Про штучних ідолів і дитячі голови

З першого вересня по фейсбуку гуляє портрет мера Харкова Кернеса зі шкільного «Букваря», який чомусь називається «Букварик харковского школьника».

Сам портрет – це окрема тема досліджень для психіатрів. Бажання відокремити харківських школярів від усіх інших українських школярів – це питання до СБУ. Але суть не у портреті і навіть не у особі, яка на ньому зображена.

Як на мене, то незалежно від того, хороший мер-губернатор-прем’єр-президент чи поганий – у дитячих зошитах, щоденниках, книжках і т. ін., тим паче у букварях, їхнім обличчям не місце.

Це всього-навсього менеджери, які повинні забезпечувати нормальне функціонування міста-області-країни, а не займатися самолюбуванням і самопіаром.

Не місце портретам державних чиновників і на шкільних стінах – у класах, кабінетах і т. ін. Вони не герої, не улюбленці дітей, не натхненники, не винахідники, не вчені. Вони з’являються тому, що у кожному з цих осіб сидить черв’як незакопаного досі совєцького ідола Леніна, який проїдає їм мозок.

Вони усі, уражені радянською бацилою, намагаються нав’язувати штампи минулого у сучасні реалії й водночас самостверджуватися за рахунок школярів. А дітям роками доводиться дивись на ці мармизи...

Було б чудово і прекрасно, якби чиновники, а також директори шкіл та вчителі усвідомлювали, що дитячі голови і школа – не місце політичних баталій і рекламних кампаній. А якщо вони цього не розуміють – треба відрегулювати на державному рівні захист школи від таких та подібних випадків.

Геть штучних ідолів із української школи!