

 

Михайлина Скорик, 11 березня 2019 року, Facebook