Про Майдан і мову

13:45, 23.11.2016

Нині якось не часто згадують, але Майдан стояв і за мову також. Принаймні ми з друзями були там і за мову. Усі ми розуміли, що припинення євроінтеґрації, подальший вступ у Мутний союз з Росією та остаточна втрата Україною суверенітету – це неминуча загибель української мови та ідентичності й розчинення українців у «братньому» російському народі.

 

І все це ми могли побачити ще за свого життя. Тож Майдан був для нас не лише борнею за гідність, свободу та європейське майбутнє, а передусім відчайдушною спробою врятувати свій народ від зникнення.

 

Важливою передумовою Майдану-2014 був Мовний майдан-2012, спричинений ухваленням антиукраїнського закону Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики». У 2012-му суспільство не змогло відстояти мову, вона досі лишається загроженою через дію цього закону. У нас просто забракло сил і ресурсів.

 

Але у 2014-му на Майдан вийшли різні соціяльні групи – не тільки за мову, а й за те, що було важливішим для них. Одні стояли за мову й за гідність, другі – за гідність і не проти мови. Таке єднання, зрештою, й уможливило перемогу Майдану.

 

У перші дні по перемозі, мовні інтенції Майдану ніким не ставилася під сумнів. Рада першим ділом скасувала закон КК. А далі сталося те, що без перебільшення можна назвати однією з найуспішніших спецоперацій кремлівської гебні: Росія напала на Україну, буцімто щоб захистити «ущємльонних русскоязичних соотєчєствєнніков».

 

Насправді, для нападу Росія використала ШТУЧНИЙ мовний поділ українців, зумовлений кількасотлітнім зросійщенням, зокрема дією закону КК. Але нам пояснили, що ми самі в усьому винні, бо утискаємо російськомовних.

 

І байдуже, що законопроект про скасування закону КК не підписали й він залишився чинним. І байдуже, що до закону КК Україна якось жила 21 рік за попереднім законом і ніяких «ущємлєній» не спостерігалося (а Росія тимчасом готувалася напасти).

 

В Україну були запущені й швидко поширилися кремлівські мислевіруси «война із-за вашей мови», «какая разніца, на каком язикє», «язик нє важен», «нє нада дєлітьлюдєй по язику»  тощо.

 

Мовне питання з якогось дива стало ледь не табуйованим. Українцям раптом стало «незручно» говорити про свої мовні права, а декому у владі навпаки стало дуже зручно іґнорувати мовне питання та й саму мову. Пояснювалося це тим, що, мовляв, на Майдані стояли й російськомовні також, і в АТО воюють і російськомовні також.

 

Та хіба це означає, що тепер українська мова має загинути, як загинула б за Януковича? А російськомовних спитали? Я, приміром, не знаю ні одного російськомовного, хто б стояв на Майдані й був би проти української мови.

 

Останнім часом на мовному фронті відбулися позитивні зміни: громадськість домоглася запровадження української пісенної квоти на радіо, українці почали потроху оговтуватись від паралічу й дедалі активніше говорять уголос про неприйнятну мовну ситуацію.

 

Але закон КК досі продовжує діяти й душити Україну. Наші втрати від цього закону незрівнянно більші, ніж втрати на фронті. Це пряма загроза суверенітетові та взагалі існуванню України. Тож питання про скасування закону КК стоїть ще гостріше.

 

Закінчу тим, з чого починав: Майдан стояв і за мову також. Не забуваймо про це.

  • Руйнівна спіраль геронтократії

    Українську безпеку не гарантуватиме досить суперечливий , непослідовний , примхливий і зациклений на дружбі з Путіним Трамп. Який прагне статусу США як особистої династичної монархії. >>

  • Відповідальність

    Кожен день повномасштабної російсько-української війни насичений тисячами подій. >>

  • За маскою сили

    «Я не можу дозволити собі слабкість». «Мені не Ок почуватися залежною від чиєїсь милості». >>

  • Унікальне фото: полковник Болбочан і Василь Вишиваний на Запоріжжі у 1918 році

    Полковник Болбочан і Василь Вишиваний, він же Вільгельм Габсбург, переможна весна 1918 року. Запорізькі степи. Українська армія наступає і звільняє від московських більшовиків українські землі. Момент перемоги української зброї. >>

  • Конституційний контрнаступ

    Мілітарна ескалація на Близькому Сході, внаслідок якої ліквідовано іранського духовного лідера Хаменеі, але не призвело до падіння реакційного режиму ісламістів, зайве засвідчує: сильні світу цього остаточно стали надавати перевагу силовим методам для врегулювання двох й багатосторонніх суперечок. >>