Честь в епоху безчестя: Сергій Юрський виступав проти війни з Україною

Смерть великого російського актора і режисера Сергія Юрського не роз’єднала, а об’єднала український і російський інтернет і медіа-простір – а так буває нечасто.

Практично всі говорять про непересічний хист Юрського, але згадують і про його позицію, про підтримку України. У Києві – із вдячністю. У Москві – без емоцій. Але факт того, що Юрський не тільки виступав проти війни з Україною і приниження українців, але навіть – що не так часто буває серед діячів російської культури останніх століть – називав благом «болісне відродження української мови», не приховати.

Мені нерідко дорікають, що я є занадто суворим до діячів російської культури, колись улюблених акторів, письменників, естрадних виконавців за те, що вони не займають чесної моральної позиції з приводу дій своєї влади, відмовчуються або просто підтримують Кремль. Мені нерідко кажуть, що вони «змушені», у них театри, кінопроекти, вони бояться йти проти думки народу, бояться, що їх не будуть любити.

Але ось Юрський. Він ніколи не був політичним діячем. Але 2001 року захищав від розгрому телеканал НТВ. 2003 року виступав проти чеченської війни. 2006 року виступав на захист громадян Грузії, яких тоді депортували з Росії. 2007 року звертався до Путіна із закликом піти з влади. Захищав практично всіх політв’язнів Росії. 2014 року висловився проти війни в Україні, назвав те, що відбувається «жахом і мороком». Тобто всі останні десятиліття послідовно виступав і проти дій влади, і проти настроїв "агресивно-слухняної" більшості росіян.

І що сталося? А нічого не сталося. Юрського в Росії ніхто не розлюбив, для більшості своїх співвітчизників – якими б не були їхні переконання – він залишається кумиром, легендою, великим актором. Ніхто в Росії не заперечує, що його смерть – велика втрата для країни. Одним з перших співчуття родичам артиста висловив Володимир Путін – так, той самий Путін, за відставку якого Юрський публічно виступав. Тому що кожному хочеться бути поряд із великим співвітчизником, навіть диктатору. І тому що мужність навіть у диктаторів викликає більше поваги, ніж лакейство.

Саме тому я продовжую стверджувати просту річ: моральна позиція в Росії можлива і немає жодного реального ризику для того, хто її займає. Особливо тоді, коли цю позицію висловлює не безвісний блогер, а народний артист.

Юрський зберіг все – і народну любов, і репутацію, і нашу вдячність. А ще він зберіг місце в історії – тому що через декілька десятиліть про нього говоритимуть, що він рятував честь Росії і її народу в епоху безчестя.

А про багатьох його колег, теж відомих артистів, так говорити не будуть. Говоритимуть про них з гіркотою, говоритимуть з нерозумінням – як ми зараз. Адже вони теж могли врятувати честь Росії – і свою власну честь. Чому ж не зробили цього?

Віталій Портніков, 9 лютого 2019 року, Радіо Свобода