Хто нашим дітям покаже наше, окрім нас

11:26, 30.08.2016

Чергова суперечка з рускім міром «Што ви пріцепілісь к етім картінкам, дєті всьо равно нє панімают, ліш би красіво било» – і в мене готове наступне відкриття, ЗВІДКИ НОГИ РОСТУТЬ У НАШИХ ДОРОСЛИХ ПРОБЛЕМ. Зараз ви самі, власноруч, зробите це відкриття. Готові бути «ошелешеними» ? Поїхали...

 

Для початку проведемо дослідження. Для експерименту візьмемо казкових героїв. Завдання: серед перерахованих образів визначити наші (українські) і чужі (американські, європейські). Зверніть увагу: шукаємо не поганих і хороших, а СВОЇХ і ЧУЖИХ. Може «чужих» комусь звучить грубо, то поділимо на НАШИХ і ЇХНІХ.

 

Перелік перший. Шрек, посіпаки, Міккі Маус, качка Скрудж МакДак, оленя Бембі – погодьтеся, не наші герої – їхні, американські. Класні, смішні, але не наші, заокеанські. І ми це чітко усвідомлюємо. ЇХНІ.

 

Перелік другий. Червона шапочка, олов’яний солдатик, снігова королева, бременські музиканти – теж не наші, європейські (французькі, англійські, німецькі). Це вже географічно ближчі до нас герої, з нашого континенту, але все одно сусідські, іноземні. ЇХНІ.

 

Перелік третій. Колобок, курочка Ряба, царівна-жаба, Котигорошко, Іван царевич і сірий вовк, Летючий корабель, царівна Несміяна, Івасик-телесик – це вже наші.

 

Здається, ми чітко розуміємо, де іноземні казкові герої, а де наші.

 

Точно? Ви впевнені, що розумієте, де наші, а де чужі? І з першого ж погляду їх розрізняєте? Бо в третій позиції тільки колобок, курочка ряба, Котигорошко, Летючий корабель та Івасик-телесик – НАШІ, українські.

 

А царівна-жаба, Іван царевич і сірий вовк, царівна Несміяна – російські, тобто ЇХНІ, не наші. Це казкові герої сусідньої держави. У нас в Україні ніколи не було царів, то ж це образи чужі, які ми звикли приймати за своїх!

 

Виявляється, у нас настільки розмита межа між нашим і їхнім, між українським і російським, наскільки ми не розділяємо спочатку казкових героїв, потім героїв фільмів, потім героїв історичних подій і самі історичні події (наші і їхні), що поступово складається враження, що у нас ЄДІНАЯ КУЛЬТУРА, ЄДІНИЙ НАРОД, ЄДІНАЯ СТРАНА.

 

Ми малюємо на стінах лікарень Ємєль з берізками і думаємо, що це наше. А це їхнє, російське. Ми дивимося російський мультик про князя Владіміра, читаємо на уроках рускіє биліни про Добриню Нікітіча чи Ілью Муромца – і думаємо, що це їхнє, а насправді це наше, українське.

 

У нас наскільки змішалося все в голові, така каша, як пише російський класик: «смєшалісь в кучу коні, люді», що стає важко зрозуміти, де своє, а де чуже, і ми вже не можемо розібратися, де свої, а де чужинці, і кого з них захищати, а кого посунути подалі. І закладаємо цю міну уповільненої дії ми самі собі ще в дитинстві.

 

Я не закликаю негайно викинути всі російські казки. Чи оголосити їх ворожими. Я закликаю нарешті почати проводити межу, де своє, а де не своє. Як це роблять інші народи. Щоб чітко розуміти, хто ми і де наше. Це називається отим складним словом «самоідентифікація».

 

А тепер повертаємося до обіцяного відкриття. До нього залишився один крок.

 

Дослід другий, останній. Завдання: назвіть казкових чи літературних героїв чи образи (крім козаків, мавок, Котигорошка, Івасика-Телесика), які були б відомі не тільки Вам. Назвіть впізнавані ВІЗУАЛЬНІ образи, які всіма людьми сприймаються як чітко українські. Глянув, і розумієш - Україна.

 

Назвали? Скільки набралося? П’ять? Вісім? А якщо зробити парк атракціонів, типу Диснейленду, але на український лад - тих образів, що Ви назвали, буде достатньо? Катастрофічно мало.

 

Отже, відкриття. МИ, УКРАЇНЦІ, НЕ ЗНАЄМО СВОЇХ КАЗКОВИХ ГЕРОЇВ, НА ЯКИХ МУСИЛИ Б ЗРОСТАТИ НАШІ ДІТИ.

 

Думаєте, їх немає? У народу з віковими традиціями і древнім корінням, яке сягає в таку давнину, що іншим народностям і не снилося – і немає героїв? Так не буває. Вони є! Їх треба дістати з мішка, фольклорні – з міфів і легенд, сучасні – з книжок, і почати популяризувати. Ними треба обмалювати всі можливі стіни, заповнити всі паперові та електронні носії, поставити в парках і на дитячих майданчиках, врешті, зняти мультики. Ми не можемо зараз змагатися з «діснеями», але ж елементарне ми зробити можемо?

 

Нам, українцям, треба почати відбудовувати Україну, керуючись не тільки складними макро- і мікро- теоріями. Нам треба почати з простого – підняти весь масив створених українцями образів і виховувати дітей на СВОЇХ героях, на РІДНОМУ матеріалі.

 

Американські, європейські і японські нікуди не дінуться, їх є кому проштовхувати, вони й так до наших дітей прийдуть. А от хто НАШИМ ДІТЯМ покаже НАШЕ, окрім нас? Заодно і самі підтягнемося. Бо саме це стоїть біля витоків формування маленьких українців - майбутніх громадян СВОЄЇ країни, нашого майбутнього.