Я хотів би бути цвяхом у віко труни тирана

Всім, кому це цікаво!

Третій рік я сиджу в російській в'язниці. Третій рік проти моєї країни ведуть війну.

Ворог воює підло, нишком, вдаючи, що він тут ні до чого. Йому ніхто вже не вірить, але його це не зупиняє. Війна не буває красивою, але правда все одно за нами – ми ні на кого не нападали, ми захищаємося.

Але крім цього, головного ворога, якого всі знають і який зовні, є й інші. Вони дрібніші, але вони всередині, тут під шкірою, вони майже свої. Але вони не за нас, вони за себе.

Хтось залишився від старих часів, хтось просто хоче жити по-старому, але під новою личиною. Не вийде. І у того великого, і у цих дрібніших мета різна, але нам з ними не по дорозі. І я не буду говорити, що ми подивимося хто кого. Я і так знаю, хто переможе. Прагнення до свободи і прогресу не зупинити.

Нас багато в полоні в Росії, і ще більше на Донбасі. Когось уже звільнили, інші чекають і сподіваються. У кожного своя історія і умови утримання.

Хтось на полонених піариться, хтось реально працює. Ставати більш відомим ув’язненим, щоб тебе обміняли швидше за інших – це не той шлях, яким я хотів би пройти. Я не хочу тягнути ковдру на себе. Я хочу залишитися просто прізвищем у загальному списку. Навряд чи мені запропонують вийти останнім, але це був би хороший вибір.

Тут в ув'язненні ми обмежені. І навіть не свободою – цього у нас уже не відняти, а тим, що мало що можемо зробити тут для країни. Точніше зробити можемо тільки одне – триматися.

Не треба нас витягувати за будь-яку ціну – перемога від цього не наблизиться. Використовувати нас як зброю проти ворога – так. Знайте, що ми не слабке ваше місце. Якщо нам судилося стати цвяхами у віко труни тирана, то я хотів би бути таким цвяхом.

Просто знайте, що цей цвях не зігнеться.