Ці покупці затримуються в супермаркетах найдовше. Несміливо підходять до поличок, окидають їх блукаючим поглядом. Придивляються не стільки до продуктів, скільки до цінників. Ідуть далі. Повертаються. Беруть до рук маленьку бляшаночку з консервами чи пластиковий стаканчик з йогуртом. Найчастіше - зітхнувши, знову ставлять на місце... Ніяково опускають очі і повільно човгають до наступного стелажа...
Я перевищила умовний ліміт по чеку акції #Letshelpbabushkas двічі.
У першому випадку бабуся (після довгих поневірянь між продуктовими стелажами) поклала на касовий конвеєр обгорнуту харчовою плівкою половинку капустини і три замурзаних морквинки. Від питання: «Можна я оплачу ваш чек?» вона злякано підняла очі. «Що ви кажете?..» - «Сьогодні акція благодійного фонду “Let’s help”, оплачуємо продукти пенсіонерам...» - «Ой... А я вам що за це?..» - «Нічого. Виберіть для себе ще якісь продукти, будь ласка. Може молоко чи крупу...» Старенька, ще раз пильно дивиться мені в очі й розгублено шепоче: «Ну, я спочатку хотіла цукру взяти... Можна?» - «Можна!» Бабуся трохи відходить від каси зі своїми нехитрими овочами, зупиняється, повертається і, соромлячись власної сміливості, випалює з напівзаплющеними очима: «Ой, а тоді можна я, крім цукру, ще й шматочок твердого сиру візьму?..»
Другу, в руденькій дублянці, я запримітила ще на вході в невеличку русанівську «Фору». Вона кілька разів вигулькувала в просвітах між полицями. Потім десь зникала. Підходили інші дідусі-бабусі, здивовано погоджувалися на мою пропозицію. Світліли обличчями - разом з касиркою Ірою, якій явно подобалося брати участь у цьому дійстві. А тієї, руденької, все не було. Я вже подумала, що вона непомітно вийшла, так і не підшукавши потрібного товару. І тут вона з‘явилася біля стелажа з товарами для тварин перед самою касою. Тримала в руках порційну пластикову вазочку з морською капустою. І з сумом оглядала корм для котиків. Я пішла до неї «на той бік». «Ви щось хотіли тут?» - «Так!» - рішуче видихнула і, впевнено взявши з полички баночку за 30 гривень, повернула до каси. Власне, на цьому вона й вирішила закінчити свою півгодинну екскурсію продуктовим супермаркетом...
Насправді мені було дуже складно наважитися на участь у публічній благодійній акції. Єдиним поштовхом стала важлива умова фонду при запрошенні волонтерів: ніяких партій, ніякої політики.
Але після цього малесенького годинного флеш-мобу у щедрий вівторок хочу звернутися до таких самих «підпільників»: не бійтеся допомагати публічно. Ви навіть не уявляєте, скільки позитивних емоцій додаєте в життя не лише цих чудових, але часто зневірених стареньких. Бо разом з ними автоматично стають щасливішими і покупці, які стоять у черзі, і продавці на касі, і охоронники на вході...
Я вже не кажу про ту теплу хвилю непідробної вдячності, якою вас самих накриє і додасть життєвої енергії...
Продовжіть цей чудовий флеш-моб, будь ласка. Незалежно від дат, нагод і наявності вільного часу. Сама наша готовність допомогти навіть парою гривень, яких їм не вистачає на шматочок сиру, для них, схоже, значно цінніша, ніж державне підвищення пенсій...