Добра справа допомоги
«Бо наша брань не проти людей, не проти плоті й крові, а проти правителів, світодержців пітьми цього світу, проти духів злоби піднебесних», — сказано у Посланні апостола Павла до ефесян, глава 6. >>
(фото: 2000.ua)
Ці покупці затримуються в супермаркетах найдовше. Несміливо підходять до поличок, окидають їх блукаючим поглядом. Придивляються не стільки до продуктів, скільки до цінників. Ідуть далі. Повертаються. Беруть до рук маленьку бляшаночку з консервами чи пластиковий стаканчик з йогуртом. Найчастіше - зітхнувши, знову ставлять на місце... Ніяково опускають очі і повільно човгають до наступного стелажа...
Я перевищила умовний ліміт по чеку акції #Letshelpbabushkas двічі.
У першому випадку бабуся (після довгих поневірянь між продуктовими стелажами) поклала на касовий конвеєр обгорнуту харчовою плівкою половинку капустини і три замурзаних морквинки. Від питання: «Можна я оплачу ваш чек?» вона злякано підняла очі. «Що ви кажете?..» - «Сьогодні акція благодійного фонду “Let’s help”, оплачуємо продукти пенсіонерам...» - «Ой... А я вам що за це?..» - «Нічого. Виберіть для себе ще якісь продукти, будь ласка. Може молоко чи крупу...» Старенька, ще раз пильно дивиться мені в очі й розгублено шепоче: «Ну, я спочатку хотіла цукру взяти... Можна?» - «Можна!» Бабуся трохи відходить від каси зі своїми нехитрими овочами, зупиняється, повертається і, соромлячись власної сміливості, випалює з напівзаплющеними очима: «Ой, а тоді можна я, крім цукру, ще й шматочок твердого сиру візьму?..»
Другу, в руденькій дублянці, я запримітила ще на вході в невеличку русанівську «Фору». Вона кілька разів вигулькувала в просвітах між полицями. Потім десь зникала. Підходили інші дідусі-бабусі, здивовано погоджувалися на мою пропозицію. Світліли обличчями - разом з касиркою Ірою, якій явно подобалося брати участь у цьому дійстві. А тієї, руденької, все не було. Я вже подумала, що вона непомітно вийшла, так і не підшукавши потрібного товару. І тут вона з‘явилася біля стелажа з товарами для тварин перед самою касою. Тримала в руках порційну пластикову вазочку з морською капустою. І з сумом оглядала корм для котиків. Я пішла до неї «на той бік». «Ви щось хотіли тут?» - «Так!» - рішуче видихнула і, впевнено взявши з полички баночку за 30 гривень, повернула до каси. Власне, на цьому вона й вирішила закінчити свою півгодинну екскурсію продуктовим супермаркетом...
Насправді мені було дуже складно наважитися на участь у публічній благодійній акції. Єдиним поштовхом стала важлива умова фонду при запрошенні волонтерів: ніяких партій, ніякої політики.
Але після цього малесенького годинного флеш-мобу у щедрий вівторок хочу звернутися до таких самих «підпільників»: не бійтеся допомагати публічно. Ви навіть не уявляєте, скільки позитивних емоцій додаєте в життя не лише цих чудових, але часто зневірених стареньких. Бо разом з ними автоматично стають щасливішими і покупці, які стоять у черзі, і продавці на касі, і охоронники на вході...
Я вже не кажу про ту теплу хвилю непідробної вдячності, якою вас самих накриє і додасть життєвої енергії...
Продовжіть цей чудовий флеш-моб, будь ласка. Незалежно від дат, нагод і наявності вільного часу. Сама наша готовність допомогти навіть парою гривень, яких їм не вистачає на шматочок сиру, для них, схоже, значно цінніша, ніж державне підвищення пенсій...
«Бо наша брань не проти людей, не проти плоті й крові, а проти правителів, світодержців пітьми цього світу, проти духів злоби піднебесних», — сказано у Посланні апостола Павла до ефесян, глава 6. >>
Минулого року тоді постійний представник України в ООН Сергій Кислиця запропонував офіційно іменувати країну-агресорку не росією, а повернути їй історично законну назву — московія. >>
Мабуть, захмарним цинізмом буде твердження про те, що чим більше українських дітей зачепить ця війна з росіянами, тим довшим буде той відрізок часу, якого нам повинно вистачити, щоб повністю відхреститися від росії. >>
18 жовтня 2025 прес-секретар Білого дому пані Керолайн Лівітт звернулася з відозвою, в якій є така фраза: «Президент США сказав обом сторонам: війна триває занадто довго, занадто багато невинних людей загинуло. >>
Наприкінці 40-х років минулого століття в Україні народилася щемлива й харизматична пісня «Вчителько моя» Андрія Малишка та Платона Майбороди. >>
У цьому був весь Андрій, онук кулеметника Української Галицької Армії, племінник воїнів УПА. Все своє молоде життя він готувався до боротьби за незалежну Державу. І готовий був покласти за це своє життя. >>