Шляхом старої лахудри
Мій старший колега по перу Валерій М’ятович в одній зі своїх книжок, де дія відбувається в його степовому центральноукраїнському краї >>
Як вгамувати жлоба?
16:47,
05.11.2016
Жадібність – найсильніша з пристрастей. Насолода багатством, розкішшю, споживацькими надмірностями – одна з найганебніших насолод, доступних двоногим. Нижче цього хіба що садизм і зоофілія.
Вимушене самовикриття української верхівки за допомогою подачі декларацій про майно і доходи показало те, що всі знали і так. У країні господарюють жлоби. Жлоб – це жадібність, невігластво і грубість. Можна і потрібно завести такі порядки, щоб можновладець і хотів вкрасти, а не міг.
Але це ще півбіди. Давно, з часів Платона, якщо не раніше, обговорюється питання, як підбирати кадри на державні місця, щоб їх займали люди добре освічені, з широким кругозором і розвиненими культурними потребами. Біда в тому, що до влади завжди і всюди прагнуть екземпляри особливого складу: хлібом не годуй – дай чимось покерувати. Немає відбою і від тих, хто рветься до обслуговування влади – цих називають холуями.
Високорозвинений же сапієнс знаходить себе у творчості. Його калачем не заманиш ні в депутати, ні навіть в міністри. Та йому там і не місце – це було б не в інтересах суспільства. Але крім вищого сорту є перший, другий, третій.
В Україні, як і в Росії (але зараз мова про Україну) заправляє третій сорт. І буде великим, воістину історичним, везінням, якщо біля керма опиниться перший сорт – найкращі його представники.
Не зайве помріяти і про такі способи відбору, як добротні іспити, різні тести, в тому числі й психологічні, серйозні випробувальні терміни. Так можна відбирати чиновників.
А депутатів? Це ж треба, щоб населення погодилося вибирати одного з декількох кандидатів, що пройшли попередню перевірку. А як бути, якщо з'явиться самовисуванець, без чого демократія – не демократія? Схоже, що меритократия (влада освічених) завжди буде бажаною, але навряд чи досяжною метою.
... Я їх знаю, нинішніх, що в Україні, що в Росії. З ними нема про що говорити. Спілкуватися з ними можна тільки щодо роботи або з метою вивчення породи. Люди недалекі і нещирі, просто як на підбір.
Це не снобізм з мого боку. Мені є про що розмовляти з моїм другом Андрієм Стаценком. Він сяк-так закінчив семирічку, дванадцять років був колгоспним пастухом, тепер веде своє маленьке господарство: три корови, троє коней, десятка два овець, шматок землі. У нас з ним є загальні теми. Чомусь учить він мене, чогось вчу я його.
З наших розмов і виникли ці роздуми.
